ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 травня 2023 року
м. Київ
справа № 601/1143/16
провадження № 51-2996км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_7, на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, що постановлена в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013210020000180, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 2 роки. На підставі пункту "в" ст. 1 Закону № 1810-VIII від 22 грудня 2016 року "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_6 звільнено від відбування призначених покарань.
Вирішено питання щодо цивільних позовів, речових доказів та судових витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин19 серпня 2013 року о 22:00, керуючи автомобілем "VOLKSWAGEN Transporter", (державний номерний знак НОМЕР_1 ), та рухаючись автодорогою "Доманове - Ковель-Чернівці-Тереблече" зі сторони с. Підлісці Кременецького району Тернопільської області в напрямку м. Тернополя зі швидкістю 61…65 км/год, на 252 км+200 м, указаної автомобільної дороги не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати і не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги підпунктів "б", "д" п. 2.3. Правил дорожнього руху (далі-ПДР). Крім того, під час керування транспортним засобом водій порушив також вимоги пунктів ПДР: 1.5 (дії або бездіяльність учасників дорожнього руху не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян), 12.2 (у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги), 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди), 12.4 (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год), підпункту "б" п. 12.9 (водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "й" пункту 30.3 цих Правил) - та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8, який тримав праворуч від себе мопед. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі-ДТП) ОСОБА_8,отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 20 березня 2019 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 без змін.
Верховний Суд постановою від 04 вересня 2019 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд всупереч ст. 419 КПК, не навів в ухвалі мотивів прийнятого рішення і переконливо не спростував доводів сторони захисту.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд не звернув уваги на процесуальні порушення допущені судом першої інстанції під час оцінки доказів.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 - без змін.
Верховний Суд постановою від 28 жовтня 2021 року скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 439 КПК, не виконав вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 29 вересня 2020 року.
За результатом нового апеляційного розгляду Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 03 листопада 2022 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник стверджує, що:
· висновки судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються на припущеннях;
· суди надали неправильну оцінку доказам і оцінку обставинам ДТП, не перевірили версій захисту про перебування потерпілого у русі та створення ним аварійної ситуації, в результаті якої засуджений не мав технічної можливості уникнути наїзду;
· місцевий суд не зважив на докази, які могли вплинути на його висновки, і за наявності суперечливих доказів не вмотивовував свого рішення, не пояснивши, чому взяв до уваги одні докази та відкинув інші;
· посилаючись на мотиви, що були викладені у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у цій справі, захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 439 КПК проігнорував вказівки касаційного суду, викладені у постановах від 29 вересня 2020 року і 28 жовтня 2021 року, формально розглянув справу, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту і обставини, які мають значення для кримінального провадження, внаслідок чого не звернув уваги на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції та в обґрунтування свого рішення поклав мотиви, які суперечать висновкам суду касаційної інстанції.
Заперечень на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисту, вважав рішення апеляційного суду законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Представник потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10, та представник потерпілої ОСОБА_11 - ОСОБА_12 подали до Верховного Суду заяви, в яких просили проводити касаційний розгляд за їх відсутності та вказали про необґрунтованість доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаним вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду, а крім того, за змістом ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
При цьому, якщо суд апеляційної інстанції переглядає вирок місцевого суду після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду, то за приписами ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду.
Минулий раз Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, також у зв`язку із порушенням цим судом вимог ст. 439 КПК, а саме невиконання вказівок касаційного суду, виловлених у попередньому рішенні Суду.
Ключовим питанням у цьому кримінальному провадженні було: чи мав засуджений можливість уникнути наїзду на пішохода за дорожньої обстановки, що склалася на момент події.
Сторона обвинувачення надала суду докази, частина яких свідчила на користь версії обвинувачення, а інша - на користь версії захисту.
Суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки про винуватість засудженого показаннями свідка ОСОБА_13, даними протоколу огляду місця події від 20 серпня 2013 року, висновками експертів від 23 вересня 2013 року № 552 та № 60, висновком судової транспортно-трасологічної експертизи від 19 вересня 2013 року № 5-393/13, висновком експерта від 15 жовтня 2013 року № 5-439/13, висновком судової автотехнічної експертизи від 14 жовтня 2014 року № 8693/14-52, даними протоколу слідчого експерименту і схемами до нього від 18 вересня 2015 року, висновком експерта від 23 жовтня 2015 року № 512/15, висновком комплексної судово-медичної та траспортно-трасологічної експертизи від 27 грудня 2013 року № 168-5-563-13, висновком інженерно-транспортної експертизи від 24 лютого 2016 року № 1/164.
