Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 161/15964/15-ц
провадження № 61-8400св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2021 року у складі судді Ковтуненка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 01 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № VO10AN68048607, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 18 232,98 дол. США зі сплатою 15 % річних, строком до 31 липня 2015 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у заставу банку передано автомобіль HYUNDAI Accent, державний номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску.
ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконав, у зв`язку з чим станом на 26 серпня 2015 року заборгованість за кредитним договором становила 47 322,13 дол США, з яких: 10 090,45 дол. США -за кредитом; 5 904,90 дол. США - за процентами за користування кредитом; 2 017,11 дол. США - за комісією, 27 045,71 дол. США - за пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 11,05 дол. США - штраф (фіксована частина); 2 252,91 дол. США - штраф (процентна складова).
Просило стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 47 322,13 дол. США, що еквівалентно 1 070 426,60 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № VO10AN68048607 у розмірі 47 322,13 дол. США, що еквівалентно 1 070 426,60 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, проте ОСОБА_1 не повертає отримані кредитні кошти відповідно до графіків погашення кредитів та відсотків, у зв`язку з чим не виконує зобов`язання належним чином.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Заочне ршення Луцького міськрайонного суду від 17 грудня 2015 року скасовано.
Скасувавши заочне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання 17 грудня 2015 року з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2017 року, у позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк звернувся до суду з пропуском передбаченого пунктом 14.11 кредитного договору п`ятирічного строку позовної давності, про застосування якої просив відповідач.
Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що банк звертався до відповідача з вимогою про дострокове повернення усієї суми заборгованості за кредитно-заставним договором. 07 листопада 2009 року ОСОБА_1 добровільно передав банку заставне майно - автомобіль HYUNDAI Accent, державний номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. 09 листопада 2009 року ОСОБА_1 видав довіреність на продаж від його імені працівником банку заставного автомобіля. Згідно з випискою з рахунку та меморіальним ордером від 17 грудня 2009 року № PT027B0TK1 від продажу автомобіля на погашення кредитної заборгованості отримано 9 763,68 дол. США, що еквівалентно 77 818,48 грн.
Суди не взяли до уваги, що добровільна передача заставного майна у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не змінює строк виконання зобов`язань за кредитним договором.
З урахуванням викладеного суди дійшли помилкових висновків, що банк звернувся із вказаним позовом поза межами, передбаченого пунктом 14.11 кредитного договору, п`ятирічного строку позовної давності, отже, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2021 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № VO10AN68048607 у розмірі 9 896,15 дол. США. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що останній платіж за кредитно-заставним договором ОСОБА_1 здійснив 12 серпня 2009 року та надалі припинив погашення заборгованості, в результаті чого настала подія дефолту, передбачена розділом 12 кредитно-заставного договору, для усунення якої позичальник передав предмет застави банку. Отже, банк застосував передбачену договором процедуру дефолту, що призвело до зміни строку повернення кредиту.
Застосувавши процедуру дефолту, передбачену кредитним договором, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, що призвело до зміни строку повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, тому подальше нарахування відсотків та пені не допускалося, тому примусове стягнення заборгованості можливе тільки у розмірі, яка залишилася після зарахування грошових коштів від продажу автомобіля. Розмір заборгованості ОСОБА_1 після реалізації предмета застави становив 9 896,15 дол. США, який підлягає стягненню з нього на користь банку.
Відмовивши в частині позовних вимог про стягнення комісійної винагороди у розмірі 2 017,11 дол. США, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у кредитному договорі не зазначено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту та які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу, тому стягнення щомісячної комісійної винагороди суперечить вимогам законодавства.
Відмовивши в частині позовних вимог про стягнення штрафів у розмірі 250,00 грн (фіксована частина) та 4 045, 80 дол. США (процентна складова,) суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, просило їх скасувати в частині відмови у позові, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року під час перегляду цієї справи під час попереднього касаційного розгляду, а саме, що добровільна передача заставного майна у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не змінює строк виконання зобов`язань за кредитним договором.
Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 705/2298/15-ц, провадження № 61-10593св18, яка також не застосована судами, дійшов висновку, що добровільна передача заставного майна у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не змінює строк виконання зобов`язань за кредитним договором.
Суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 755/15219/15-ц, провадження № 61-30365св18, щодо періоду нарахування пені, що пов`язується із кінцевим строком кредитування.
Отже, оскільки строк виконання зобов`язання встановлено до 31 липня 2015 року, тому нарахування неустойки повинно здійснюватися ще протягом трьох років, тобто до 31 липня 2018 року.
Суди помилково обмежилися строком нарахування до 2009 року, разом з тим з судових рішень взагалі неможливо визначити точну дату з якої суди визначили дострокову зміну строку виконання зобов`язань, що викликає певну юридичну невизначеність у судових актах та суперечливість висновків судів, зокрема і позбавлення кредитора на нарахування суми неустойки, що передбачено умовами кредитного договору (пунктом 14.10).
Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема пункт 14.10 кредитного договору, відповідно до якого нарахування неустойки за кожний випадок нарахування зобов`язань здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконано позичальником.
