ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 травня 2023 року
м. Київ
справа №640/14710/20
адміністративне провадження № К/990/20445/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року (судді: Беспалов О.О., Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів, (далі - відповідач - 2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів № 21 від 19 грудня 2019 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації" згідно з яким перший заступник прокурора Львівської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 01 червня 2020 року № 142 к про звільнення позивача з посади першого заступника прокурора Львівської області та органів прокуратури з 01 червня 2020 року;
- поновити позивача на посаді першого заступника прокурора Львівської області та в органах прокуратури для забезпечення виконання функцій прокуратури;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 червня 2020 року включно по день ухвалення судового рішення.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що позивача незаконно звільнено із займаної посади, враховуючи невизначеність та невмотивованість оскаржуваного наказу, неправомірність застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" як підстави для звільнення. Наголошено на тому, що посилання в наказі про звільнення з посади на наявність рішення неуповноваженого органу (кадрової комісії) про неуспішне проходження атестації є протиправним, так як не ґрунтується на фактичних обставинах та вимогах законів. Крім того, позивач стверджував, що він відповідає всім вимогам, які встановлені статтею 27 Закону України "Про прокуратуру", що підтверджується тривалим зайняттям посад прокурора, численними заохоченнями за сумлінну працю і зразкове виконання службових обов`язків.
З огляду на зазначене, позивач стверджує, що в наказі Генерального прокурора від 01 червня 2020 року № 142 к підстави його звільнення не конкретизовано, посилання на пункт 2 частини 2 статті 41, пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", підпункт 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ є безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам, носять дискримінаційний характер і суперечать Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", Кодексу законів про працю України та гарантіям чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач з січня 1997 року працював на прокурорських та адміністративних посадах в органах прокуратури України.
Остання займана посада - перший заступник прокурора Львівської області, на яку позивача призначено наказом Генерального прокурора України від 30 жовтня 2019 року № 467к.
Позивачем на ім`я Генерального прокурора подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Позивач успішно склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.
9 грудня 2019 року Кадровою комісією №4 прийнято рішення 21 про неуспішне проходження прокурором атестації.
У вказаному рішенні комісією зазначено, що керуючись пунктами 13,17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та пунктом 6 розділу І, пунктом 16 розділу ІV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди, комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність першого заступника прокурора Львівської області ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- всупереч вимогам пункту 4 та 7 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 при виконанні практичного завдання прокурор не використав аркуші з відміткою комісії для написання вирішення завдання, що не дозволяє комісії вважати практичне завдання виконаним;
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв`язку з можливим використанням своїх повноважень для впливу на господарську діяльність підприємств.
На підставі вказаного рішення кадрової комісії наказом Генерального прокурора №142 к від 01 червня 2020 року позивача звільнено з посади першого заступника прокурора Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 01 червня 2020 року.
Вважаючи такі рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року позов задоволено у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування рішення кадрової комісії, суд першої інстанції зазначив, що зміст оскаржуваного рішення комісії містить виключно висновок про наявність обґрунтованих сумнівів щодо доброчесності позивача в частині приховання факту вчинення ним правопорушення, без наведення у такому рішенні аргументів, які б засвідчували правомірність такого висновку, позиції позивача з наведеного питання, аналізу наявної інформації та встановлених під час атестації обставин з посиланням на належні та допустимі докази, на підставі яких ці обставини встановлено.
Суд першої інстанції, з посиланням на постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/831/18 вказав, що рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася комісія. Таке рішення повинно містити судження комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.
Відсутність в оскаржуваному рішенні комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів № 21 від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження прокурором атестації необґрунтоване та підлягає скасуванню.
Також за висновком суду першої інстанції факту реорганізації чи ліквідації органів прокуратури не було, а тому відсутні законні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації юридичної особи відповідача на момент звільнення позивача, що в свою чергу тягне за собою, незаконність наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Кадрові комісії можуть використовувати декілька варіантів практичних завдань. Перелік варіантів практичних завдань затверджується Генеральним прокурором, а зразок практичного завдання оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) в день першого оприлюднення графіка проведення співбесід.
Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп`ютерної техніки.
Перед початком виконання практичного завдання член комісії в присутності інших членів комісії надає прокурорам, які будуть виконувати практичне завдання, письмово викладені умови практичного завдання. Фотографування або винесення письмово викладених умов практичного завдання за межі приміщення, у якому відбувається виконання практичного завдання, забороняється.
