ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02 травня 2023 року
справа № 120/6700/22
адміністративне провадження № К/990/6554/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
за участю секретаря судового засідання Статілко Ю. С.
представника позивача - адвоката Бохана О. С. на підставі Ордера,
представника відповідача - Кухрівського О. В., Андріюк О. О. в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохелат"
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2023 року (судді: Залімський І. Г., Мацький Є. М., Сушко О. О.)
у справі №120/6700/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохелат"
до Головного управління ДПС у Вінницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохелат" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 серпня 2022 року №0047590703, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2567093,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 641773 грн, №0047600703, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 1020,00 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року (суддя Жданкіна Н. В.) адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08 серпня 2022 року №0047590703, №0047600703.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2023 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задоволено, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
23 лютого 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2023 року у справі №120/6700/22.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, справу витребувано з суду першої інстанції.
20 березня 2023 року справа №120/6700/22 надійшла до Верховного Суду.
ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, Вінницький окружний адміністративний суд критично оцінив наведені в акті перевірки висновки посадових осіб відповідача про відсутність у Товариства обладнання для здійснення виробничого процесу з переробки сировини (фруктів та овочів), в тому числі первинного дроблення і перекручування, змішування, очищення зворотного осмосу тощо. Суд вказав на наявність всіх документів, що підтверджують наявність виробничих потужностей, які надавалися представникам відповідача під час проведення перевірки.
Досліджуючи господарські операції Товариства з придбання та подальшого використання придбаної продукції у власній господарській діяльності, суд першої інстанції дійшов висновку, що первинні документи, наявні в матеріалах справи, підтверджують факт походження сировини для виготовлення Товариством органо-мінерального добрива, наявність потужностей для виробництва органічного добрива, а також факт його подальшої реалізації з отриманням певної економічної вигоди.
Оцінюючи операції з перевезення придбаного в фірми ILSA DIS TICARET LTD товару, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені в акті перевірки недоліки ведення контрагентом позивача (Товариством з обмеженою відповідальністю "Дап Транс") обліку податкової звітності, за наявності досліджених судом документів в підтвердження реальності ведення Товариством господарської діяльності, пов`язаної з виробництвом та подальшою реалізацією органо-мінеральних добрив, не може слугувати достатньою підставою для формування висновків про завищення позивачем сум податку на додану вартість, які підлягають бюджетному відшкодуванню.
Суд першої інстанції зазначив, що податковий кредит за спірними господарськими операціями сформований Товариством за фактом придбання ТМЦ, а не транспортних послуг, тому докази транспортування є додатковими (допоміжними) до підтвердження обставин реальності цих операцій та, за наявності первинних документів з придбання відповідних ТМЦ, не можуть бути підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами доведено, що Товариство в грудні 2021 року реально придбало сировину у вигляді овочів та фруктів, сплатило всі податки та митні платежі при ввезені (імпорті) сировини, переробило на своїх виробничих потужностях сировину в органо-мінеральні добрива, тобто використало сировину в своїй господарській діяльності та реалізувало органо-мінеральні добрива, отримавши позитивний економічний результат, тобто досягло мети господарської діяльності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки податкового органу щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість у грудні 2021 року на 2567093 грн, що свідчить про правомірність та відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 08 серпня 2022 року №0047590703.
За результатами дослідження первинних документів суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх доказів використання Товариством у власній господарській діяльності з виробництва добрив у кількості 23,59 т овочів та фруктів на загальну суму 12 835 465 грн, адже наявні матеріали справи та встановлені судом обставини не підтверджують: фактичне отримання позивачем у повному обсязі сировини для виробництва добрив; наявність у позивача потужностей для здійснення господарської діяльності з переробки овочів та фруктів на добрива у задокументованих об`ємах; фактичне здійснення господарської діяльності з переробки овочів та фруктів на добрива у задокументованих об`ємах; дійсну наявність результатів такої господарської діяльності, а саме готової продукції (добрив) та відходів виробництва.
Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, позивач фактично використав овочі та фрукти, придбані за ціною 12 835 465 грн, в операціях, які не є його господарською діяльністю, однак, в порушення норм податкового законодавства не визначив податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 567 093 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохелат" зареєстровано як юридична особа 19 листопада 2020 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (том 2 а. с. 78) та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200645751 від 08 жовтня 2021 року.
