Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
місто Київ
справа № 286/3965/21
провадження № 61-10010св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", товариство), у якому після уточнення позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати наказ виробничого підрозділу Овруцька дистанція колії регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" від 09 грудня 2021 року № 410 про відсторонення її від роботи та стягнути на її користь заробітну плату за час відсторонення, починаючи з 09 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року, а також компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона працює на посаді менеджера з персоналу виробничої дільниці 2 Виробничого підрозділу Овруцька дистанція колії регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця".
Наказом виробничого підрозділу Овруцька дистанція колії регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" від 09 грудня 2021 року № 410 її було відсторонено від роботи.
Вважала цей наказ незаконним, оскільки він мотивований положеннями Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", натомість зазначеним Законом щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19 не встановлено як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з посиланням на частину другу статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є безпідставним.
Стверджувала, що чинними законами не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав нездійснення ними щеплення від CОVID-19, а наказ Міністерства охорони здоров`я України
(далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (далі - наказ МОЗ України № 2153) та постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня
2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 1236) є такими, що не відповідають Конституції України, фактично скасовують право працівника на працю, нівелюють право на життя, дискримінують працівника за ознакою вакцинації.
Зазначила, що у зв`язку з незаконним відстороненням їй завдано моральну шкоду психологічним насильством із сторони роботодавця, адже її поставили перед вибором: чи робота, чи вакцинація. Вона сильно хвилювалася, порушився її усталений ритм життя, вона втратила спокій, погіршилися відносини в сім`ї.
Стислий виклад заперечень відповідача
АТ "Українська залізниця" просило відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначило, що позивач станом на 09 грудня 2021 року не надала документа, що свідчив би про проведення їй профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 однією або декількома дозами вакцини, чи висновку лікаря про наявність протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, а тому вона була відсторонена від роботи.
Товариство наголошувало на тому, що відсторонення від роботи на умовах та підставах, вставлених законодавством, не є дисциплінарним стягненням, конституційне право позивача на працю не порушене, адже працівник не звільнений та має право повернутися до праці за умови здійснення вакцинації.
Також наголошувало, що позивач не надала доказів заподіяння їй моральної шкоди, а також наявності вини відповідача.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 10 червня 2022 року Овруцький районний суд Житомирської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав протиправним та скасував наказ виробничого підрозділу Овруцька дистанція колії регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" від 09 грудня 2021 року № 410 "Про відсторонення від роботи".
В інший частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виснував, що:
- за чинним законодавством України карантин не було введено;
- постанова Кабінету Міністрів України №1236 не ґрунтується на законі;
- наказ МОЗ України № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а цим наказом лише затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням;
- обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 визначено відповідним Переліком, який підписаний генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб;
- з ухваленням відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилося, а тому відсторонення працівника, посада якого згадана у переліку, затвердженому наказом МОЗ України № 2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входять повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших інфекційних хвороб, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що і зобов`язує МОЗ України самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції;
- профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем обов`язковості наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до 05 листопада 2021 року є незаконним;
- в оспорюваному наказі посилання як на підставу його винесення на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи немає, а постанова Кабінету Міністрів України № 1236 не може змінити процедуру відсторонення, визначену у пункті 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативним актом, має нижчу юридичну силу і не може змінювати правове регулювання, визначене законом;
- запобігання зараженню вірусом не може розглядатися як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до її приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом;
- відповідач не довів, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом;
- оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою безпідставно порушене шляхом видання незаконного наказу від 09 грудня 2021 року № 410, тому скасування наказу є підставою для допуску позивача до роботи і після закінчення воєнного стану, а також для нарахування заробітної плати за час відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено відповідачем у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення до дня фактичного допущення до роботи - 01 березня 2022 року;
- позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки вона зазнала душевних страждань внаслідок видання наказу, що оскаржується, що відповідно тягне за собою порушення нормальних життєвих зв`язків. Втім суд не встановив вини відповідача у заподіянні моральної шкоди позивачеві з огляду на ряд підзаконних нормативних актів суб`єктів владних повноважень, які стали підставою для видання наказу, що оскаржується, та дійшов висновку про безпідставність вимог в цій частині саме до відповідача.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 19 вересня 2022 року Житомирський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасував рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 10 червня 2022 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час відсторонення від роботи, ухвалив у цій частині нове рішення, яким задовольнив цю вимогу позову.
Суд стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року у розмірі 52 660,30 грн, який обчислений без урахування податків та обов`язкових платежів.
Здійснив розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про підставність позовних вимог щодо скасування наказу про відсторонення від роботи.
Суд зазначив, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим. Разом з тим, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення. За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є неправомірним.
Оскільки суд встановив, що усупереч правилам статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд виснував, що має задовольнити позов і в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ "Українська залізниця" 13 жовтня 2022 року із застосуванням засобів електронного зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року, залишити в силі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 10 червня 2022 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо відсторонення роботодавцем від роботи працівника через його відмову або ухилення від проведення профілактичного щеплення проти коронавірусної хвороби COVID-19;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18
(провадження № 61-13444св19), відповідно до яких відсторонення працівника від роботи є призупиненням виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не дослідив та належно не оцінив докази, які мають значення для вирішення справи.
Заявник зазначив, що апеляційний суд у своєму рішенні неправильно витлумачив правила статей 7, 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 та безпідставно не застосував правила статті 46 КЗпП України.
Також товариство звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
АТ "Українська залізниця" стверджує, що під час прийняття оспореного наказу було дотримано усіх вимог чинного законодавства, а також зазначено у наказі підставу та строк відсторонення працівника.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" до Верховного Суду від ОСОБА_1 не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 21 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
Ухвалою від 07 листопада 2022 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_2 до АТ "Укрзалізниця" про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати.
Ухвалою від 11 квітня 2023 року Верховний Суд поновив касаційне провадження та призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
За обставинами справи позивачка не погоджується з її відстороненням від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового щеплення або ненаданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти
COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вважаючи, що такі дії суперечать законодавству, яке регулює порядок та підстави відсторонення працівників у разі нездійснення обов`язкової вакцинації.
Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов ОСОБА_1, вважаючи наказ про відсторонення незаконним.
Як на підставу касаційної скарги АТ "Українська залізниця" послалося на те, що на момент подання касаційної скарги Верховний Суд не сформулював правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо відсторонення роботодавцем від роботи працівника через його відмову або ухилення від проведення профілактичного щеплення проти коронавірусної хвороби COVID-19.
Тож Верховний Суд у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед ним завдання визначив основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, з`ясування тих підстав та умов, за яких працівник має проходити обов`язкове щеплення проти COVID-19 відповідно до закону, а також підстав та порядку для відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від проходження обов`язкової вакцинації.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21
(провадження № 14-82цс22)).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
У первинній редакції до цього Переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 08 листопада 2021 року за № 1452/37074, затверджено зміни до Переліку № 2153, доповнено цей Перелік новими пунктами 4-6 такого змісту:
"4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83".
До Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, віднесено і АТ "Українська залізниця".
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим
пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти
COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 (з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544) подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.