Якщо практичне завдання передбачає застосування норм законодавства, то прокурорам дозволяється користуватися паперовими текстами норм відповідних законодавчих актів. Комісія не зобов`язана надавати прокурорам тексти норм законодавчих актів.
На виконання практичного завдання прокурору надається 45 хвилин. Виконання практичного завдання після завершення наданого часу забороняється. Після виконання завдання прокурор здає комісії написане ним вирішення завдання на аркуші (аркушах) з відміткою комісії.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що результати виконаного позивачем практичного завдання кадровою комісією не оцінювались.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що практичне завдання позивачем складено, однак на аркушах, що він приніс із собою. Позивач запізнився на складання практичного завдання, а аркуш із відповідною відмітною кадрової комісії йому надано не було.
Поряд із цим наявність в учасників атестації допоміжних засобів, окрім друкованих нормативно правових актів не допускається, а для виконання практичного завдання обов`язковим є використання чистих аркушів паперу з відміткою відповідної кадрової комісії.
Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач будучи ознайомленим з Порядком № 221 повинен був усвідомлювати необхідність дотримання вимог такого порядку при проходженні атестації.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду критично оцінила, як доводи позивача так і висновки суду першої, що таке порушення Порядку № 221 відбулось в силу неналежного виконання кадровою комісією покладених завдань. Як неодноразово зазначено позивачем, він запізнився на складання практичного завдання, отримав від іншого учасника атестації письмове завдання, однак за самим завданням та аркушами паперу для його виконання до працівників кадрової комісії не звертався.
Тому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що фактично, позивачем практичне завдання не виконано.
Також суд апеляційної інстанції зауважив, що підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації слугувало існування сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, що виникли за результатом дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора.
Колегія суддів апеляційного суду, у цій частині погодилась з висновками суду першої інстанції, що спірне рішення кадрової комісії в частині наявних обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв`язку з можливим використанням своїх повноважень для впливу на господарську діяльність підприємств не містять чітких формулювань та доказів, однак, враховуючи, що позивачем не виконано практичне завдання, Четвертою кадровою комісією правомірно прийнято рішення № 21 від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження позивачем атестації.
При цьому апеляційний адміністративний суд зазначив, що позивач, подаючи заяву на підставі пунктів 9, 10 розділу І Порядку № 221 цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив.
Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача в частині протиправності рішення кадрової комісії у зв`язку із результатами голосування більшістю членів комісії за - 3, проти - 2, оскільки відповідно до абзацу 2 пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 № 233 (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора (виконувача обов`язків Генерального прокурора від 17 грудня 2019 року № 337, від 04 лютого 2020 року № 65, від 13 березня 2020 року № 145) рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Натомість за результатами голосування члени комісії проголосували: за - 3, проти - 2.
На переконання суду апеляційної інстанції, із посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 24 вересня 2021 року у справах №280/4314/20 та №160/6596/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 480/5544/20 у спірних правовідносинах позивач перебував у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків не проходження одного з етапів атестації, із правилами якої він погодився, подавши відповідну заяву.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Касаційна скарга позивача подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 500/2670/20, від 13 травня 2021 року у справі № 120/3458/20-а щодо надання оцінки рішенням кадрових комісій на предмет невідповідності позивача вимогам професійної компетенції та забезпечення їх обґрунтованості.
Позиція інших учасників справи
Офіс Генерального прокурора просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2023 року призначено справу до розгляду.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року, далі - Закон № 113-IX) з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 341 КАС України переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Переглядаючи судове рішення суде апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації та звільнення з посади в органах прокуратури на підставі такого рішення.
Верховний Суд враховує, що на час розгляду справи вже було сформовано правовий висновок щодо застосування приписів Закону №113-ІХ, Порядку №221, Порядку №233, який викладено, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справах №160/6596/20 та №280/4314/20, від 29 вересня 2021 року у справах №440/2682/20 та №640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі №540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі №160/5745/20, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20, від 28 грудня 2021 року у справі №640/25705/19, від 29 грудня 2021 року у справі №420/4777/20, та багатьох інших, та який є застосовним і до обставин цієї справи.
Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: "Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів" (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
19 вересня 2019 року прийнято Закон №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Відповідно до пункту 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
За пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
За текстом пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач помилково посилався на відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому обіймав посаду станом на час звільнення з посади, оскільки посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом №1697-VII.
Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Таким чином, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.