Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
місто Київ
справа № 209/4577/21
провадження № 61-11324св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), у якому просила:
- визнати припиненими зобов`язання її, ОСОБА_1, за кредитним договором від 11 травня 2006 року № 310/0506/71-106, починаючи з 25 липня 2019 року;
- визнати припиненою іпотеку житлового будинку, загальною площею 186, 30 кв. м, житловою площею 91, 70 кв. м, опис: житловий будинок А-2; сарай Б-1; альтанка В-1; сарай Г-1; свердловина 1; зливна яма 2; огорожа 3-8; тротуар І, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 12 травня 2006 року № 310/0506/71-106-Z-1, посвідченим нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кир`як С. А.;
- стягнути із АТ "Альфа-Банк" безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 55 084, 69 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 11 травня 2006 року вона та Акціонерний комерційний банк "ТАС-Комерцбанк"
(далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк") уклали кредитний договір № 310/0506/71-106 та 12 травня 2006 року сторони уклали договір іпотеки № 310/0506/71-106-Z-1.
Рішенням від 14 березня 2017 року у справі № 209/4391/16-ц Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області стягнув з неї на користь АТ "Альфа-Банк", як правонаступника АКБ "ТАС-Комерцбанк", заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 303, 69 дол. США.
На виконання цього рішення 07 вересня 2017 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 та здійснюється щомісячне відрахування грошових коштів з пенсії позивачки згідно з постановою державного виконавця від 10 січня 2018 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
ОСОБА_1 зазначала, що 25 липня 2019 року державний реєстратор Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" зареєстрував право власності на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк".
Позивачка вважала, що заборгованість за кредитним договором від 11 травня 2006 року № 310/0506/71-106 погашена повністю, оскільки АТ "Альфа-Банк" як кредитор та іпотекодержатель задовольнив свої вимоги за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, внаслідок чого основне зобов`язання припинилося. Проте, АТ "Альфа-Банк" як стягувач у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 не надало державному виконавцю будь-яких документів про погашення заборгованості, а тому після липня 2019 року безпідставно продовжується відрахування з її пенсії.
АТ "Альфа-Банк" за період з 01 серпня 2019 року до 01 листопада 2021 року без правової підстави отримало суму в 55 084, 69 грн, враховуючи, що заборгованості за кредитним договором немає.
Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції
Рішенням від 21 червня 2022 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 травня 2006 року № 310/0506/71-106, починаючи з 25 липня 2019 року.
Визнав припиненою іпотеку житлового будинку, загальною площею 186, 30 кв. м, житловою площею 91, 70 кв. м, опис: житловий будинок А-2; сарай Б-1; альтанка В-1; сарай Г-1; свердловина 1; зливна яма 2;
огорожа 3-8; тротуар І, за адресою АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 12 травня 2006 року
№ 310/0506/71-106-Z-1, серія та номер 1387, посвідченим нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кир`як С. А.
Стягнув із АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 55 084, 69 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що правила статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. Суд врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц
(провадження № 61-22462св18) та від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц (провадження № 61-43694св18), про те, що позасудове врегулювання шляхом набуття іпотекодержателем у власність предмета іпотеки за вартістю, визначеною на момент звернення стягнення на предмет іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, має наслідком припинення правовідносин сторін за кредитним договором внаслідок набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, а також припинення іпотечного зобов`язання на підставі абзацу 4 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" з моменту державної реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем та зумовлює недійсність будь-яких вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання (кредитного договору) в порядку частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку". Відповідно грошові кошти, стягнуті з ОСОБА_1 з 25 липня 2019 року, в розмірі 55 084, 69 грн на користь банку у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 є безпідставно набутими та на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягають стягненню з відповідача.
Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції
Постановою від 13 жовтня 2022 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк", скасував рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 червня 2022 року, ухвалив нове рішенням, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Апеляційний суд обґрунтовував зазначене судове рішення тим, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності передусім потрібно встановити підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама лише державна реєстрація прав не є підставою виникнення та збереження права власності. З огляду на те, що запис про право власності АТ "Альфа-банк" на житловий будинок - предмет іпотеки - скасовано, тому не можна вважати, що банк за рахунок предмета іпотеки задовольнив свої вимоги за основним зобов`язанням. Також суд апеляційної інстанції врахував, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в повному обсязі не виконане, тому не можна визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором та визнати іпотеку припиненою. Відповідно у виконавчому провадженні з ОСОБА_1 правомірно стягнуті грошові кошти у розмірі 55 084, 69 грн на виконання судового рішення про стягнення боргу за основним зобов`язанням.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 14 листопада 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 червня 2022 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц
(провадження № 61-4156св18), від 26 лютого 2019 року у справі № 914/355/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц
(провадження № 61-19014св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17 (провадження № 61-39107св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц (провадження № 61-43694св18), від 03 липня 2019 року у справі № 646/7699/13-ц
(провадження № 61-9822св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), відповідно до яких позасудове врегулювання шляхом набуття іпотекодержателем у власність предмета іпотеки за вартістю, визначеною на момент звернення стягнення на предмет іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, має наслідком припинення іпотечного зобов`язання;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19
(провадження № 14-212цс21), згідно з якими позов про витребування нерухомого майна є належним способом захисту прав іпотекодавця, який вважає, що його право порушене державною реєстрацією права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 378/305/18 (провадження № 61-46239св18), від 11 вересня 2020 року у справі № 608/687/19
(провадження № 61-19459св19), від 05 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18 (провадження № 61-249св20), щодо порядку застосування правил статей 356, 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в частині можливості апеляційного суду приймати нові докази та встановлювати на їх підставі нові обставини;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", статті 599, частини третьої статті 1049 ЦК України;
- суд апеляційної інстанції не врахував фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від АТ "Альфа-Банк" до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 28 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 травня 2006 року АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 310/0506/71-106, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 92 000, 00 дол. США, на строк з 11 травня 2006 року до 10 травня 2021 року, зі сплатою 13, 0 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.
12 травня 2006 року АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 310/0506/71-106-Z-1, відповідно до умов якого на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням від 14 березня 2017 року у справі № 209/4391/16-ц Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області стягнув солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 11 травня 2006 року № 310/0506/71-106 у загальному розмірі 32 303, 69 дол. США.
На виконання зазначеного судового рішення 07 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, в межах якого з ОСОБА_1 здійснюється щомісячне стягнення грошових коштів.
Виконання рішення відбувалося частково та заборгованість не погашена єдиним платежем, у зв`язку з чим іпотекодержатель ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
29 липня 2019 року державний реєстратор Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос О. В. здійснив державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за АТ "Альфа-Банк".
Заочним рішенням від 03 грудня 2020 року у справі № 209/436/20 Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області задовольнив позов ОСОБА_1, скасував запис № 32594259 про право власності АТ "Альфа-Банк" на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 186, 30 кв. м, житловою площею 91, 70 кв. м, опис: житловий будинок А-2; сарай Б-1; альтанка В-1; сарай Г-1; свердловина 1; зливна яма 2; огорожа 3-8; тротуар І, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене судове рішення обґрунтовувалося тим, що в іпотечному договорі не міститься застереження, передбаченого статтею 36 Закону України "Про іпотеку".
Ухвалою від 06 грудня 2021 року у справі № 209/436/20, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області відмовив у задоволенні заяви АТ "Альфа-Банк" про встановлення порядку виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 грудня 2020 року шляхом припинення права власності банку на спірний житловий будинок та поновлення (визнання) права власності на нього за ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні зазначеної заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обраний заявником спосіб є новим способом захисту порушеного права, відповідні вимоги у справі № 209/436/20 не заявлялися, встановлення такого способу призведе до фактичної зміни судового рішення по суті.
Відповідно до змісту цих судових рішень, АТ "Альфа-Банк" у листопаді 2021 року звернулося до суду із заявою про встановлення порядку виконання рішення, яка обґрунтовувалася тим, що банк самостійно звертався до державного реєстратора із заявою про виконання рішення Дніпровського районного суду м. ДніпродзержинськаДніпропетровської області від 03 грудня 2020 року у справі № 209/436/20. Проте, рішенням від 21 жовтня 2021 року № 61037723 державний реєстратор відмовив у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв`язку з неможливістю виконання судового рішення через зміни, внесені до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Право, застосоване судом
Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов`язання, безпосередньо складаються із двох частин, а саме: обов`язку вчинити певну дію; права вимагати вчинення цієї дії.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його належному виконанні відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.
Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України). Водночас зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати, а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.
Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.
Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України "Про іпотеку".
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України "Про іпотеку").
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").
Відтак за своєю правовою природою іпотека сама лише або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов`язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов`язаний здійснювати свої правомочності так, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалося з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи.
Згідно із частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на судовий (на підставі рішення суду) та позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.
Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття права власності на нього за загальним правилом потрібні тільки воля і вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.
Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Водночас в частині першій статті 598 ЦК України передбачається, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, зазначає на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.
Зокрема, Закон України "Про іпотеку" як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.
Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас статті 17, 36 Закону України "Про іпотеку" встановлюють спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відповідно до частин п`ятої-сьомої статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки. Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором, визнати іпотеку припиненою та стягнути грошові кошти на підставі статті 1212 ЦК України, посилаючись на те, що АТ "Альфа-Банк" задовольнило свої вимоги за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, внаслідок чого основне та акцесорне зобов`язання припинилися.