ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 травня 2023 року
м. Київ
справа № 640/12115/21
адміністративне провадження № К/990/17925/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року (суддя: Каракашьян С.К.) та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року (судді: Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просив:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 15 липня 2020 року до 05 квітня 2021 року включно у розмірі 2 021 212,62 грн за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року в адміністративній справі №826/17809/14 про поновлення ОСОБА_1 на публічній службі (роботі) в органах прокуратури.
Мотивуючи позовні вимоги позивач указав на несвоєчасність виконання відповідачем рішення суду про поновлення його на роботі, у зв`язку із чим уважає, що на його користь підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 липня 2020 року до 05 квітня 2021 року у розмірі 2 021 212,62 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 15 липня 2020 року по 5 квітня 2021 року в сумі 2 021 212,62 грн (два мільйони двадцять одну тисячу двісті дванадцять грн 62 коп.)
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі №826/17809/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Щодо покликання відповідача на неможливість виконання рішення суду з об`єктивних причин з огляду на те, що на час звернення ОСОБА_1 із заявою про добровільне виконання рішення суду відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України позивач був адвокатом Ради адвокатів Київської області, суд першої інстанцій указав на те, що наявність у позивача статусу адвоката жодним чином не перешкоджала відповідачу виконати судове рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України.
Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд першої інстанції уважав, що при розрахунку середнього заробітку за затримку виконання рішення необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
Суд першої інстанції виходив з того, що уперше посадові оклади прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури підвищено з 16 грудня 2015 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013; удруге підвищення посадових окладів та інших виплат відбулося з 06 вересня 2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657; утретє підвищення посадових окладів відбулось з 02 січня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155; учетверте підвищення посадових окладів прокурорів згідно із передбаченими статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України "Про прокуратуру") законодавчими нормами відбулось з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 та уп`яте підвищення посадових окладів відбулось з 01 січня 2021 року згідно з положеннями статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
При обрахунку середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення позивача на роботі суд першої інстанції враховував, що на час звільнення позивача з роботи та органів прокуратури, з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури за наказом Генерального прокурора України № 2513ц від 23 жовтня 2014 року розмір посадового окладу позивача становив 3177,00 грн, натомість підвищений посадовий оклад позивача відповідно до статті 81 Закону № 1697-VІІ становив 46 318,00 грн.
Застосовуючи коефіцієнт підвищення за правилами пункту 10 Порядку № 100 шляхом ділення окладу, встановленого після вказаного підвищення, на первинний посадовий оклад у розмірі на час звільнення з роботи, судом першої інстанції розраховано коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати, який за період з 15 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року склав 14,58, а з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року - 14,80.
За наведених показників середньоденний розмір заробітної плати позивача за період з 15 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, коригований на коефіцієнт підвищення із 26 березня 2020 року склав 10 986,90 грн. (753,56 грн (середньоденна заробітна плата позивача на час звільнення з посади 23 жовтня 2014 року) х 14,58).
Таким чином, середній заробіток за затримку виконання рішення протягом за період з 15 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, за висновком суду першої інстанції, становить 1 307 441,10 грн (10986,90 грн. х 119 днів затримки).
У свою чергу, середньоденний розмір заробітної плати за період з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року, коригований на коефіцієнт підвищення із 01 січня 2021 року склав 11 152,68 грн. (753,56 грн (середньоденна заробітна плата на час звільнення позивача з посади 23 жовтня 2014 року) х 14,80).
Таким чином, середній заробіток за затримку виконання рішення протягом за період з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року, за висновком суду першої інстанції, становить 713 771,52 грн (11 152,68 грн х 64 дні затримки).
Згідно з остаточним розрахунком належний до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду судом першої інстанції визначено у розмірі 2 021 212,62 грн (1 307 441,1 грн за період з 15 липня 2020 року до 31 грудня 2020 року + 713 771,52 грн з 01 січня 2021 року до 05 квітня 2021 року).
При цьому суд першої інстанції відхилив покликання відповідача щодо відсутності підстав для застосування положень п.10 Порядку №100, зазначивши, що пункт 10 Порядку №100 при розрахунку середньоденного заробітку підлягав застосуванню на момент виникнення спірних правовідносин та відповідно, безумовно підлягає застосуванню до втрати ним чинності. Суд першої інстанцій уважав, що оскільки Порядок № 100 не містить норм, які б передбачали зменшення вже застосованого коефіцієнту, застосований коефіцієнт підвищення посадового окладу станом на 11 грудня 2020 року (кінцевий день чинності пункту 10 Порядку № 100) має бути застосовано і у період вимушеного прогулу після 12 грудня 2020 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року змінено в мотивувальній частині визначивши суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді на користь ОСОБА_1 з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року в сумі 2 010 602,70 грн (два мільйони десять тисяч шістсот дві грн 70 коп.).
Суд апеляційної інстанції погодився з необхідністю стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, проте інакшим чином здійснив його розрахунок.
Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що врахування судом першої інстанції наступного підвищення посадового окладу позивача з 01 січня 2021 року є безпідставним, оскільки пункт 10 Порядку №100 був скасований згідно з підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100" (далі - Постанова №1213), яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, а тому він підлягає до застосування у спірних правовідносинах за період до 12 грудня 2020 в частині подальшого збільшення коефіцієнту в разі підвищення посадового окладу за проміжок часу, протягом якого роботодавцем не було виконано судове рішення про поновлення на посаді незаконно звільненого працівника.
За таких підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, який підлягає стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача становить 2 010 602,70 грн, а саме 753,56 грн (середньоденна заробітна плата на час звільнення позивача з посади 23 жовтня 2014 року) х 14,58 (коефіцієнт підвищення посадового окладу) х 183 (робочих днів за період з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року).
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, покликаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник указує на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15, від 10 травня 2018 року у справі №332/603/17, від 19 лютого 2018 року у справі № 802/1206/17-а, постанові Верховного Суду України від 31 лютого 2012 року у справі № 6-76цс12, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 910/4518/16, від 13 березня 2019 року у справі №711/8446/16-ц.
З покликанням на наведені висновки Верховного Суду скаржник доводить, що за відсутності вини не можна покладати обов`язок сплати середнього заробітку на відповідача.
У цьому аспекті скаржник звертає увагу, що за положеннями статей 21, 24 Кодексу законів про працю України необхідною умовою для видання наказу про поновлення на роботі є відповідна заява від особи, яка бажає поновитись на роботі та працювати. Інакшим чином це питання мало б вирішуватися в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Так, скаржник указує, що позивач не уживав заходів до своєчасного виконання рішення про поновлення на посаді, зокрема із заявами щодо поновлення на роботі до Офісу Генерального прокурора не звертався. Зауважує, що лише 11 березня 2023 року до Офісу Генерального прокурора надійшла постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 03 березня 2021 року ВП № 64691213 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України, на виконання якої наказом Генерального прокурора від 06 квітня 2021 року № 312 позивача поновлено на раніше займаній посаді.
Одночасно з цим скаржник наголошує, що затримка з поновленням позивача на роботі була спричинена також об`єктивними причинами, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 здійснював адвокатську діяльність згідно з свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 3004, яку зупинив тільки 18 січня 2021 року. З уваги на цю обставину скаржник переконує, що не міг поновити позивача на займаній посаді раніше, адже перебування на посаді прокурора несумісне з адвокатською діяльністю.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду скаржник переконує, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для застосування коефіцієнтів підвищення посадових окладів прокурорів при розрахунку позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі № 826/17809/14.
Скаржник пояснює, що на момент розгляду судами першої та апеляційної інстанції даної справи пункт 10 Порядку № 100 був виключений Постановою № 1213, а стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" стосується лише прокурорів Офісу Генерального прокурора, які успішно пройшли атестацію, що унеможливлює поширення вказаної норми на спірні правовідносини.
У доповнення скаржник зауважує, що судами попередніх інстанцій при розрахунку середнього заробітку помилково взято за основу посадовий оклад працівника Офісу генерального прокурора, позаяк судовими рішеннями у справі № 826/17809/14 позивача поновлено на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України, а не Офісу Генерального прокурора.
Покликаючись на постанову Верховного Суду у постанові від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 скаржник стверджує, що розрахунок втраченого заробітку потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора).
Таким чином, ураховуючи, що ОСОБА_1 з 23 жовтня 2014 року по 05 квітня 2021 року не перебував у трудових відносинах з Офісом Генерального прокурора, атестацію не проходив, заробітну плату, що передувала звільненню, отримував у серпні-вересні 2014 року, скаржник доводить, для розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду слід застосовувати розмір середньоденної заробітної плати 753,56 грн відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 02 липня 2020 року №21-891зп.
З огляду на викладене скаржник уважає, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року має становити 137 901,48 грн (753,56 грн х 183 дні затримки).
Позиція інших учасників справи
Від позивача - ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Калашнікова О.В.) визнано поважними причини пропуску Офісом Генерального прокурора строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 05 серпня 2022 року зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 02 травня 2023 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі №826/17809/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №2513-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року, зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про ОСОБА_1, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 13 липня 2020 року у розмірі 1 079 097,92 грн Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У зв`язку з невчиненням відповідачем дій щодо поновлення позивача на посаді, останній звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою від 10 грудня 2020 року про його поновлення на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (том а.с.26-27).
Листом від 12 січня 2021 року №07-668-21 відповідач повідомив ОСОБА_1, що питання його поновлення на посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора (том 1 а.с.28).
У зв`язку з невиконанням відповідачем судового рішення, позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України із заявою від 22 лютого 2021 року про примусове виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року №826/17809/14, за якою відкрито виконавче провадження (том 1 а.с.29-33).
Наказом від 06 квітня 2021 року №312ц Офіс Генерального прокурора скасував наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2513ц та поновив позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року (том 1 а.с.34).
Зважаючи на наявність тривалого невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, останній звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за період такої затримки.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до частини першої та сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За приписами частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Згідно з пунктами 2, 3 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
Частиною другою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За змістом пункту 10 Порядку № 100 У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.