Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 756/409/19
провадження № 61-20745св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики та відсотків.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 02 квітня 2016 року вона передала, а відповідач отримав грошові кошти в борг у розмірі 11 000,00 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою.
Умовами розписки визначено відсоткову ставку в розмірі 3 % щомісяця за користування позиченими грошовими коштами, які відповідач зобов`язався виплачувати щомісячно. Строк повернення грошових коштів розпискою не визначений.
З квітня до грудня 2016 року позичальник належним чином виконував своє зобов`язання та виплачував відсотки за користування грошовими коштами щомісяця.
29 грудня 2016 року вона передала, а відповідач отримав у борг грошові кошти в розмірі 20 816,00 доларів США з відсотковою ставкою 2 % щомісячно, про що відповідачем було складено відповідну розписку. Строк повернення грошових коштів розпискою не обумовлювався.
Із січня 2017 року позичальник припинив сплачувати відсотки за користування позиченими грошовими коштами, що призвело до виникнення заборгованості за відсотками у розмірі 7 590,00 доларів США за договором позики від 02 квітня 2016 року та 9 575, 36 доларів США за договором позики від 29 грудня 2016 року.
Протягом 2017 року вона неодноразово зверталася до відповідача в усному порядку з проханням повернути позичені кошти та відсотки, проте кожного разу він просив відстрочити повернення коштів.
Оскільки строк повернення грошових коштів розписками не обумовлювався, 30 листопада 2018 року вона направила відповідачу вимогу про повернення грошових коштів за обома розписками, яка залишилася невиконаною.
Враховуючи викладене, просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 02 квітня 2016 року в розмірі 11 000,00 доларів США і відсотки в розмірі 7 590,00 доларів США та за договором позики від 29 грудня 2016 року в розмірі 20 816,00 доларів США і відсотки в розмірі
9 575,36 доларів США, а всього - 48 981,36 доларів США, що еквівалентно 1 347 943,33 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року матеріали позовної заяви передано до Дарницького районного суду міста Києва за підсудністю.
Заочним рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 квітня 2016 року на загальну суму 18 590,00 доларів США, яка складається з основного боргу в розмірі 11 000,00 доларів США та відсотків у розмірі 7 590,00 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 грудня 2016 року на загальну суму 30 391,36 доларів США, яка складається з основного боргу в розмірі 20 816,00 доларів США та відсотків у розмірі 9 575,36 доларів США.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним факт неналежного виконання зобов`язань за договорами позики і наявності заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. У цьому конкретному випадку договори позики від 02 квітня 2016 року та від 29 грудня 2016 року - це боргові документи, укладені між позивачем та відповідачем у справі на підтвердження прийняття зобов`язання за договором позики, які свідчать про існування правовідносин за договороми позики між сторонами. Відповідно до розрахунку заборгованості відповідач має заборгованість: за договором позики від 02 квітня 2016 року на загальну суму 18 590,00 доларів США, яка складається з: основного боргу у розмірі 11 000,00 доларів США та відсотків у розмірі 7 590,00 доларів США; за договором позики від 29 грудня 2016 року на загальну суму 30 391,36 доларів США, яка складається з: основного боргу у розмірі 20 816,00 доларів США та відсотків у розмірі 9 575,36 доларів США.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року залишено без задоволення.
Суд першої інстанції вказав, що копію ухвали про відкриття провадження одночасно з позовною заявою та доданими до неї документами і судові повідомленння про дату, місце та час судових засідань неодноразово направлялись відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання. Проте судові документи повертались без вручення адресату з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання" та адресат відсутній за вказаною адресою. Наведене дає підстави вважати, що відповідач не був у встановленому законом порядку повідомленим про розгляд вказаної справи, а, отже, причини неявки в судове засідання та неподання відзиву є поважними. Разом із тим, відповідачем не надано суттєвих доказів, які б могли вплинути на зміст рішення по суті, як це передбачено статтею 285 ЦПК України, тому заява про перегляд заочного рішення задоволенню не підлягає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що складені відповідачем розписки містять його прізвище, ім`я, по батькові як позичальника та дані про позикодавця, суми позики, дату їх написання. Відсутність у розписці запису про зобов`язання ОСОБА_2 повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові, оскільки, складаючи вказану розписку і підписуючи її, він тим самим взяв на себе зобов`язання повернути кошти. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику. Доводи відповідача про те, що висновок суду першої інстанції не відповідає постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-1967цс15, згідно з якою розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів, є помилковими і спростовуються зазначеними вище обставинами справи та положеннями законодавства.
