ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 травня 2023 року
м. Київ
cправа №907/399/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючий, Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича
на рішення Господарського суду Закарпатської області
у складі судді Пригари Л. І.
від 01 червня 2021 року
та на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипчука О. С., Марка Р. І., Кравчука Н. М.
від 22 жовтня 2021 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал"
до Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича
про стягнення 66 900,00 грн заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка була прийнята ухвалою суду від 20 серпня 2018 року, просило стягнути з відповідача 66 900,00 грн за надані послуги місця доставки митних вантажів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на своїй території на вул. Пролетарській, 2 в м. Тячів створив місце доставки митних вантажів, якому відповідно до Класифікатора місць прибуття, затвердженого наказом Державної митної служби України від 17.05.2011 № 295, та Переліку місць доставки, затвердженого наказом Державної митної служби України від 27.08.2012 № 426, присвоєно статус "місця прибуття митних вантажів" за кодом 305-002-1-1.
Позивач вказує, що в період з 20.06.2015 по 21.03.2016 відповідач здійснював митне оформлення своїх вантажів в режимі експорту в місці прибуття за кодом 305-002-1-1 і відповідно до акцептованих умов публічного договору повинен був сплачувати по 300 грн за кожен день отримання послуг місця прибуття стосовно кожного митного оформлення вантажів. Однак, свої обов`язки відповідач виконав неналежним чином, внаслідок чого станом на момент пред`явлення позову його заборгованість за отримані послуги місця прибуття становить 66 900 грн при митному оформленні вантажів в режимі експорту у 223 випадках, що підтверджується відомостями, які містяться у поданих відповідачем вантажно митних деклараціях.
Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
30.05.2012 Міністерством фінансів України видано наказ № 646 "Про місця доставки товарів транспортними засобами", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.06.2012 за №1052/21364, згідно з п.1.1 якого місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу.
27.08.2012 Державною митною службою України видано наказ № 426 "Про ведення переліку місць доставки", згідно з яким кожному місцю доставки присвоюється відповідний код.
Згідно з Переліком місць доставки станом на 20.08.2015, до цього Переліку входить територія Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал", що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, код місця доставки 305-002-1-1, що підтверджує факт створення позивачем місця доставки товару у відповідності до вимог наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №646 "Про місця доставки товарів транспортними засобами".
Наказом №3 від 20.02.2014 позивач затвердив вартість послуг підприємства за місцем доставки товарів при митному оформленні вантажів у розмірі 300 грн за одне митне оформлення.
Як встановлено судами, за період з 20.06.2015 по 21.03.2016 відповідач здійснив експорт товарів по 223 вантажно-митних деклараціях, в графі 30 Місцезнаходження товарів яких відповідач вказав код 305-002-1-1, який ідентифікує місце доставки митних вантажів - ТОВ "Термінал", м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.
Згідно з поданим позивачем розрахунком відповідач здійснив митне оформлення вантажів у режимі (ЕК 10) за вказаний період з використанням місця прибуття 305-002-1-1 ТОВ "Термінал", м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, в кількості 223 декларацій, коштів за надані послуги Фізична особа - підприємець Палінкаш Іван Михайлович (відповідач у справі) не сплачував. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду у даній справі про стягнення з відповідача 66 900,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Справа № 907/399/18 розглядалася господарськими судами неодноразово.
Постановою Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №907/399/18 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 18 жовтня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27 грудня 2018 року про задоволення позову у справі №907/399/18, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд зазначив, що необхідність фактичної доставки відповідачем товару до зазначеного в графі 30 "місця доставки товару" залежить від того, чи буде прийнято відповідне рішення про необхідність пред`явлення (огляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органом доходів і зборів за результатами опрацювання митної декларації. В іншому випадку, тобто у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення, переміщення товарів через митний кордон здійснюється без їх доставки до вказаного в графі 30 "місця доставки товару".
Верховний Суд також вказав, що зазначення відповідачем коду території позивача у графі 30 МД є лише формальним виконанням ним вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації та свідчить тільки про намір скористатися такою послугою. Фактичне споживання відповідачем публічної послуги може мати місце тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред`явлення йому товару для митного оформлення, оскільки у цьому випадку виконання митних формальностей буде відбуватися безпосередньо у місці доставки товару, яке зазначено в графі 30 МД.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанції не врахували особливостей як порядку митного оформлення товарів, так і пов`язаних з ним особливостей укладення між сторонами публічного договору, внаслідок чого помилково пов`язали факт укладення між сторонами договору виключно з обставиною зазначення відповідачем коду території позивача при оформленні митних декларацій та дійшли передчасних висновків про те, що відповідачем спожито запропоновану позивачем послугу в кількості, яка дорівнює кількості оформлених першим у спірний період митних декларацій. При цьому суди не з`ясували характер та зміст послуги, оплати якої вимагає позивач, тобто у чому саме полягає споживання такої послуги.
