Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 187/789/17
провадження № 61-1646св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним і за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2021 року у складі судді Говорухи В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів:Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 01 квітня 2009 року між ним та
ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав у борг 500 000,00 євро зі сплатою 11 % річних на строк до 31 грудня 2010 року. На підставі зазначеного договору позики ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 500 000,00 євро, про що 15 квітня 2009 року склав нотаріально завірену розписку. У строки, визначені умовами договору позики, тобто до 31 грудня 2010 року, ОСОБА_2 борг не повернув.
03 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладений усний договір позики, на підставі якого ОСОБА_2 додатково отримав у борг
382 464,00 доларів США. Під час фактичної передачі коштів ОСОБА_2 написав розписку. Стягнення цієї суми коштів є предметом розгляду у іншій цивільній справі - № 187/998/16-ц.
08 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_2 підписаний підсумковий документ, у якому визначено загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ним станом на 04 вересня 2015 року, який склав 719 496,00 доларів США, та погоджено, що проценти на вказаний борг нараховуватимуться з вересня 2015 року у розмірі 8 % річних. Зазначав, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у розгляді цивільної справи № 187/998/16-ц та не повертає у повному обсязі суму боргу за договором позики від 01 квітня 2009 року.
Враховуючи, що ОСОБА_2 не сплачує заборгованість по вказаним договорам позики, ОСОБА_1, уточнивши свої позовні вимоги 15 травня 2020 року, просив суд стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 417 113,11 доларів США, що включає: основну суму боргу у розмірі 337 032,00 доларів США; проценти за користування позикою у розмірі 51 936,63 доларів США; три проценти річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання у розмірі
28 144,48 доларів США.
Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 05 березня 2020 року залучено до участі у цій справі третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_3, прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що за договором позики
від 01 квітня 2009 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти у розмірі 500 000,00 євро з кінцевим строком повернення - 31 грудня
2010 року. 03 вересня 2015 року ОСОБА_1 додатково передав у позику ОСОБА_2 382 464,00 доларів США. 08 вересня 2015 року між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначено сумарний обсяг заборгованості 719 496,00 доларів США та погоджено процентну ставку на рівні 8 % річних. Однак їй про існування такого договору позики відомо не було та вона своєї згоди на його укладення не давала.
Крім того, вона ставить під сумнів сам факт передання грошей від
ОСОБА_1 ОСОБА_2, так як ОСОБА_1 не знаходився у
м. Дніпродзержинськ на час укладення договору позики, оскільки постійно мешкає в Чеській республіці.
Отже, посилаючись на положення статті 65 СК та відсутність її згоди на укладення ОСОБА_2 вказаного договору, ОСОБА_3 просила суд визнати договір позики від 01 квітня 2009 року, укладений між
ОСОБА_1 і ОСОБА_2, недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 18 квітня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у позові.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1, від імені якого діяв адвокат Хасін І. Б., задоволено частково.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 18 квітня 2018 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2018 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 22 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 квітня 2009 року у загальному розмірі
417 113,11 доларів США, що включає: основну суму боргу у розмірі
337 032,00 доларів США, проценти за користування позикою у розмірі
51 936,63 доларів США, три проценти річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання у розмірі 28 144,48 доларів США.
У задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3, відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Зазначено, що заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2019 року, діють протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір, укладений
01 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за своєю юридичною природою є договором позики, згідно з яким відповідач отримав у борг 500 000,00 євро на строк до 31 грудня 2010 року. Оскільки відповідач належним чином не виконував умови договору позики та грошові кошти, отримані у борг, у визначені договором строки не повернув, то позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими. Відповідачем
ОСОБА_2 заперечень щодо розрахунку розміру заборгованості до суду не подавалось. Таким чином з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь
ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 337 032,00 доларів США, проценти за користування позикою в сумі 51 936,63 доларів США і
3 % річних в сумі 28 144,48 доларів США, а всього - 417 113,11 доларів США.
Обраховуючи строк позовної давності з часу підписання документу, яким ОСОБА_2 визнав свої зобов`язання перед ОСОБА_1, суд вказав, що строк позовної давності слід рахувати з 23 вересня 2015 року, отже на час звернення до суду (03 серпня 2017 року) трирічний строк позовної давності не сплинув та заява відповідача ОСОБА_2 про відмову в позові з підстав спливу позовної давності задоволенню не підлягає.
Щодо позову третьої особи, то ОСОБА_3 не доведено, що на час укладення оскаржуваного правочину - договору позики від 01 квітня
2009 року, вона з ОСОБА_2 перебувала у шлюбі та на той час між ними мали місце правовідносини, які регулюються статтею 65 СК України.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3, залишено без задоволення. Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 22 січня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, обраховуючи строк позовної давності з останнього, за часом підписання, документом яким ОСОБА_2 визнав свої зобов`язання перед ОСОБА_1, строк позовної давності слід рахувати з 23 вересня 2015 року, отже на час звернення до суду (03 серпня 2017 року) трирічний строк позовної давності не сплинув та заява відповідача ОСОБА_2 про відмову в позові з підстав спливу позовної давності, задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики, оскільки останнім не виконані свої зобов`язання за вказаним договором.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору позики, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, недійсним, суд першої інстанції вірно вважав їх безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з нього заборгованості та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 373/2054/16-ц, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У частині позову ОСОБА_3 судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржуються, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України на правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано з Петриківського районного суду Дніпропетровської області справу № 187/789/17.
У червні 2022 року матеріали справи надійшли до суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами неправильно застосовано норму частини першої статті 1049, статтю 1048 ЦК України та взагалі не застосовано норму статті 1047, статей 639, 654, 11, 13, 14 ЦК України, оскільки предметом заявленого позову є грошова сума в доларах США, а в якості обґрунтувань заявлених позовних вимог позивач надає письмовий договір позики
від 01 квітня 2009 року, предметом якого є грошова сума 500 000,00 євро з терміном погашення до 31 грудня 2010 року.Жодним договором у письмовій формі, як це передбачено нормами ЦК України, не встановлювалось зміни суми й валюти зобов`язання за договором від 01 квітня 2009 року та не змінювались строки повернення, жодною розпискою не підтверджено отримання в борг суми 337 032,00 доларів США.
Судом апеляційної інстанції у своєму рішенні взагалі не відображено позиції оцінки щодо доказу, який надано ОСОБА_2, яким підтверджується погашення наявної заборгованості. Цей доказ повторно був наданий в суд апеляційної інстанції в оригіналі, а ОСОБА_2 та його представником в судовому засіданні неодноразово наголошено на важливості саме цього доказу, але колегія суддів проігнорувала такий доказ та не надала жодної оцінки останньому. За змістом цього документу, що скріплено підписами як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 : розрахунок по відсоткам та боргам станом на 01 вересня 2009 року проведено, станом на 01 січня 2010 року 308 000 євро та 313 000 доларів США нараховано та розраховано. Тобто, цим документом посвідчується той факт, що у ОСОБА_2 станом на час звернення з позовом до суду відсутня будь-яка заборгованість перед ОСОБА_1, оскільки "расчет произведен" та кредитор "согласен".
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини, встановлені судом
01 квітня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладений договір позики, відповідно якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 500 000 євро під 11 % річних до 31 грудня 2010 року (а. с. 8, т. 1).
На підставі зазначеного договору позики ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 500 000,00 євро, про що 15 квітня 2009 року склав нотаріально завірену розписку (а. с. 9, 10, т. 1).
Вказані обставини сторонами за первісним позовом, які є сторонами такого правочину, не оскаржувались та підтверджуються оригіналами досліджених в судовому засіданні документів (а. с. 8-10, т. 1).