ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2023 року
м. Київ
справа № 818/846/16
касаційне провадження № К/9901/17711/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 (суддя - Павлічек В.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 (головуючий суддя - Перцова Т.С., судді - Жигилій С.П., Дюкарєва С.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про скасування вимоги та рішення,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) в якому просило визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.07.2016 №10-000011400, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску від 04.07.2016 №0000261400.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що донарахування єдиного внеску та застосування штрафних санкцій обумовлене помилковим віднесенням відповідачем сум сплачених підприємством за проживання працівників в найманих квартирах, які орендувались позивачем для проживання в них працівників підприємства, до складу заробітної плати у відповідності до статей 1, 2, 21, 24, 29 Закону України "Про оплату праці".
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 11.10.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.07.2016 №Ю-0000011400, рішення про застосування штрафних санкцій від 04.07.2016 №0000261400.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що суми, сплачені Товариством за проживання окремих працівників в найманих роботодавцем житлових приміщеннях, не відносяться до складу заробітної плати (інших заохочувальних та компенсаційних виплат) вказаних працівників, а тому не є базою нарахування єдиного внеску.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статті 1, пункту 2 статті 6 Розділу ІІ, підпункту 1 пункту 1 статті 7, пунктів 5, 7 статті 8 розділу ІІІ Закону України "Про оплату праці", статті 1 Податкового Кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 5 пункту 4.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів України від 09.09.2013 №445, підпункту 2.3.4 пункту 2.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитуючи норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами не враховано, що суми, сплачені Товариством працівникам, які працюють на підприємстві, за проживання в найманому житлі відносяться до складу заробітної плати (інших заохочувальних та компенсаційних виплат) і відповідно є базою нарахування єдиного внеску.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішення та вимоги.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 02.05.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведена документальна планова перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 16.06.2016 №52/28-09-14-07/05747991 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог пункту 2 статті 6 Розділу II, підпункту 1 пункту 1 статті 7, пунктів 5, 7 статті 8 Розділу III Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження єдиного внеску на загальну суму 247701,72 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом на адресу Товариства направлені вимога від 04.07.2016 № 10-0000011400 про сплату єдиного внеску у сумі 247701,72 грн та рішення від 04.07.2016 №0000261400 про застосування штрафних санкцій у розмірі 123850,86 грн.
Фактичною підставою для прийняття зазначених рішення та вимоги слугували висновки контролюючого органу, що Товариством безпідставно не включено до складу доходів працівників підприємства виплати на відшкодування витрат з оренди найманого житла та, відповідно, не нараховано єдиний соціальний внесок на такі виплати.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Статтею 1 Закону України "Про оплату праці", статтею 94 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначена структура заробітної плати, зокрема: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Компенсаційні виплати - це суми, які виплачуються працівникам понад оплати за працю для компенсації витрат, пов`язаних з виконанням ними своїх трудових обов`язків, а також витрат у зв`язку з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість.
Роботодавці вправі самостійно застосовувати заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі вводити виплати, не передбачені законодавством, а також самостійно встановлювати розмір компенсацій, зокрема у колективному договорі.
Введені такими локальними нормативними актами заохочувальні та компенсаційні виплати, будуть включатися до фонду оплати праці підприємства, а відповідно є базою нарахування соціального внеску.
Як визначено статтею 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Статтею 97 КЗпП України визначено оплату праці на підприємствах, в установах і організаціях.
Так, за частиною другою статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.