За результатами нового розгляду даної справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал" 66 900,00 грн заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів та 1 762,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Місцевий господарський суд зазначив, що заповнення графи 30 вантажно-митної декларації не являється формальним виконанням вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, оскільки за подання органу доходів і зборів неправдивих відомостей про точне місцезнаходження товару або транспортного засобу комерційного призначення, що декларується, декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність.
Судом також вказано, що подання відповідачем вантажно-митної декларації, в якій у графі 30 зазначено місце доставки митних вантажів за кодом 305-002-1-1 ТОВ "Термінал", м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, прийняття цієї декларації органом доходів і зборів та остаточне вивезення за межі митного кордону України вантажу, який задекларований у цій митній декларації, свідчить про розміщення транспортного засобу на цій території шляхом його доставки та відповідно про споживання послуг позивача.
Суд дійшов висновку, що в період здійснення митного оформлення вантаж повинен бути доставлений до місця його знаходження, вказаного в декларації, незалежно від пред`явлення його для огляду чи без такого.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 22 жовтня 2021 року у справі №907/399/18 залишив без змін рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду та вказав, що виходячи з чинного законодавства, послуги місця доставки митних вантажів є обов`язковими для проходження митних формальностей та містять ознаки таких, що необхідні при митному оформленні вантажів. Факт закінчення митного оформлення вантажів у спірних випадках, який не заперечується Фізичною особою-підприємцем Палінкашем Іваном Михайловичем, свідчить про те, що відповідач доставляв товари або транспорті засоби в місце прибуття, яке зазначене в графі 30 вантажно-митної декларації, а відтак, користувався послугами позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач Фізична особа - підприємець Палінкаш Іван Михайлович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В уточненій касаційній скарзі підставами її подання відповідач визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
На думку скаржника, суди не застосували висновки Верховного Суду, викладені в п. п. 16-28 постанови від 22.04.2019 у даній справі №907/399/18, якою дану справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник стверджує, що експортні вантажі, що декларуються згідно з ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України, доставляються до відповідної зони митного контролю лише у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення цьому органу. Вважає помилковими твердження судів, що митні формальності вимагають обов`язкової доставки товару до митного посту, оскільки ст. 248 Митного кодексу України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації і присутності товару на митниці в цей час не вимагається.
Також скаржник звертає увагу на лист Державної фіскальної служби України від 01.08.2014 №1085/7/99-99-24-01-06-17 "Щодо митного оформлення експортних вантажів", яким роз`яснено, що при декларуванні експортних вантажів відповідно до положень частини другої статті 258 Кодексу до графи 30 митної декларації вносяться відомості про зону митного контролю, до якої доставлятимуться товари з метою пред`явлення їх органу доходів і зборів, у разі прийняття відповідного рішення.
На думку відповідача, оскільки рішення про необхідність пред`явлення товарів для огляду не приймалось органом доходів і зборів в 2015-2016 році щодо Фізичної особи - підприємця Палінкаша Івана Михайловича, то і товар не завозився на склад позивача, а як наслідок відповідач не користувався послугами складу позивача за адресою м.Тячів, вул. Пролетарська, 2.
Також скаржник вважає, що суди в своїх рішеннях встановили факт укладення усного договору надання послуг місця доставки, але даний висновок суперечить ст. 208 Цивільного кодексу України, де встановлено, що між двома юридичними особами належить вчиняти правочин у письмовій формі.
Крім того, за твердженням відповідача, суди взагалі не взяли до уваги та не дали оцінку п. 3.1.1. Договору про співробітництво №251 від 01.06.2012, укладеного між позивачем та Чопською митницею, яким передбачено, що ТОВ "Термінал" може займатись підприємницькою діяльністю тільки поза зоною митного контролю. Тобто якщо навіть вантажі скаржника і знаходились б в зоні митного контролю митного поста Тячів, позивач не міг надавати згідно укладеного вищенаведеного договору з митницею жодних послуг в зоні митного контролю.
На думку скаржника, ні суди, ні позивач жодним чином не обґрунтовують та не доводять належними та допустимими доказами, що вартість одного заїзду на територію митного складу становить 300,00 грн.
За доводами скаржника судами не надано оцінки нотаріальним заявам перевізників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ "РЕН-ТРАНС", які проводили перевезення товарів по заявленим ВМД.
