Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
місто Київ
справа № 146/1911/21
провадження № 61-5861св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
третя особа - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2022 року, ухвалене суддею Скаковською І. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", товариство) про скасування наказу виробничого підрозділу служби колії "Вапнярська дистанція колії" регіональної філії "Одеська залізниця" від 20 грудня 2021 року № 475 "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1" та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він працює монтером виробничого підрозділу служби колії "Вапнярська дистанція колії" регіональної філії "Одеська залізниця".
Товариство, керуючись статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (далі - наказ МОЗ України № 2153) та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 1236), 20 грудня 2021 року видало наказ № 475 про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати.
ОСОБА_1 отримав зазначений наказ 20 грудня 2021 року
Вважає такий наказ протиправним та таким, що порушує його конституційні права та основоположні свободи як людини і громадянина, суперечить вимогам Конституції України та діючому законодавству і підлягає скасуванню судом.
Зазначив, що не відмовлявся та не ухилявся від обов`язкового щеплення від COVID-19; відповідач не забезпечив проходження медичного огляду працівників, не організував процедури їх щеплення, ПЛР тестування тощо. Зазначив, що відповідач не довів, що він за характером своєї роботи становить небезпеку поширення інфекції серед населення України.
Також зазначав, що перелік підстав припинення трудового договору визначений статтями 36-41, 45 КЗпП України, серед яких немає такої підстави, як обов`язкове щеплення від COVID-19.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ про відсторонення його від роботи та стягнути заробітну плату за період відсторонення від роботи.
Стислий виклад заперечень відповідача та позиція третьої особи
АТ "Українська залізниця" просило у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначило, що товариство є стратегічно важливим підприємством, яке забезпечує безпеку руху поїздів, у тому числі безпеку пасажирських та вантажних перевезень. Розповсюдження коронавірусної хвороби серед працівників відповідача, у тому числі важкої її форми, враховуючи специфіку підприємств, може призвести до перерви у його роботі, що, в свою чергу, може призвести до невідворотних наслідків.
Вважало, що наказ від 20 грудня 2021 року № 475 є законним та в діях відповідача немає порушення прав позивача.
Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України" вважала позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 28 лютого 2022 року Томашпільський районний суд Вінницької області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав незаконним та скасував наказ виробничого підрозділу служби колії "Вапнярська дистанція колії" регіональної філії "Одеська залізниця" від 20 грудня 2021 року № 475 "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1".
Стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи.
Суд зазначив, що рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що:
- відповідач не дотримався порядку відмови від профілактичного щеплення від COVID-19, яке не є обов`язковим у розумінні статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб";
- оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи, тобто відмовилася чи ухилилася відсторонена особа від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19;
- позивача позбавлено професійної взаємодії та засобів до існування на невизначений строк, обмежено його право на працю за обраною спеціальністю;
- фактично з прийняттям відповідного наказу МОЗ України правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилось;
- викладена у повідомленні про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 03 листопада 2021 року № 145 вимога про надання інформації про вакцинацію від COVID-19 або відомостей про абсолютні протипоказання суперечать чинному законодавству України;
- оскільки встановлено, що усупереч вимогам статті 46 КЗпП України право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 20 грудня 2021 року № 475 про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в цій ситуації за аналогією закону є можливим застосування правил статті 235 КЗпП України.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 26 травня 2022 року Вінницький апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця", змінив рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 43 156, 75 грн без утримання податку й інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2022 року залишив без змін.
Здійснив розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виснував, що відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня повідомлення ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення від роботи у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення і останній у встановленому законом порядку відмовився від обов`язкового профілактичного щеплення. Позивач офіційно не відмовлявся та не ухилявся від щеплення, про що зазначив у позовній заяві та заяві на ім`я директора виробничого підрозділу служби колії "Вапнярська дистанція колії".
Суд наголосив, що відповідач, з урахуванням необхідності проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації, достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, у тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав до суду доказів про те, які заходи були спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, а лише зазначив, що позивач відмовився від профілактичного щеплення від COVID-19.
Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на статтю 46 КЗпП України та на статтю 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".
З огляду на викладене апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не довів правомірність відсторонення позивача від роботи, у тому числі наявності у цьому конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не довів належними, допустимими доказами факт відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення від
COVID-19, а також не дотримався встановленого статтею 7, частиною другою статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", який має вищу юридичну силу ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи та не дотримався встановленого законодавством строку (періоду), на який працівника може бути відсторонено до проходження обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 (за відсутності протипоказань), а саме лише на період встановленого Кабінетом Міністрів України карантину.
Разом з тим апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції неправильно вирішив вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки не зазначив у судовому рішенні розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ "Українська залізниця" 27 червня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18), якими визначено порядок застосування статті 46 КЗпП України;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (адміністративне провадження № К/9901/283/18), від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), відповідно до яких вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо відсторонення роботодавцем від роботи працівника через відмову або ухилення від проведення профілактичного щеплення проти коронавірусної хвороби COVID-19;
- суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку тим обставинам, які мають значення для вирішення справи по суті.
На переконання заявника, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин правила статті 46 КЗпП України, пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, наказ МОЗ України № 2153.
Водночас, за твердженнями товариства, суди помилково застосували до спірних правовідносин Інструкцію про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджену наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" до Верховного Суду від ОСОБА_1 не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 07 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
Ухвалою від 16 вересня 2022 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_2 до АТ "Укрзалізниця" про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати.
Ухвалою від 11 квітня 2023 року Верховний Суд поновив касаційне провадження та призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
За обставинами справи, позивач не погоджується з його відстороненням від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового щеплення або ненаданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти
COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вважаючи, що такі дії суперечать законодавству, яке регулює порядок та підстави відсторонення працівників у разі непроходження обов`язкової вакцинації.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов ОСОБА_1, вважаючи наказ про відсторонення незаконним.
Як на підставу касаційної скарги АТ "Українська залізниця" послалося на те, що на момент подання касаційної скарги Верховний Суд не сформулював правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо відсторонення роботодавцем від роботи працівника через його відмову або ухилення від проведення профілактичного щеплення проти коронавірусної хвороби COVID-19.
Тож Верховний Суд у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед ним завдання визначив основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, з`ясування підстав та умов, за яких працівник повинен проходити обов`язкове щеплення проти COVID-19 відповідно до закону, а також підстав та порядку для відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від проходження обов`язкової вакцинації.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21
(провадження № 14-82цс22)).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
У первинній редакції до цього Переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 08 листопада 2021 року за № 1452/37074, затверджено зміни до Переліку № 2153, доповнено цей Перелік новими пунктами 4-6 такого змісту:
"4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83".
До Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, віднесено і АТ "Українська залізниця".
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим
пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти
COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що: