Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 143/1261/21
провадження № 61-4856св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальний заклад "Погребищенський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1" Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2022 року, додаткове рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 09 березня 2022 року у складі судді Сича С. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2022 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального закладу "Погребищенський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1" Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області (далі -КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримала повідомлення директора КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів", в якому її попереджали про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.
Наказом КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів" від 08 листопада 2021 року № 756-к/№2-к "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1", головного бухгалтера опорного закладу ОСОБА_1, відсторонено від роботи з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Як на підставу позову вказувала на те, що вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень, а тому відсторонення її від роботи є незаконним. В даному випадку має місце зміна її істотних умов праці, а відтак відповідно до частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) її мали попередити про можливе відсторонення від роботи не пізніше ніж за два місяці.
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора КЗ "ПОЗЗСО №1 І-ІІІ ступенів" від 08 листопада 2021 року № 756-к/№ 2-к "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1". В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, так як відповідачем порушено частини шосту та сьому статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - 12 Закону № 1645-III) та частину другу статті 27 ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" порядок відмови особи від здійснення щеплень та відсторонення від роботи. Також, судом зазначено, що відповідачем встановлено позивачці недостатній строк для проходження вакцинації або надання запропонованих документів, а тому порушено права на працю, закріпленого в статті 43 Конституції України.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд мотивував тим, що стаття 235 КЗпП України не поширюється на правовідносини, пов`язані із тимчасовим відстороненням працівника від роботи, так як даною статтею унормовано виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу при винесенні рішення про поновлення на роботі або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, а також у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу.
Додатковим рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 09 березня 2022 року стягнуто з КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу КЗ "ПОЗЗСО № 1 І?ІІІ ступенів" задоволено. Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2022 року та додаткове рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 09 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів" судовий збір в розмірі 1 362,00 грн, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог 12 Закону № 1645-III, наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та статті 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Також, суд апеляційної інстанції вказав, що відсторонення від роботи було прямим наслідком відмови позивачки від виконання юридичного покладеного на неї обов`язку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
31 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2022 року, додаткове рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 09 березня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати постанову апеляційного суду повністю, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати в частині незадоволених вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та вирішити питання розподілу судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статей 46 КЗпП України, 12 Закону № 1645-III;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID?19;
- суд апеляційної інстанції надав невірну оцінку порушенню (обмеженню) конституційного права на працю позивачки, яке передбачено статтею 43 Конституції України;
- суд апеляційної інстанції помилково послався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах від 15 березня 2012 року "Соломахін проти України" та від 28 квітня 2021 року "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки" та на постанови Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, оскільки така практика не є релевантною до цієї справи;
- суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що роботодавець вимагав від позивачки пред`явлення документа, який підтверджує проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про протипоказання отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до кінця робочого дня позивачки;
- суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме не звернув увагу, що принципами цивільного судочинства є, зокрема, гласність і відкритість судового процесу, оскільки судове засідання, яке проходило в режимі відеоконференції з представником позивача ОСОБА_2 перервалося під час надання пояснень останнім у зв`язку з зникненням підключення до мережі інтернет, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 520/14750/19 та від 26 січня 2022 року у справі № 537/5256/19.
Також, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того, у липні 2022 року КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів" із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
У липні 2022 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду клопотання про призначення справи до судового розгляду із повідомленням (викликом) сторін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року відкрито касаційне провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 143/1261/21із Погребищенського районного суду Вінницької області; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
У липні 2022 року матеріали справи № 143/1261/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 143/1261/21 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року касаційне провадження у справі № 143/1261/21 поновлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює в КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів" головним бухгалтером.
КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів" 08 листопада 2021 року під особистий підпис повідомило позивача про необхідність пред`явлення до кінця дня 08 листопада 2021 року документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Попереджено, що якщо позивач не надасть одного із зазначених документів, то 09 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпПУ та ст.12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб".
З листом-повідомленням ОСОБА_1 було ознайомлено про, що свідчить підпис "ознайомлена, але не погоджуюсь".
Наказом 756-к/№2-к від 08 листопада 2021 року КЗ "ПОЗЗСО № 1 І-ІІІ ступенів" ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. З цим наказом позивачка ознайомлена під особистий підпис.
Також, судами встановлено, що з 01 вересня 2021 року по 31 жовтня 2021 року позивачці нараховано 111 053,55 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб
у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу
є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони
і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом,
є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83
"Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки
і безпеки держави (далі - Перелік № 83).
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.