Щодо заочного розгляду справи у суді першої інстанції апеляційний суд зазначив таке. Судову повістку в судове засідання, призначене на 14 липня 2020 року 09.40 год, було надіслано ОСОБА_2 за адресою його зареєстрованого місця проживання, а саме
АДРЕСА_1 . Вказана судова повістка повернулась до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній" (а. с. 100). За таких обставин ОСОБА_2 вважався належним чином повідомленим про розгляд справи. Судом першої інстанції також надсилалась повістка ОСОБА_2 у вищевказане судове засідання за останньою відомою адресою його місця проживання: АДРЕСА_2, яка також повернулась до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а. с. 99). З огляду на вказані обставини, а також заяву представника позивача про те, що вона не заперечує проти заочного вирішення справи, суд першої інстанції дотримався вимог статті 280 ЦПК України щодо умов проведення заочного розгляду справи та дійшов обґрунтованого висновку про можливість проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 після відкриття провадження у справі, а саме 17 лютого 2020 року, був знятий з реєстраційного обліку за зареєстрованою адресою свого місця проживання: АДРЕСА_1, та до цього часу своє місце проживання чи місце перебування не зареєстрував. Судові повістки, які були направлені йому в період часу, коли він був зареєстрований за цією адресою, повертались до суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання", що свідчить про те, що відповідач діяв на власний розсуд, про зміну місця проживання відповідно до статті 128 ЦПК України суду не повідомляв. Помилкове зазначення в ухвалі суду першої інстанції від 25 травня 2021 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення суду про те, що відповідач не був повідомлений про розгляд цієї справи, оскільки судові документи повертались без вручення адресату з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання" та "адресат відсутній за вказаною адресою" не може слугувати підставою для скасування ухваленого у справі рішення, оскільки судом першої інстанції були дотримані вимоги цивільно-процесуального законодавства щодо повідомлення особи про судовий розгляд.
Аргументи учасників
У грудні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі та її уточненій редакції представник ОСОБА_2 зазначає, що суди не врахували, що між сторонами було укладено усний договір позики, який, на думку позивача, підтверджено розпискою відповідача про отримання коштів. Суди вказали, що з квітня до грудня 2016 року відповідач належним чином виконував свої зобов`язання - сплачував відсотки за користування позикою, у зв`язку з чим позивач надав ще одну позику. Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження сплати будь-яких коштів у рахунок погашення відсотків за вказаний період. Відповідач неодноразово наголошував на тому, що фактично кошти за розписками не отримував, що позивач не довів цієї обставини, проте суди не перевірили цих його доводів і не з`ясували, чи мала місце передача позики за розписками. Крім того, посилається на порушення норм процесуального права - розгляд справи у суді першої інстанції за його відсутності. В ухвалі від 25 травня 2021 року суд першої інстанції вказав, що судові документи, які направлялися відповідачу, поверталися без вручення адресату з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання" та "адресат відсутній за вказаною адресою", тобто причини неявки у судові засідання та неподання відзиву на позов є поважними. Унаслідок такого порушення він був позбавлений можливості скористатися правом брати безпосередню участь у судовому розгляді і подачі зустрічного позову.
У лютому 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому вона вказує, що суд першої інстанції вжив усі заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, зокрема, уся судова кореспонденція направлялася йому на останню відому адресу реєстрації його місця проживання, а також на адресу, яку відповідач власноручно зазначив у розписках. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин та ухвалили обґрунтовано рішення про задоволення позову, підстави для скасування яких відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від
09 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 5 частини першої, 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 02 квітня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого останній позичив у позивача 11 000,00 доларів США зі сплатою щомісячних відсотків в розмірі 3 %, про що свідчить власноручно написана позичальником боргова розписка. Місце проживання ОСОБА_2 визначив за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 9).