Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
місто Київ
справа № 754/1198/20
провадження № 61-11493св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Гліб Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року, постановлене суддею Саламон О. Б., та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Таргоній Д. О., Писаної Т. А., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2020 року звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 частку у праві власності у розмірі 36/100 частин щодо квартири АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати, загальною площею 18, 40 кв. м, житловою площею 11, 40 кв. м.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належала частка у розмірі 36/100 частин (далі - частка) квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).
У грудні 2019 року їй стало відомо, що одноосібним власником спірної квартири є відповідач.
ОСОБА_1 наполягала на тому, що жодних дій на відчуження належного їй нерухомого майна вона не вчиняла, будь-яких договорів не підписувала, тому належна їй частка у праві на спірну квартиру вибула з володіння не з її волі, відтак зазначене майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідач ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Г. В., заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Також відповідач заявив про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 13 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, Деснянський районний суд міста Києва задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку у праві власності у розмірі 36/100 частин щодо квартири АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, загальною площею 18, 40 кв. м, житловою площею 11, 40 кв. м.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що договір дарування від 17 травня 2010 року вчинений без волевиявлення ОСОБА_1, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 01 вересня 2021 року. З огляду на те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власниці не з її волі, тому має бути повернуто у власність позивачки шляхом витребування його від добросовісного набувача. Також суд першої інстанції не встановив підстав для застосування позовної давності, оскільки вважав, що позивачка цей строк не пропустила, вона звернулася до суду відразу після того, коли довідалася про порушення свого права.
Додатково суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини цієї справи, дійшов переконання про відповідність заходу втручання у право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Витребування майна, яке належить ОСОБА_1, що вибуло з її володіння поза її волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між її інтересами та інтересами ОСОБА_2, який не позбавлений права на відшкодування завданих йому збитків, зокрема, в порядку передбаченому статтею 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 12 листопада 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц (провадження № 61-30882св18), від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц
(провадження № 61-13212св19), від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц (провадження № 61-10018св18), від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19 (провадження № 61-10653св20), від 21 квітня 2022 рокуу справі № 752/3394/19
(провадження № 61-14975св20), щодо застосування статті 388 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція);
- суди першої та апеляційної інстанцій неповно встановили фактичні обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Суди не врахували, що позивачка не проживала в спірній квартирі, нею не користувалася та не цікавилася, має інше нерухоме житлове майно. Натомість для відповідача спірна квартира є єдиним житлом, понесені ним витрати на її ремонт майже дорівнюють вартості квартири.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справидо Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 листопада 2022 року справу № 754/1198/20
(провадження № 61-11493ск22) призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
Ухвалою від 28 листопада 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Розпорядженням від 20 січня 2023 року № 82/0/226-23 Верховний Суд призначив повторний автоматизований розподіл судової
справи № 61-11493св22 у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у тривалій соціальній відпустці.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року справу № 754/1198/20
(провадження № 61-11493ск22) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О. та 23 січня 2023 року справу передано судді-доповідачеві.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка є матір`ю позивачки.
ОСОБА_5 на праві власності належала частка у праві власності у розмірі 36/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
Позивачка ОСОБА_1 26 грудня 2001 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, в якому зазначено, що спадкове майно складається, зокрема, з права на частку у розмірі 36/100 частин щодо квартири АДРЕСА_1, яка в цілому складається з двох кімнат, загальною площею 50, 70 кв. м, жилою площею 30, 30 кв. м. Спірна частка, що успадковується, у розмірі 36/100 частин щодо квартири складається з однієї кімнати, загальною площею 18, 40 кв. м, житловою площею 11, 40 кв. м.
08 лютого 2002 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації здійснено запис у реєстрову книгу № д. 814-169, за реєстровим № 3400, про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на частку у розмірі 36/100 частин щодо квартири АДРЕСА_1 .
17 грудня 2019 року позивачка отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, де зазначено одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
Суди першої та апеляційної інстанцій також встановили, що 17 травня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнов І. В. посвідчив договір дарування, за умовами якого ОСОБА_6 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
15 липня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В. О. посвідчив договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
28 грудня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк В. Г. посвідчив договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Згідно з висновком експертів від 01 вересня 2021 року № 14518?14520/21-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи підпис від імені дарувальника ОСОБА_1 в договорі дарування від 17 травня 2010 року виконано писальним приладом без застосування технічних засобів без попередньої підготовки. Підпис від імені дарувальника ОСОБА_1 у договорі дарування від 17 травня 2010 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Право, застосоване судом
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма права передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_1 не з її волі, за безвідплатним договором, який вона не підписувала, у зв`язку з чим ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не мали правових підстав для подальшого відчуження належної позивачці частки у праві на згадану квартиру, тому спірне нерухоме майно підлягає витребуванню від останнього набувача ОСОБА_2 на підставі статті 388 ЦК України.