Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 429/10408/12
провадження № 61-7226св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "АНСУ"
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНСУ" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року
у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 04 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Донгорбанк" (далі - ЗАТ "Донгорбанк"), правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Публічне акціонерне товариство "Донгорбанк" (далі - ПАТ "Донгорбанк"), а в подальшому ПАТ "ПУМБ", і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 173ДЖ/30/08И. Відповідно до умов вказаного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 38 000,00 дол. США,
а позичальник - використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користуванням кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, які визначені кредитним договором.
Позивач належним чином виконав свої обов`язки за кредитним договором, надав відповідачу ОСОБА_1 обумовлені кредитним договором грошові кошти, що підтверджується заявкою на видачу готівки від 04 липня 2008 року № 14_2.
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 04 липня 2008 року між ЗАТ "Донгорбанк", правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ "Донгорбанк", а в подальшому ПАТ "ПУМБ", і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 173ДЖ/30/08И. Відповідно до умов цього договору поручитель зобов`язався перед банком за виконанням позичальником обов`язків за кредитним договором.
ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 11 вересня 2012 року у неї утворилась заборгованість
в розмірі 36 957,48 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 30 042,23 дол. США; заборгованість за непогашеними відсотками за користування кредитом - 6 914,91 дол. США; пеня за порушення строків виконання зобов`язань - 0,34 дол. США.
ПАТ "ПУМБ" просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором від 04 липня 2008 року
№ 173 ДЖ/30/08И у розмірі 36 957,48 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2013 року позовні вимоги ПАТ "ПУМБ" задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за кредитним договором в розмірі 36 957,48 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 30 042,23 дол. США; заборгованість за непогашеними відсотками за користування кредитом - 6 914,91 дол. США; пеня за порушення строків виконання зобов`язань - 0,34 дол. США.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" судовий збір у розмірі 1 476,43 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ПУМБ" судовий збір у розмірі 1 476,43 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2
не виконують взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що полягає
у простроченні сплати заборгованості за кредитом, а також процентів за користування кредитними коштами. Тому суд зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2013 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у цій справі.
Апеляційний суд вказав, що 14 травня 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2013 року. При цьому у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що повний текст оскаржуваного судового рішення представник ОСОБА_2 отримав лише 11 травня 2021 року. Вказане підтверджується матеріалами справи. Суд першої інстанції не направив копію рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2013 року сторонам у справі. Також матеріали справи не містять доказів отримання оскаржуваного судового рішення особою, яка подала апеляційну скаргу. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року до участі
у справі залучено правонаступника позивача ПАТ "ПУМБ" - Товариство
з обмеженою відповідальністю "АНСУ" (далі - ТОВ "АНСУ").
Суд апеляційної інстанції вказав, що ТОВ "АНСУ" набуло право вимоги за кредитним договором від 04 липня 2008 року № 173 ДЖ/30/08И.
Це підтверджується належними та достатніми доказами. Тому наявні підстави для залучення до участі у справі як правонаступника позивача ТОВ "АНСУ".
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
04 лютого 2013 року скасовано та ухвалено нове.
У задоволенні позовних вимог ПАТ "ПУМБ", правонаступником якого є ТОВ "АНСУ", до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Стягнено з ТОВ "АНСУ" на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 429,29 грн.
Апеляційний суд вказав, що ухвалою суду першої інстанції від 22 листопада
2012 року призначено справу до судового розгляду на 03 січня 2013 року. Надалі справа була призначена до розгляду на 04 лютого 2013 року. Проте матеріали справи не містять доказів направлення та вручення відповідачам судової повістки про призначення справи до розгляду на 03 січня 2013 року і 04 лютого 2013 року. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив висновок про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 та без його належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, а у справі слід ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог.
Встановивши, що позивач скористався правом, передбаченим договором іпотеки на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі виконавчого напису нотаріуса та реалізував належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів, підстав для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилася непогашеною після реалізації предмета іпотеки, немає. Такі вимоги відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, є недійсними.