Відповідно до статті 2.1 Статуту Товариства ціллю його діяльності є одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками на основі здійснення виробничої, комерційної, наукової, посередницької, інвестиційної та іншої діяльності в порядку та у відповідності з чинним законодавством України та цим Статутом. Основним видом діяльності Товариства є виробництво добрив і азотних сполук (20.15) (том 2 а. с. 66-78).
З 22 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року працівниками Головного управління ДПС у Вінницькій області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Агрохелат" (код ЄДРПОУ - 44078406) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2021 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 20 січня 2022 року за №9422542234 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах з 01 червня 2021 року по 30 листопада 2021 року, за результатом якої складено акт від 14 липня 2022 року за №3674/02-32-07-03/44078406 (далі - акт перевірки).
В акті перевірки зафіксовано порушення Товариством, зокрема, вимог:
- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 ПК України, внаслідок чого Товариством завищено суму податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, на 2 567 093 грн;
- пункту 85.2 статті 85, пунктів 44.1, 44.3, 44.6, статті 44 ПК України, платником податків не надано до перевірки в повному обсязі усіх необхідних первинних документів.
Основною підставою для формування висновків щодо завищення позивачем суми податку на додану вартість слугували висновки контролюючого органу про неможливість підтвердження реальності здійснення Товариством переробки імпортованих фруктів та овочів, у зв`язку з відсутністю необхідних основних засобів та потужностей, первинних документів на їх придбання (оренду), які необхідні для виконання такої діяльності. На переконання перевіряючих дана обставина свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської та економічної діяльності, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість у періоді грудень 2021 року у загальній сумі 2 567 093 грн.
На підставі акта перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 08 серпня 2022 року:
- №0047590703, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2 567 093,00 грн;
- №0047600703, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1020,00 грн.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми пункту 198.1, підпункту "г" пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 815/3930/16, від 13 липня 2022 року у справі №240/2156/20, від 19 червня 2020 року у справі №160/1446/19, від 27 лютого 2020 року у справі №813/7081/14, від 27 лютого 2020 року у справі №814/120/15, від 3 жовтня 2019 року у справі №813/4079/15, від 10 вересня 2019 року у справі №814/2412/17, від 4 червня 2020 року у справі №340/422/19, від 22 червня 2021 року у справі №640/11294/20.
Посилаючись на висновки Верховного Суду, висловлені в постановах наведених вище, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції, не зважаючи на наявність у Товариства обладнання та потужностей, закупки сировини, сплати податків і зборів, переробки сировини в готову продукцію, реалізацію готової продукції, отримання економічної вигоди, дійшов висновку про використання Товариством сировини не у своїй господарській діяльності.
Позивач, аналізуючи в касаційній скарзі обставини щодо умов для здійснення відповідної господарської та економічної діяльності, споживання комунальних послуг, щодо правовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Дан Транс", щодо придбання сировини у ILSA DIS TICARET LTD (Туреччина), у Фірми "TARGOVSKI RESURSI EOOD", підсумовує, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать, що Товариство реально придбало сировину у вигляді овочів та фруктів; сплатило всі податки та митні платежі при ввезені (імпорті) сировини; переробило на своїх виробничих потужностях сировину в органо-мінеральні добрива, тобто використало сировину в своїй господарській діяльності; реалізувало органо-мінеральні добрива, отримавши позитивний економічний результат, тобто досягло мети господарської діяльності.
Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у Товариства відповідних первинних документів, посилаючись лише на акт № 422/02-32-07-12- 13/44078406 від 06 липня 2022 року, якого не має в матеріалах справи, оскільки копії цього акту відповідач суду не надав, тобто суд апеляційної інстанції його не бачив та не оцінював. Також суд апеляційної інстанції погодився з податковим органом щодо відсутності господарських операцій позивача з його контрагентами через можливе порушення такими контрагентами податкової дисципліни. Вказуючи про використання Товариством сировини не у господарській діяльності, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували здійснення господарських операцій позивача, свідчили б про відсутність відповідних первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку.
Скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2023 року по справі № 120/6700/22, залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року.
Відповідач 16 березня 2023 року надав суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі.
Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Нормами пункту 198.5 "г" статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:
- придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;
- придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Пунктом 85.2 статті 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (Закон №996-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення щодо зменшення бюджетного відшкодування зазначені пункти 201.4, 201.6 статті 201 ПК України, порушення яких актом перевірки не встановлено, крім того, пункт 201.6 статті 201 ПК України виключений на підставі Закону № 71-VIII від 28 грудня 2014 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.