Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 462/1024/21
провадження № 61-5172св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та припинення права власності.
В обґрунтування позову зазначила, що вона перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу вони придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 . Також, позивач зазначала, що відповідач не сплачує аліменти на утримання дітей, а тому вважала, що є підстави для відступу від принципу рівності часток при поділі майна подружжя та визнання за нею права власності на 3/4 частини вказаної квартири. Крім того, позивач вказувала на те, що частина у спірній квартирі у розмірі 1/4 є незначною, відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою і спільне проживання з ним є неможливим, тому є необхідним припинити право власності відповідача на цю частину квартири та визнати за нею право власності на таку.
З огляду на викладене, і з врахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя; визнати за нею право власності на 3/4 частини цієї квартири; припинити право власності відповідача на 1/4 частини зазначеної квартири та визнати право власності на цю частину за позивачем.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, та визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги та визнаючи за позивачем право власності на 2/3 частини квартири, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач має заборгованість за аліментами у розмірі 51 195,55 грн, що є достатньою підставою для відступу від рівності часток у майні подружжя.
Водночас відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення права власності відповідача на 1/4 частини спірної квартири, суд першої інстанції виходив із того, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Додатковим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000, 00 грн витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове судове рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки вимоги позову ОСОБА_1 задоволено частково, а відповідачем ОСОБА_2 документально підтверджено, понесені ним у зв`язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу, то з позивача на користь відповідача частково підлягають стягненню такі витрати.
Не погоджуючись із рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 2/3 частини квартири, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до суду апеляційну скаргу.
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2021 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спірної квартири. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частини квартири та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив зі того, що сам по собі факт проживання малолітніх дітей сторін із позивачем та несплата відповідачем аліментів на їх утримання не є підставою для збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя (колишнього подружжя) на користь того із батьків, з ким проживають діти.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості у порядку Розділу VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та Закону України "Про виконавче провадження" звернутися до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця щодо примусового стягнення аліментів з колишнього чоловіка
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки достатніх підстав для відступлення від принципу рівності часток у спільному сумісному майні подружжя немає, тому спірне майно сторін підлягає поділу в рівних долях.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження вказаного судового рішення позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених, у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17 щодо можливості збільшення частки іншого з подружжя у спільному майні з урахуванням неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції не дослідив докази на підтвердження чинення відповідачем домашнього насильства та нові докази, долучені до відзиву до апеляційної скарги.
Крім того у касаційній скарзі позивач вказує на те, що апеляційний суд:
- помилково скасував рішення суду першої інстанції;
- не звернув увагу на те, що відповідач ухилявся від виконання обов`язку щодо сплати аліментів, покладений на нього судовим наказом, виданим 04 листопада 2020 року Залізничним районним судом м. Львова, що призвело до утворення заборгованості;
- вказав у оскаржуваному судовому рішенні, що відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не надходив, хоча такий відзив був поданий представником заявника до суду 16 березня 2022 року.
У березні та квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли відзиви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому заявник зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Усику Г. І.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 та пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 462/1024/21 із Залізничного районного суду м. Львова; надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року матеріали справи № 462/1024/21 надійшли до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року разом із матеріалами справи № 462/1024/21 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02 листопада 2020 року у справі № 462/1825/20 розірвано.
За час шлюбу у них народилися діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 липня 2012 року у справі № 1309/5268/12 за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 13 серпня 2012 року у справі № 1309/5268/12 уточнено площу вказаної вище квартири, зазначено, що така становить 76,2 кв. м.
Право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру підтверджується також витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 грудня 2020 року № 238018117.
Судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2020 року у справі № 462/6380/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 15 жовтня 2020 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах, складеного 05 травня 2021 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові, розмір заборгованості ОСОБА_2 за аліментами складав 51 195,55 грн.
Пред`являючи вимогу про збільшення її частини у спільному сумісному майні подружжя, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач належним чином не сплачує аліменти.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.