ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2023 року
м. Київ
справа № 2а-6067/11/2670
касаційне провадження № К/9901/35798/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2016 (суддя - Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2017 (головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді - Межевич М.В., Земляна Г.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайфселл" (Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТЕЛІТ") до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайфселл" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.11.2010 №0000734210/0.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Інформ Сервіс Технолоджі", ТОВ "ТФК "Адамант". Зазначив, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24.10.2011 позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 25.11.2010 №0000734210/0.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.04.2012 скасував судове рішення першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02.11.2015 скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанцій дійшов до висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено чи дійсно відбулось надання послуг за договорами, укладеними між позивачем та зазначеними вище контрагентами; не встановлено добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; не надано оцінки доказам проведення ТОВ "ТФК "Адамант" роботи з посадовими особами ПрАТ АБ "Укргазбанк", наслідком якої стало проведення зустріч між представниками позивача та ПрАТ АБ "Укргазбанк", 23.03.2010 та підписання протоколу переговорів представників АБ "Укргазбанк" та позивача; не встановлено ведення контрагентами позивача реальної економічної діяльності, у тому числі, наявності у них спеціалістів у галузі права відповідної кваліфікації, які б забезпечували можливість надання передбачених умовами договорів юридичних послуг на відповідному рівні.
За результатами нового розгляду справи, Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18.04.2016, залишеною без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2017,
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 07.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017, позов задовольнив, скасував податкове повідомлення-рішення від 25.11.2010 №0000734210/0.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ "Інформ Сервіс Технолоджі", ТОВ "ТФК "Адамант", оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, які дають можливість встановити зміст і обсяг господарських операцій, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.
Офіс, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами з огляду на наявність негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача; неподання такими контрагентами податкової звітності; відсутність належних первинних документів в підтвердження здійснення господарських операцій; відсутність необхідної кількості матеріальних та трудових ресурсів.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просив залишити без задоволення касаційну скаргу позивача та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.04.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Офісу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 02.05.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 12.11.2010 №586/42-10/22859846 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), що стало підставою для визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 925834,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2010 №0000734210/0, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1388751,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 925834,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 462917,00 грн.
Фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про нереальність господарської діяльності позивача із ТОВ "Інформ Сервіс Технолоджі", ТОВ "ТФК "Адамант" з підстав наявності негативної податкової інформації відносно зазначених контрагентів, зокрема, незнаходження таких контрагентів за адресою, неподання податкової звітності, відсутність основних фондів, трудових ресурсів, матеріальних активів, тощо для здійснення господарської діяльності.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Питання формування валових податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом №168/97-ВР.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.