ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2023 року
м. Київ
справа № 826/23661/15
касаційне провадження № К/9901/36623/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 (суддя - Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 (головуючий суддя - Карпушова О.В., судді - Епель О.В., Кобаль М.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрліфтсервіс" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрліфтсервіс" (далі у тексті - позивач, Товариство, платник) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі у тексті - відповідач, Інспекція, контролюючий орган) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 05.10.2015 №2594-23.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно виставлено податкову вимогу у розмірі 2680874,96 грн, оскільки позивач своєчасно подав до банку платіжне доручення на перерахування до бюджету грошових коштів, водночас банк несвоєчасно перерахував зазначені кошти до бюджету.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016, позов задовольнив повністю, визнав протиправною та скасував податкову вимогу Інспекції від 05.10.2015 №2594-23.
Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що подання до банку платіжних доручень на перерахування суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість здійснено позивачем у встановлені податковим законодавством строки, обов`язок позивача щодо сплати такого грошового зобов`язання у вказаних сумах припинився, а відтак вимога про сплату боргу підлягає скасуванню.
Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У касаційній скарзі, відповідач, посилаючись на положення пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), вважає правомірною спірну вимогу, яка формується автоматично на підставі даних інформаційної системи органів Державної фіскальної служби. Контролюючий орган доводить, що база даних АІС Податковий блок формує та зараховує всі показники сплачених/нарахованих сум автоматично, через що сума, сплачена позивачем не була зарахована до картки особового рахунку з вини банку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.10.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 02.05.2023.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій установили, що Інспекцією складено вимогу від 05.10.2015 №2594-23, відповідно до якої, станом на 04.10.2015 сума податкового боргу позивача за узгодженими зобов`язаннями становить 2680874,96 грн.
Сума зазначеного податкового боргу складається із: суми грошового зобов`язання, нарахованої згідно з податковим повідомленням-рішенням від 15.09.2015 №0005012205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1140820,00 грн за основним платежем та у розмірі 570410,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); суми у розмірі 787272,00 грн несплаченого податку на додану вартість за серпень 2015 року відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року, яку позивач подав відповідачу 18.09.2015; пені у розмірі 189395,99 грн за невиконання податкового повідомлення-рішення від 15.09.2015 №0005012205.
Податкове повідомлення-рішення від 15.09.2015 №0005012205 оскаржено позивачем у судовому порядку, та як неузгоджена сума в розмірі 1711230,00 була витягнута з картки особового рахунку.
Позивач 18.09.2015 подав до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року із задекларованою до сплати сумою податку на додану вартість у розмірі 787272,00 грн.
Позивач на виконання умов укладеного із ПАТ "Банк "Національні інвестиції" (далі - банк) договору банківського рахунку 20.06.2013 №11795 здійснив переказ суми податку на додану вартість платіжними дорученнями від 07.09.2015 №27 у розмірі 300000,00 грн (одержано банком 07.09.2015), від 10.09.2015 №66 у розмірі 300000,00 грн (одержано банком 10.09.2015), від 14.09.2015 №70 у розмірі 640000,00 грн (одержано банком 14.09.2015).
Заявою від 16.09.2015 №490 позивач повідомив відповідача про здійснений ним переказ податку на додану вартість у розмірі 1240000,00 грн відповідно до вказаних вище платіжних доручень.
Перекази здійснено з рахунку позивача №2600430111795, який відкрито у банку на автоматично відкритий в органі казначейства рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість №37511000005541 (далі - рахунок СЕА ПДВ).
Вказаний рахунок СЕА ПДВ позивач має право лише поповнювати, а усі операції щодо відкриття/закриття рахунків у СЕА ПДВ, перерахування сум податку із них, а також повернення помилково або надміру сплачених коштів тощо здійснюються Державною казначейською службою України виключно на підставі реєстрів органів ДФС України.
СЕА ПДВ працює повністю в автоматичному режимі та передає інформацію до ДФС України про стан рахунків у режимі реального часу.
Єдиними особами, які мають постійний доступ до відомостей про стан рахунка СЕА ПДВ позивача, є контролюючі органи, у тому числі відповідач, а позивач виконує обов`язок щодо сплати податку на додану вартість у момент переказу власних коштів на рахунок СЕА ПДВ, відкритий на ім`я позивача.
Позивач подав до банку на виконання платіжні доручення від 07.09.2015 №27, від 10.09.2015 №66, від 14.09.2015 №70, що підтверджується написом "одержання банком" відповідними датами, штампами та підписами повноважної особи банку.
Згідно з випискою по особовим рахункам з 07.09.2015 по 09.09.2015 на рахунку позивача на момент отримання банком платіжних доручень було достатньо грошових коштів для їх виконання з урахуванням оплати послуг із розрахункового обслуговування.
Водночас, банк своєчасно не виконав вказані платіжні доручення з невідомих позивачу причин.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.