Крім того, враховуючи припинення основного зобов`язання, апеляційний суд вважав, що порука згідно з частиною першою статті 559 ЦК України також є припиненою.
Посилання позивача на те, що зобов`язання сторін за кредитним договором не припинились, а передача предмету іпотеки не забезпечила повне погашення заборгованості за кредитором, є необґрунтованими, оскільки іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Суд апеляційної інстанції вказав, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Отже, положення статті
36 Закону України "Про іпотеку" передбачають таку підставу припинення зобов`язання як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37, 41 Закону України "Про іпотеку", зобов`язання припиняється, оскільки за нормами Закону усі наступні вимоги є недійсними.
Апеляційний суд також зазначив, що при ухваленні рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором як з позичальника, так і з поручителя, суд першої інстанції не звернув уваги на норму частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору поруки та реалізації банком права на дострокове стягнення кредиту.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України,
є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки,
а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Тому за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання. Проте всупереч зазначеним вимогам закону та умовам кредитного договору, питання про те, чи сплив щодо частини таких платежів строк, який визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України і який застосовується незалежно від доводів сторін та на підставі наявних у справі доказів, суд першої інстанції не дослідив. ОСОБА_2 стверджував, що порука за договором поруки від 04 липня 2008 року № 173 ДЖ/30/08И станом на дату пред`явлення позову банку є припиненою відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Суд апеляційної інстанції установив, що у січні 2009 року первісний кредитор ЗАТ "Донгорбанк" направив позичальнику повідомлення-вимогу № 3112, за змістом якої банк вимагав погасити наявну заборгованість за кредитним договором в повному обсязі (зі сплатою процентів за користування кредитом з урахуванням всіх штрафних санкцій) у розмірі 37 761,55 дол. США.
Оскільки строк дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором настав ще у січні 2009 року, позивач повинен був пред`явити вимогу про сплату заборгованості з поручителя ОСОБА_2 до липня 2009 року включно. Проте позивач звернувся до суду з позовом у цій справі лише у жовтні 2012 року, тобто після шестимісячного строку пред`явлення вимог до поручителя, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, ПАТ "ПУМБ" пред`явило вимоги до поручителя ОСОБА_2 більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, що є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки.
Аргументи учасників справи
У липні 2022 року ТОВ "АНСУ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
при відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 від 14 травня 2021 року суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив матеріали справи та зробив помилковий висновок про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції після спливу восьми років з часу ухвалення такого рішення. При цьому наявні
у матеріалах справи докази свідчать, що ОСОБА_2 був обізнаний про ухвалення рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
04 лютого 2013 року та про стан виконавчого провадження щодо стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у цій справі задовго до подання апеляційної скарги на зазначене судове рішення. Тому строк на апеляційне оскарження поновлений судом безпідставно, з порушенням норм процесуального права;
норми законодавства розмежовують позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки на дві категорії: на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Системний аналіз змісту статті 36 Закону України "Про іпотеку" дозволяє зробити висновок, що положення цієї статті можуть бути застосовані для випадків звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору у порядку статті 37 або статті 38 Закону України "Про іпотеку", та не можуть бути застосовані у разі реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на підставі статті 41 Закону України "Про іпотеку". Тому висновок апеляційного суду про те, що положення статті 36 Закону України "Про іпотеку" щодо припинення вимог іпотекодержателя про виконання боржником основного зобов`язання поширюються на усі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя, є помилковими. Жоден спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачений статтею 36 Закону України "Про іпотеку" та застереженням іпотечного договору, не був використаний, а тому апеляційний суд помилково застосував норми статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки вони не регулюють правовідносини, які склалися між сторонами;