Банк та позичальник не укладали додаткових угод щодо дострокової зміни строку виконання зобов`язань, або щодо розірвання кредитного договору чи його припинення, тому договір є дійсним та підлягає виконанню сторонами, строк виконання зобов`язань за договором є 31 липня 2015 року та не змінювався сторонами.
За умовами кредитного договору визначено, що у разі настання події дефолту банк направляє позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт крім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, банк зазначає вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов`язань за договором (пункт 12.2.1)
Позичальник зобов`язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання -передачі за адресою, що вказана у статті 17.13 договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі (пункт 12.2.2).
Отже, сама подія дефолту автоматично не призводить до зміни строку виконання зобов`язань. Обов`язок негайно повернути суму кредиту у повному обсязі виникає у позичальника, якщо він не усунув подію дефолту протягом 30 календарних днів з момету отримання повідомлення про дефолт або з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.
Суди проігнорували доводи банку щодо нездійснення ним дострокової зміни сроку виконання зобов`язання.
Відповідно до пункту 12.2.1 кредитного договору банк повідомлення про дефолт боржнику не направляв, реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави не було, тобто кредитор не змінював достроково строк дії договору.
Виручених від реалізації предмета застави коштів недостатньо для погашення кредитної заборгованості у повному обсязі, тому у позивача виникло право щодо стягнення залишку боргу.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19, щодо презумпції правомірності правочину та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року усправі № 355/385/17, провадження № 61-30435сво18, щодо обов`язковості договору.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення лише в частині відмови у позові.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 01 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № VO10AN68048607, відповідно до якого позивач надав, а відповідач отримав кредит на суму 18 232,98 дол. США зі сплатою 15 % річних та з кінцевим строком повернення до 31 липня 2015 року.
Відповідно до пункту 17.1 кредитного договору банк надав відповідачу кредит у розмірі 18 232,98 дол. США, з яких частину кредиту у розмірі 16 767,24 дол. США надано з метою придбання позичальником автомобіля; частину кредиту у розмірі 923,28 дол. США - для оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту; частину кредиту у розмірі 7,33 дол. США - для оплати реєстрації предмета застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; частину кредиту у розмірі 503,02 дол. США - для оплати винагороди банку за надання фінансового інструменту; частину кредиту у розмірі 32,11 дол. США - для оплати вартості поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитно-заставним договором ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль марки HYUNDAI Accent, державний номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску, що належав йому на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 31 липня 2008 року № НОМЕР_2 (пункти 8.1, 17.9 договору).
Згідно з пунктами 17.10 договору сторони погодилися, що на дату підписання цього договору вартість предмета застави становила 77 900,00 грн.
Відповідно до пункту 17.3 договору, якщо відповідно до пункту б) статті 17.1.3 договору в загальний розмір кредиту не включено суму перших страхових платежів за договорами страхування, позичальник зобов`язується на день укладання цього договору надати банку відповідні договори страхування та докази сплати страхових платежів. Зокрема, за відповідним договором страхування предмет застави повинен бути застрахований на суму 77 900,00 грн на строк 12 місяців на користь банку від ризиків КАСКО.
ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитно-заставним договором № VO10AN68048607 від 01 серпня 2008 року належним чином не виконав.
Останній платіж за кредитно-заставним договором № VO10AN68048607 від 01 серпня 2008 року ОСОБА_1 здійснив 12 серпня 2009 року та припинив погашення заборгованості.
07 листопада 2009 року у зв`язку з простроченням сплати обов`язкових платежів за кредитно-заставним договором працівники банку у присутності ОСОБА_1 оглянули та вилучили предмет застави, а саме: транспортний засіб Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску.
09 листопада 2009 року ОСОБА_1 видав довіреність на продаж від його імені працівником банку цього автомобіля.
Згідно з довідкою Територіального сервісного центру 0741 від 01 березня 2017 №31/3/1-505 транспортний засіб Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску, який належав ОСОБА_1, 24 листопада 2009 знятий з обліку.
Відповідно до виписки з рахунку та меморіального ордеру від 17 грудня 2009 року № РТ027ВОТК1 від продажу транспортного засобу Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску, банк отримав 9 763,68 дол. США та зарахував на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 4.7. кредитно-заставного договору кошти, отримані банком від позичальника для погашення заборгованості, направляються для її погашення в такій черговості: 1) для відшкодування витрат/збитків, яких зазнав банк за договором (зокрема, згідно із статями 3.4.1,3.4.2, 6.2.7 договору); 2) для оплати неустойки згідно із статтею 14 договору; 3) для оплати простроченої заборгованості за винагородами; 4) для оплати простроченої заборгованості за процентами; 5) для оплати простроченої заборгованості за наданим кредитом; 6) сума, що залишилася, направляється на погашення заборгованості в такій послідовності: (1) за винагородами, (2) за процентами, (3) за наданим кредитом.
Після зарахування грошових коштів від продажу транспортного засобу розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитно-заставним договором становила 9 896,15 дол. США.