Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 187/1349/20
провадження № 51-5533 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у кримінальному провадженні № 12020040520000462 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2016 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70, ч. 1 ст. 71, ч. 4 ст. 81 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Звільнений 22 серпня 2019 року по відбуттю покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого залишені без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він 05 серпня 2020 року приблизно о 20:00 год., умисно, з корисливого мотиву, з метою нападу для заволодіння чужим майном, спільно з невстановленою під час досудового слідства особою, під приводом винайму будинку шляхом обману проник до будинку АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_8 .
Перебуваючи в приміщенні літньої кухні, реалізуючи раніше виниклий план, умисно, з метою подолання волі потерпілої, ОСОБА_7 та невстановлена особа висловили погрози застосування насильства, яке є небезпечним для життя та здоровʼя, при цьому невстановлена особа нанесла удар кулаком по потилиці потерпілої, в той час як ОСОБА_7 вимагав у неї гроші та золоті вироби. Сприйнявши погрози як реальні, ОСОБА_8 відчинила будинок, проникнувши до якого ОСОБА_7, тримаючи в руках викрутку та погрожуючи нею, вимагав у потерпілої гроші та золоті вироби. У цей час невстановлена особа, з метою подолання волі потерпілої, нанесла їй удар в обличчя, чим заподіяла легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Подолавши таким чином опір потерпілої, ОСОБА_7 та невстановлена особа примусили віддати гроші в сумі 5000грн., два мобільних телефони, золотий ланцюжок з хрестиком, золоті сережки. Всього заволоділи грошима та майном на загальну суму 13 744 грн. 50 коп.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про порушення вимог ст. 419 КПК України, оскільки суд не перевірив та не дав в ухвалі мотивованих відповідей на усі доводи апеляційної скарги щодо недопустимості доказів.
Так, у справі відсутні постанови про створення слідчої групи та групи прокурорів, а тому докази зібрані неуповноваженими особами.
Крім того, вважає недопустимими доказами протокол огляду від 07 серпня 2020 року, постанову про відібрання у підозрюваного та потерпілої біологічних зразків, а також експертизи, зроблені на їх підставі, протокол одночасного допиту потерпілої та підозрюваного, протоколи огляду мобільного телефону та впізнання потерпілою речей, через недотримання вимог КПК України. Усім цим доказам апеляційний суд не дав оцінки, обмежився формальною вказівкою на них, чим порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від прокурора, в якому стверджується про законність та обґрунтованість судового рішення.
Захисник та засуджений підтримали скаргу у повному обсязі та просили її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги, проте вважала обґрунтованими доводи щодо безпідставного посилання судом на протокол одночасного допиту потерпілої та підозрюваного і просила судові рішення щодо ОСОБА_7 змінити, виключити з мотивувальних частин судових рішень посилання, як на доказ, на протокол одночасного допиту, а в решті судові рішення залишити без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Відповідно до змісту касаційної скарги, захисник не погоджується з оцінкою доказів, наданих судами, вказує що, на його думку, апеляційний суд повинен був здійснити їх переоцінку, а також захисник надає зібраним у кримінальному провадженні доказам власну оцінку.
Колегія суддів зазначає, що суд оцінює докази згідно ст. 94 цього Кодексу за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідження всіх обставин кримінального провадження. При цьому оцінці підлягає не тільки кожен доказ окремо, а й сукупність усіх зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.
Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Отже, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Судові рішення свідчать, що суди дали відповідно до ст. 94 КПК України належну оцінку показанням обвинуваченого, який категорично заперечував свою винуватість, підтвердив, що перебував у помешканні потерпілої двічі та вживав там алкогольні напої, стверджував, що жодних ударів їй не наносив та речей не забирав.
Потерпіла ОСОБА_8 у судах послідовно стверджувала про те, що 05 серпня 2020 року до неї кілька разів заходив ОСОБА_7 та інша особа ніби то з приводу найму житла, вона їх запросила до приміщення літньої кухні, після чого відчула удар по голові, від якого упала на підлогу. Піднявшись, потерпіла побачила ОСОБА_7 з викруткою в руках, якою він їй погрожував та вимагав передачі грошей і золота, що знаходились у будинку. Злякавшись, вона пішла до будинку, де віддала нападникам гроші в сумі 5000 грн, при цьому ОСОБА_7 вимагав передачі усіх наявних у неї коштів, змусив її зняти та передати йому сережки, а також вказати на місце, де зберігалися інші золоті прикраси. Коли ОСОБА_7 підійшов до вказаної нею шафи, вона штовхнула його на іншого чоловіка, від чого вони обоє втратили рівновагу, що дало їй змогу втекти.
Потерпіла у судовому засіданні прямо вказала на ОСОБА_7 як на особу, яка вчинила щодо неї злочинні дії, крім того, упізнала його під час проведення впізнання за фотознімками, протокол якого суд визнав допустимим доказом.
Так само суд обґрунтовано взяв до уваги показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 стосовно відомих їм обставин справи; протокол огляду домоволодіння ОСОБА_8 ; відеозапис із камери відеоспостереження, де зафіксовано час та напрямок руху двох чоловіків по вул. Соборній в с. Єлизаветівка 05 серпня 2020 року; протокол проведення слідчого експерименту з потерпілою, під час якого вона показала обставини нападу; висновок експерта щодо наявних у потерпілої ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, а також висновок експерта щодо вартості викраденого мобільного телефону та золотих прикрас.
Крім того, суд вірно послався у вироку на протокол огляду від 07 серпня 2020 року, згідно з яким у ОСОБА_7 були вилучені кросівки та штани, в які він був одягнутий, та на яких, згідно висновку експерта № 757/2 від 14 жовтня 2020 року, виявлено наявність слідів крові, походження яких не виключаються від потерпілої ОСОБА_8 .
Отже, висновки про винуватість особи судом зроблені на сукупності та взаємозв`язку усіх доказів, яким суд дав відповідну оцінку та вірно кваліфікував дії ОСОБА_7 .
Захисник у касаційній скарзі стверджує, що апеляційний суд не взяв до уваги доводів стосовно недопустимості доказів у справі внаслідок того, що матеріали провадження не містять постанов про призначення групи слідчих для проведення досудового розслідування та групи прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні. З огляду на це, захисник вважав недопустимими усі отримані у даному провадженні докази.
Наведене є безпідставним з огляду на наступне.
Згідно з приписами статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.
Способом оформлення рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчої групи, які здійснюватимуть досудове розслідування, який є допустимим за змістом норм, передбачених ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України, з огляду на їх юридичні конструкції, є постанова керівника органу досудового розслідування.
Процесуальне рішення про призначення групи слідчих, старшого слідчої групи, зміну групи слідчих чи об`єднання матеріалів досудових розслідувань не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.