апеляційний суд безпідставно вказав, що у січні 2009 року первісний кредитор ЗАТ "Донгорбанк" направив позичальнику повідомлення-вимогу № 3112, тому строк дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором настав ще у січні 2009 року, а позивач повинен був пред`явити вимогу про сплату заборгованості з поручителя ОСОБА_2 до липня 2009 року включно. 19 січня 2009 року ЗАТ "Донгорбанк" направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку", в якому вказано, що згідно з пунктом 3.1. іпотечного договору в разі невиконання обов`язків по сплаті основного боргу по кредиту, процентів його використання, пені за несвоєчасну оплату процентів, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, повідомлення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" за формою і змістом не є вимогою про дострокове повернення кредиту відповідно до підпункту 3.1.5 пункту 3.1 кредитного договору від 04 липня 2008 року та не відповідає вимогам, передбачених статтею 1050 ЦК України. Водночас ПАТ "ПУМБ", який є правонаступником ЗАТ "Донгорбанк", 18 травня 2012 року було направлено ОСОБА_1 вимогу № DNI-61/295 про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом. 03 липня 2012 року ПАТ "ПУМБ" також направило ОСОБА_2 вимогу № DNI-61/406 щодо виконання зобов`язань за договором поруки. Надалі 10 жовтня 2012 року банк у межах строку позовної давності звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки. Крім того, на думку ТОВ "АНСУ", апеляційний суд не врахував, що строк позовної давності за заявленими вимогами щодо стягнення решти заборгованості необхідно обраховувати з моменту реалізації предмета застави.
У жовтні 2022 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Романцової Т. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
доводи касаційної скарги ТОВ "АНСУ" є аналогічними з тими аргументами, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Фактично касаційна скарга зводиться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками апеляційного суду. Судова практика, на яку посилається ТОВ "АНСУ" не
є релевантною до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі. При цьому ТОВ "АНСУ" в касаційній скарзі висловлює субʼєктивне, на власний розсуд, трактування норм матеріального права, яке не узгоджується з принципом правової визначеності;
посилання ТОВ "АНСУ" на те, що ОСОБА_2 не навів поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції,
є безпідставними. Матеріали справи не містять доказів направлення та вручення відповідачам судової повістки про призначення справи до розгляду на 03 січня 2013 року та 04 лютого 2013 року. Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції;
ОСОБА_2 є поручителем за виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1, а тому застосуванню підлягають спеціальні положення ЦК України, які регулюють відносини між кредитором та поручителем, зокрема статті 553 - 559 ЦК України;
вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення предмета іпотеки свідчить про реалізацію кредитором права дострокового стягнення кредитних коштів та зміну строку виконання умов кредитного договору. Апеляційний суд правильно встановив, що у січні 2009 року первісний кредитор ЗАТ "Донгорбанк" направив позичальнику повідомлення - вимогу про дострокове повернення кредиту, а тому станом на дату звернення банку з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості порука ОСОБА_2 була вже припинена;
лист-вимога, яка у січні 2009 році була направлена позичальнику ОСОБА_1, та повідомлення, про яке вказано у статті 35 Закону України "Про іпотеку" та про яку зазначає скаржник, за своєю суттю містять вимогу саме про зміну строку виконання основного зобовʼязання за кредитним договором. Крім того, у самій вимозі вказано про дострокове повернення суми кредиту з посиланням на підпункт 3.1.5 пункту 3.1 кредитного договору. Отже, змістом повідомлення банку від 19 січня 2009 року спростовуються доводи ТОВ "АНСУ" про його невідповідність умовам кредитного договору. При цьому вимога банку від
19 січня 2009 року адресована позичальнику, який з урахуванням норм статті
554 ЦК України є солідарним боржником. Таким чином, банк вимагав дострокового погашення заборгованості усіма солідарними боржниками;
12 вересня 2009 року порука ОСОБА_2 за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором вже була припинена, тому позов до поручителя, поданий до суду у 2012 році, є безпідставним.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року касаційну скаргу ТОВ "АНСУ" залишено без руху, надано товариству строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року поновлено ТОВ "АНСУ" строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від