ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 травня 2023 року
м. Київ
справа № 824/607/18-а
адміністративне провадження № К/9901/32230/20
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.11.2018 (головуючий суддя Брезіна Т.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 (колегія суддів у складі: Боровицького О. А., Іваненко Т.В., Шидловського В.Б.) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Чернівціоблнерго" до Чернівецької міської ради про визнання нечинним рішення,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2018 року Акціонерне товариство "Чернівціобленерго" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Чернівецької міської ради (далі- відповідач, Рада) про визнання нечинним рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" (далі - спірне рішення, акт).
Позов обґрунтовано тим, що пунктами 4.9-4.11 спірного рішення врегульовано сплату одноразового внеску за фактичне використання землі за минулі періоди до укладення договору оренди, однак вказані пункти є протиправними, оскільки чинним законодавством не передбачено право відповідача покладати обов`язок сплачувати плату за фактичне використання земельної ділянки. Також звертав увагу на відсутність регламентації законодавством такої сплати. Зазначив, що відповідач не наділений повноваженнями приймати рішення щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою, так як такий платіж не відноситься до місцевих податків та зборів.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.11.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2019, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними та нечинними пункти 4.9, 4.10, 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". В решті позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 30.09.2020 постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (Сьомого апеляційного адміністративного суду).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.11.2018 залишено без змін.
Не погоджуючись з такими судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу, серед іншого, обґрунтовано тим, що суди дійшли помилкового висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення, так як відповідач має правові підстави та повноваження на прийняття такого акта. Також відповідач наголошував на недотриманні строків оскарження рішення, так як про його існування позивачу достеменно відомо з 2014 року.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою на підставі відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.
Як установлено судами, рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" (далі - Положення), зокрема, пунктами 4.9 - 4.11 даного Положення, затверджено порядок сплати одноразового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за фактичне користування земельною ділянкою з дати прийняття рішення сесії про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди. Також визначено, що при переході права власності на будівлю або споруду одноразовий внесок справляється з дня виникнення права власності на будівлю або споруду до дати укладення Договору оренди. Нарахування суми одноразового внеску здійснюється відповідно до порядку розрахунку річної орендної плати за земельні ділянки.
До матеріалів справи додано лист Державної регуляторної служби України від 23.07.2015, в якому ПАТ "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" повідомляється про те, що на адресу Чернівецької міської ради направлено звернення, в якому запропоновано привести Положення, а також прийняті на його підставі рішення у відповідність до вимог чинного законодавства.
Також додано лист Державної регуляторної служби України від 23.07.2015, адресований Чернівецькій міській раді, в якому зазначається про те, що рішення 33 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 23.10.2008 року №715 містить ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства, не узгоджується з принципами державної регуляторної політики. У зв`язку із цим запропоновано вжити заходів щодо скасування рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях".
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з позицією якого погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходив з того, що відповідач не наділений повноваженнями встановлювати додаткове регулювання земельних відносин, а саме встановлювати обов`язок зі сплати одноразового внеску за фактичне використання землі.
Дослідивши спірні правовідносини в межах касаційного перегляду справи відповідно до статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 за №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).
Статтею 2 указаного Закону визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 10 Закону №280/97-ВР).
Відповідно до ст. 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Положеннями ст. 26 указаного Закону визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом, прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища (ст. 28 Закону №280/97-ВР).
Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 затверджено Положення, пунктами 4.9 - 4.11 якого, зокрема, передбачено порядок сплати одноразового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за фактичне користування земельною ділянкою з дати прийняття рішення сесії про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди.
Позивач, вважаючи, що міська рада вийшла за межі своїх повноважень, прийняла протиправне рішення про безпідставне покладення обов`язків про сплату одноразового внеску за фактичне користування земельними ділянки всупереч вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, звернувся до суду з метою скасування такого рішення.
В обґрунтування своєї позиції Товариство вказувало на протиправність оспорюваного рішення, а також на те, що норми Положення поширюють свою дію на нього, так як в межах м. Чернівці йому належать об`єкти енергетики.
Так, частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, нормативно-правові акти чи індивідуальні акти, прийняті суб`єктом владних повноважень з порушенням закону, підлягають визнанню нечинними чи скасуванню лише у разі порушення прав, свобод чи інтересів фізичної особи і необхідності судового захисту з метою поновлення порушеного права.
Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення від 14 грудня 2011 року №19 рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.