Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
місто Київ
справа № 161/11436/21
провадження № 61-625св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року, постановлене суддею Кирилюк В. Ф., та постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у червні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути заборгованість за договором позики у розмірі 140 000, 00 дол. США, відсотки за користування позикою в розмірі 222 123, 94 дол. США та 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в розмірі 7 515, 27 дол. США.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 жовтня 2010 року відповідачка отримала від нього у борг 140 000, 00 дол. США, які разом із відсотками зобов`язалася повернути до 21 жовтня 2020 року, про що складено розписку. Станом на день подання позову заборгованість за розпискою не повернута.
Стислий виклад заперечень відповідачки
ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Зазначала, що розписку вона не надавала та не підписувала її, кошти від ОСОБА_1 не отримувала, розписка є підробленою. Підпис на розписці може належати їй за умови використання іншого документа з її підписом. Крім того, розписка надана позивачем, не містить її прізвища, а підпис знаходиться не під текстом розписки, а над ним.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 04 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, Луцький міськрайонний суд Волинської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що оскільки підпис ОСОБА_2 розміщений над текстом розписки, який до того ж виготовлений у друкованому вигляді, а не рукописно відповідачкою, тому не можна вважати, що такий текст нею схвалювався, а також що вона отримувала позику від ОСОБА_1 . Додатково суд першої інстанції врахував, що у національному законодавстві не врегульовані форма та порядок складання розписок, втім за звичаєм ділового обороту реквізит "Підпис" розміщується завжди у наприкінці документа, під його основним текстом зі змістом для того, щоб зафіксувати дійсне схвалення автором документа його тексту та з метою унеможливлення спотворення його змісту.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ОСОБА_1 11 січня 2022 року із використанням системи "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідачка ОСОБА_2 25 січня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 21 грудня 2016 року у справі
№ 6-1672цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-487цс17, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17; у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 606/2445/14-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 18 травня 2020 року у справі № 177/1659/17, від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18-ц, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18, від 02 червня 2021 року у справі № 531/152/19; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, щодо правової природи розписки;
- суди першої та апеляційної інстанцій неповно встановили всі обставини справи, не врахували, що факт наявності у позивача оригіналу розписки, підписаної відповідачкою, підтверджує факт укладення договору позики та невиконання боргового зобов`язання;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази, а саме копію розписки, в якій зазначено прізвище відповідачки та дату її складення;
- суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок експерта від 23 вересня 2021 року № СЕ-19/103-21/7755ДД, оскільки суд першої інстанції відмовив у долученні цього висновку до матеріалів справи.
ОСОБА_2 , зазначивши, що повністю погоджується з резолютивними частинами оскаржуваних судових рішень, вважала необґрунтованими їх мотивувальні частини та як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, щодо принципу змагальності;
- суди першої та апеляційної інстанцій неповно встановили всі обставини справи, необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотань про призначення судово-технічної експертизи, чим порушили принцип змагальності, позбавили можливості довести той факт, що розписка є підробленою.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги від учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 та 27 січня 2022 року справу № 161/11436/21
(провадження № 61-625ск22) призначено судді-доповідачеві Мартєву С. Ю.
Ухвалою від 28 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою від 09 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року, постанови Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, а також постанови Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року щодо забезпечення позову.
Розпорядженням від 24 березня 2023 року № 393/0/226-23 Верховний Суд призначив повторний автоматизований розподіл судової справи № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) у зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2023 року справу № 161/11436/21
(провадження № 61-625св22) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О. та 27 березня 2023 року справу передано судді-доповідачеві.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач на підтвердження пред`явлених вимог надав до суду документ, який має найменування "Розписка" такого змісту: "Я, ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), отримала від ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) позику в сумі 140 000, 00 дол. США готівкою під 10 % річних, терміном на 10 років від дати позики. Позичені кошти та проценти за користування позиченими коштами зобов`язуюся повернути ОСОБА_1 до 21 жовтня 2020 року. Розписка підписана власноручно без стороннього фізичного та психологічного тиску в присутності свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4".
Підпис ОСОБА_2 у цьому документі міститься не під текстом розписки, а над ним, водночас підписи свідків знаходяться під текстом. З пояснень відповідачки та представника позивача свідками зазначено сестру позивача та його швагра.
У розписці не зазначено прізвище особи, яка її підписала, дати її складення та отримання коштів.
Оригінал розписки обірваний по краях з усіх сторін.
Право, застосоване судом
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 зазначав, що згідно з розпискою надав в борг ОСОБА_2 грошові кошти, які вона в обумовлений строк не повернула.
ОСОБА_2 заперечувала факт підписання розписки, зазначала, що викладені в ній умови не погоджувала, грошові кошти не отримувала.
Особливістю справи, що переглядається, є те, що підпис позичальника міститься не наприкінці документа, тобто під усіма умовами, викладеними в розписці, а згори документа - над її основним текстом та під словом "Розписка".
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що текст розписки не погоджувався та не схвалювався ОСОБА_2, оскільки її підпис проставлений не під текстом розписки, а над ним, тому немає підстав вважати, що вона отримала грошові кошти у позику від ОСОБА_1 .
Верховний Суд погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).