ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2023 року
м. Київ
справа № 804/2952/16
касаційне провадження № К/9901/31630/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2016 (суддя - Царікова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 (головуючий суддя - Шальєва В.А., судді - Білак С.В., Олефіренко Н.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дом "ДНЛ Груп" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дом "ДНЛ Груп" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2016 №0001412205, №0001432205.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Опт Метал Трейд", ТОВ "Метарон", ТОВ "Дітон Трейд ЛТД", ТОВ "Асон Плюс", ТОВ "Кінроуд", ТОВ "Едміт". Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки базуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 18.08.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017, позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 28.04.2016 №0001412205 (форми "Р"), № 0001432205 (форми "Р").
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав: наявності негативної податкової інформації відносно зазначених контрагентів позивача; не підтвердження господарських взаємовідносин за результатами зустрічних перевірок таких контрагентів; відсутності деяких первинних документів в підтвердження здійснення господарських операцій, зокрема, товарно-транспортних накладних; наявності недоліків у первинних документах, зокрема, у товарно-транспортних накладних; відсутності основних фондів, виробничих і трудових ресурсів у зазначених вище контрагентів позивача; порушення кримінальних проваджень за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України відносно посадових осіб контрагентів позивача.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.09.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 02.05.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 04.04.2016 №151/04-36-14-11/35395547 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем положень:
пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 62041,00 грн, в тому числі за січень 2013 року - 12979,00 грн, за серпень 2013 року - 15996,00 грн, за липень 2014 року - 8600,00 грн, за вересень 2014 року - 5578,00 грн, за жовтень 2014 - 9687,00 грн, за листопад 2014 року - 2217,00 грн, за грудень 2014 року - 6984,00 грн;
пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1 статті 139, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 153985,00 грн, в тому числі у 2013 році на 101059,00 грн, у 2014 році на 52927,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки Управлінням прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.04.2016:
№ 0001412205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 73593,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 49062,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 24531,00 грн;
№ 0001432205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальному розмірі 230979,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 153986,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 76993,00 грн.
Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість слугували висновки контролюючого органу про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, сум податку на додану вартість, сплачених за операціями з придбання товару у ТОВ "Опт Метал Трейд", ТОВ "Метарон", ТОВ "Дітон Трейд ЛТД", ТОВ "Асон Плюс", ТОВ "Кінроуд", ТОВ "Едміт".
Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток є неправомірність позивачем витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, по операціям з придбання товару у ТОВ "Опт Метал Трейд", ТОВ "Метарон", ТОВ "Дітон Трейд ЛТД", ТОВ "Асон Плюс", ТОВ "Кінроуд", ТОВ "Едміт", а з урахуванням подальшої реалізації придбаних товарів підприємствам-покупцям, отримані кошти від покупців податковий орган вважав, як отримання безповоротної фінансової допомоги.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.