За висновками судів ці докази підтверджують те, що засуджений завчасно, за 5 секунд до наїзду на пішохода або за 87,5 м, виявив перешкоду для руху - пішохода з мопедом, та мав технічну можливість уникнути наїзду на нього, шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки (перешкоди) для руху.
Водночас суди першої та другої інстанцій не взяли до уваги іншу сукупність доказів, наданих стороною обвинувачення, що включала дані протоколу слідчого експерименту від 29 серпня 2013 року, протокол слідчого експерименту від 24 грудня 2013 року за участю свідка ОСОБА_14, висновків експертів від 26 грудня 2013 року № 5 642/13, від 11 квітня 2014 року № 1730/1731/14-52, від 03 грудня 2014 року № 5-648/14, показання засудженого та свідка ОСОБА_14 (про те, що потерпілий переходив дорогу). Ці докази свідчили на користь сторони захисту та в сукупності підтверджували те, що в тих обставинах, які склалися під час ДТП, засуджений не мав технічної можливості уникнути наїзду.
В постанові від 29 вересня 2020 року у цьому провадженні Верховний Суд зауважив, що відхиляючи докази, які свідчать на користь сторони захисту, суд має надати детальні й переконливі пояснення такому рішенню.
Таким чином, Верховному Суду насамперед необхідно з`ясувати чи навів апеляційний суд в ухвалі від 03 листопада 2022 року, якою залишив вирок місцевого суду без змін, відповідно до вимог статей 370, 419 КПК, належні й достатні мотиви ухвалення судового рішення та чи обґрунтував свої висновки з посиланням на досліджені докази, виконавши вказівки суду касаційної інстанції.
В цій справі, проблема полягала в тому, що з метою визначення моменту виникнення небезпеки для руху в цьому провадженні були проведені два слідчі експерименти під час яких були отримані кардинально різні результати вимірювання видимості з місця водія в напрямку руху:
(1) від 29 серпня 2013 року, за яким встановлені такі дані: з віддалі 58,2 м до місця наїзду з робочого місця водія автомобіля "Volkswagen" "проглядається, однак слабо, якась перешкода, зокрема верхня частина тулубу статиста, однак, виходячи суто із цієї видимості, чітко стверджувати, що це людина і мопед неможливо, але необхідно посилити увагу при подальшому русі"; з віддалі 38,8 м настає конкретна видимість статиста і мопеда;
(2) від 18 вересня 2015 року під час якого встановлено, що з місця водія чітко видно перешкоду з відстані 87,5 м, а видимість дороги у напрямку руху складає 90 м.
На підставі цих даних було проведено шість автотехнічних експертиз, за результатами яких експерти відповідно зробили протилежні висновки щодо можливості уникнути наїзду на пішохода.
Суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги дані того слідчого експерименту та відповідні висновки експертів, які підтверджували версію обвинувачення, та відкинули результати слідчого експерименту та відповідні висновки експертиз, які свідчили на користь версії захисту.
У касаційній скарзі захисник фактично висловлює незгоду з рішенням апеляційного суду, який підтримав висновки суду першої інстанції в частині оцінки доказів.
Разом з тим колегія суддів акцентує увагу, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевими та апеляційними судами.
При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
В свою чергу за ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неповноти судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильно наданої, на його думку, оцінки доказам, оскільки вони не відноситься до предмета касаційної перевірки.
Верховний Суд зауважує, що у цій справі суди попередніх інстанцій не визнавали надані стороною обвинувачення докази недопустимими, а відповідно до ст. 94 КПК за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження навели конкретні та ґрунтовні мотиви, чому взяли до уваги одні докази і відхили інші.
Разом з тим, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, в порядку апеляційної процедури, відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК, повторно дослідив докази у справі та дійшов висновку, що місцевий суд мотивовано поклав в основу доведення винуватості ОСОБА_6, слідчий експеримент від 18 вересня 2015 року, оскільки він є більш об`єктивним, зв`язку з тим, що під час його проведення орган досудового розслідування враховував більшу сукупність вихідних даних, зокрема, слідову інформацію встановлену під час огляду місця події, данні експертизи № 5-439/13 від 15 жовтня 2013 року, за якою встановлено місце наїзду на пішохода та експертизи № 8693/14-52 від 14 жовтня 2014 року за якою встановлено швидкості автомобіля "Volkswagen Transporter".