Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 130/3507/21
провадження № 61-5571св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -Жмеринський психоневрологічний будинок-інтернат,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 червня 2022 рокуу складі колегії суддів: Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернату (далі - ЖПНБІ) про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працює в ЖПНБІ кухарем 3 розряду із 2018 року. Загальний стаж роботи в ЖПНБІ становить близько 21 року. Весь цей час вона сумлінно працювала жодних нарікань на її роботу і ніколи не було.
У грудні 2021 року її поставлено перед фактом про порушення її конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало у тому, що від неї вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмежили права щодо повноцінної роботи.
09 грудня 2021 року відповідач вручив їй наказ № 215 про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення та відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України), відповідач відсторонює її від роботи.
04 листопада 2021 року вона звернулася до відповідача із заявою щодо збереження лікарської таємниці стосовно її здоров`я та вакцинального статусу, на що відповіді не отримала, а 09 грудня 2021 року була відсторонена від роботи.
В будь-яких документах, що підписані між нею і відповідачем, зобов`язання з її боку приймати щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, немає, так само не передбачене повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності такого щеплення.
Наказ від 09 грудня 2021 року № 215 вважала незаконним, оскільки ним порушено вимоги статті 43 Конституції України, статей 2, 21, 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тому просила його скасувати, поновити її на посаді і стягнути на її користь із відповідача заробітну плату за період відсторонення її від роботи та допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення її посаді і стягнення заробітної плати за 1 місяць.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ЖПНБІ від 09 грудня 2021 року № 215 в частині відсторонення від роботи без оплати періоду відсторонення кухаря третього розряду ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року на роботі у ЖПНБІ на посаді кухаря третього розряду. Стягнуто зі ЖПНБІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17 377,71 грн та на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що рішення про відсторонення ОСОБА_1 прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон 1645-III). Крім того, законодавством України не передбачено право роботодавця на відсторонення від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19. Також, суд виходив з із преамбули оскаржуваного наказу від 09 грудня 2021 року № 215, у якому крім наведеного переліку положень нормативно-правових актів, не міститься вказівка про певні неправомірні дії/бездіяльність працівника ОСОБА_1, а також відсутнє чітке визначення причин, що зумовили винесення даного наказу, з огляду на формулювання визначення строку його дії - до проходження курсу вакцинації в кількості двох доз узагальнено усіма відстороненими від роботи працівниками, що відверто невиправдано обмежує права кожного з них за неможливості заздалегідь індивідуального їх пливу на відповідне волевиявлення решти працівників з наведеного переліку.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу ЖПНБІ задоволено. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що директор ЖПНБІ з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби "COVID-19", для забезпечення безпеки усіх працівників і громадян, які в ньому проживають та утримуються з урахуванням вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", правомірно прийняв рішення про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки позивачка не надала підтверджуючого документа про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.
Також апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу про відсторонення її від роботи, про поновлення на роботі та стягнення на її користь заробітної плати за період вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, оскільки відсторонення працівника від роботи є лише призупинення трудових відносин, а поновленню на роботі підлягають лише звільненні з роботи працівники.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
22 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:
- неправильно застосував норми статтей 46 КЗпП України, 12 Закону № 1645-III;
- не врахував, що відповідач обмежив конституційне право позивачки на працю;
- не взяв до уваги обставини, які мають істотне значення для вирішення справи, а також не врахував, що обов`язок доведення законності оспорюваного наказу покладається на роботодавця, чим порушили норми процесуального права. В цій частині судове рішення також суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц;
- не звернув уваги на те, що щеплення проти хвороби COVID-19 не передбачено ні Законом № 1645-III, ні Календарем профілактичних щеплень в Україні;
- не врахував, що при прийнятті рішення про відсторонення ОСОБА_1 від роботи відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19;
- не надав оцінку тому, що оспорюваний наказ прийнятий відповідачем на підставі одного лише факту відсутності у нього вакцинації, який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує її відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань щодо проведення такого щеплення;
- помилково застосував рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах від 15 березня 2012 року "Соломахін проти України" та від 28 квітня 2021 року "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки", оскільки у цій справі йдеться про те, що обов`язкова вакцинація є законною, та не йдеться про несертифіковані вакцини, які знаходяться в стані клінічного випробування, за використання яких з держави, виробників і лікарів знято повністю відповідальність за наслідки.