Також, скаржник стверджує, що суди не дали оцінку та не взяли до уваги листи Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал" від 16.02.2015 та від 23.09.2014, якими сам позивач вказує митниці на той факт, що експортери, зокрема і Палінкаш Іван Михайлович (відповідач) при декларуванні вантажів під час проведення експортних операцій не доставляють в зону митного контролю транспортні засоби з вантажами. Також суди не дали оцінку та не взяли до уваги лист Прокуратури Закарпатської області від 13.07.2016 №17/1-1831-15 та ухвали Печерського районного суду, в яких вказано, що досудовим розслідуванням встановлено, що впродовж 2014 - 2016 років службові особи митного посту Тячів Закарпатської митниці ДФС (Чопської митниці) здійснювали митне оформлення товарів у режимі експорту без їх пред`явлення митному органу та без їх доставки у зону митного контролю (відповідно до графи 30 декларацій - м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, територія Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал"). Серед таких експортерів значиться і Приватний підприємець Палінкаш Іван Михайлович.
Крім того, на думку скаржника, суди не дали оцінку та не взяли до уваги лист Закарпатської митниці Державної фіскальної служби від 11.03.2015 №07-70-03-4-24-39/2905-11, адресований Товариству з обмеженою відповідальністю "Термінал", в якому митниця пояснювала позивачу, що митниця вимагає доставляти до зони митного контролю вантажі тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність пред`явлення товарів митниці.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал" у відзиві на касаційну скаргу вважає необгрунтованими доводи касаційної скарги та зокрема посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №907/399/18, як на підставу касаційного оскарження.
На думку позивача, ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України не є спеціальною по відношенню до ч. 3 ст. 247 Митного кодексу України нормою, оскільки ними регулюються різні за своєю правовою природою відносини. А висновок Касаційного господарського суду, викладений у пункті 21 постанови від 22.04.2019, про те, що: "необхідність фактичної доставки товару до зазначеного в графі 30 "місця доставки" залежить від того, чи буде прийнято відповідне рішення про необхідність пред`явлення (огляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органом доходів і зборів за результатами опрацювання митної декларації", на думку позивача, не відповідає положенням ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України.
За твердженням позивача, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення ст. 259 Митного кодексу України про попереднє декларування, оскільки ця норма стосується митного оформлення в режимі імпорту (ввезення на територію України), а не експорту (вивезення з території України).
Також позивач звертає увагу на те, що при відкритті касаційного провадження у даній справі Касаційний господарський суд розширив підстави касаційного оскарження, доповнив існуючі підстави (пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), які зазначені скаржником, неіснуючими (пп. "в" п. 2 ч. З ст. 287 ГПК України), які скаржником не зазначались та не вказувались.
Короткий зміст заявлених учасниками справи клопотань, заяв. Розгляд клопотань, заяв.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал" надійшло до Верховного Суду клопотання про призначення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (з викликом) сторін, в якому позивач просить призначити розгляд справи №907/399/18 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Палінкаша Івана Михайловича у судовому засіданні.
В обґрунтування зазначеного клопотання позивач, керуючись ч. 6 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, послався на те, що ця справа має розглядатися у судовому засіданні, оскільки справа має значний суспільний інтерес та має і для нього, і для відповідача виняткове значення.
Розглянувши зазначене клопотання позивача, Верховний Суд відхиляє це клопотання з огляду на відсутність підстав для його задоволення.
Частиною 13 статті 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частина 4 статті 301 ГПК України передбачає, що перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.
Ціна позову у даній справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на що, відповідно до ч. 4 ст. 301 Господарського процесуального кодексу України оскаржувані відповідачем рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають перегляду судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Разом з цим згідно з частиною шостою статті 301 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Отже, вирішення питання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом учасників справи при розгляді касаційних скарг, зазначених у частинах четвертій і п`ятій статті 301 Господарського процесуального кодексу України, покладається на власний розсуд суду касаційної інстанції з огляду на конкретні обставини справи. Жодних інших підстав чи умов, якими має керуватися касаційний суд при вирішенні зазначеного питання, у цій нормі не міститься.
Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Заявник (позивач) не надав Верховному Суду переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи.
Оскільки обставин, що свідчили б про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Верховний Суд не виявив, а позивач у клопотанні не навів обґрунтованих доводів та не надав переконливих доказів щодо такої необхідності, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача та відхиляє це клопотання.
Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал" подало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, в якому стверджує, що Касаційний господарський суд з порушенням принципів диспозитивності та змагальності, розширив підстави касаційного оскарження в даній справі, доповнив існуючі підстави (пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), які зазначені скаржником, неіснуючими (пп. "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України), які скаржником не зазначались та не вказувались.
Також на думку позивача, зважаючи на зміст правового висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/22858/17, очевидним є висновок про непідтвердження такої підстави касаційного оскарження як п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Розглянувши вказане клопотання позивача про закриття касаційного провадження, Верховний Суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Статтею 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки, в яких суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2021 у справі № 907/399/18.
З вказаної ухвали вбачається, що касаційна скарга відповідача подана на підставі пунктів 1, 4 абзацу 1 частини 2 та підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для скаржника значення.