- залишив поза увагою те, що на роботодавця покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення, але на підтвердження цих обставин відповідачем будь-яких доказів надано не було;
- не в повному обсязі та не всебічно з`ясував усі дійсні обставини справи, своє рішення належним чином не мотивував, не надав належної і правильної оцінки усім обставинам справи, неправильно застосував норми, які підлягають застосуванню, визнав встановленими деякі обставини, що мають значення для справи, не зважаючи на їх недоведеність, не взяв до уваги доводи позивачки, які мають значення для правильного вирішення справи, необґрунтовано їх відхив.
Також, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року відкрито касаційне провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 130/3507/21 зі Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
У липні 2022 року матеріали справи № 130/3507/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 130/3507/21 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року касаційне провадження у справі № 130/3507/21 поновлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 02 серпня 2000 року працює у ЖПНБІ, з 16 серпня 2018 року переведена на посаду кухаря третього розряду, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1, виданої 21 серпня 2000 року.
Згідно з довідкою від 06 грудня 2021 року № 902, виданою ЖПНБІ кухарю 3 розряду ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період з червня по листопад 2021 року в сумі 33 452,04 грн, виплачена заробітна плату в сумі 26 594,37 грн.
Згідно з наказом директора ЖПНБІ ОСОБА_2 від 09 грудня 2021 року № 215, виданого на підставі статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону № 1645-III, працівника ОСОБА_1, яка відмовилася (ухилилася) від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов`язковість яких встановлена наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року, відсторонено від робот з 09 грудня 2021 року до проходження курсу вакцинації (дві дози). Із наказом позивачка ознайомлена 09 грудня 2021 року, про що свідчить її підпис із запереченням.
Письмовою заявою від 04 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовилася надати роботодавцю документи щодо вакцинації від COVID-19, мотивуючи незгодою розголошення лікарської таємниці, а заявою від 07 грудня 2021 року відмовилася від вакцинування і надання сертифіката.
Згідно з повідомленням ЖПНБІ від 01 лютого 2022 року № 75, станом на 09 грудня 2021 року в інтернаті знаходилося на утриманні 304 особи першої та другої групи інвалідності. Віднесені до групи ризику та більшою мірою схильні до розвитку більш важких захворювань і смертельного результату внаслідок зараження COVID?19: літні люди 92 особи (60-70 років - 59 осіб, 70-80 років - 26 осіб, старші 80 років - 7); особи з хворобами дихальних шляхів - 93; особи з серцево-судинними захворюваннями - 170; особи із цукровим діабетом - 8; особи із онкологією - 1. У закладі проживають 16 осіб з інвалідністю, що не вакциновані за власним бажанням. З працівників 1 особа - ОСОБА_3 не вакцинована відповідно до висновку лікаря про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Наказом від 09 листопада 2021 року № 121 директора Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернату ОСОБА_2 повідомлено всіх працівників щодо необхідності обов`язкового щеплення їх проти COVID-19 до 09 грудня 2021 року із наданням копії сертифікату про щеплення. Повідомлено, що працівники, які не отримають щеплення проти COVID-19 протягом цього періоду, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року, а працівники, які мають протипоказання (постійні або тимчасові) до щеплення від коронавірусу, повинні пред`явити довідку до 08 грудня 2021 року. Із наказом ознайомлені керівники підрозділів інтернату та його працівники, у тому числі ознайомлена 16 листопада 2021 року кухар ОСОБА_1
08 грудня 2021 року завідувач медичного відділення ОСОБА_4 і старша медична сестра ОСОБА_5 подали директору інтернату ОСОБА_2 доповідну, в якій повідомили про результат виконання наказу від 09 листопада 2021 року № 121, а саме хто з працівників не надав документів про вакцинацію, в тому числі була й ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб
у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу
є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони
і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом,
є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83