Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
місто Київ
справа № 130/3223/21
провадження № 61-4468св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області,
третя особа - Управління освіти Жмеринської міської ради Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року звернулася до суду із позовом до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області (далі - ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГ, заклад освіти), третя особа - Управління освіти Жмеринської міської ради Вінницької області, у якому просила:
- скасувати наказ ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГвід 08 листопада 2021 року № 80-к/тр "Про відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19" та поновити її на посаді;
- стягнути з ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГзаробітну плату за період відсторонення від роботи.
Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона з 1993 року працює у згаданому закладі освіти вчителем початкових класів. У листопаді 2021 року її конституційні права було грубо порушено зі сторони відповідача, що полягало в тому, що від неї вимагали медичну інформацію про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2, та обмежили її права щодо повноцінної роботи.
08 листопада 2021 року відповідач вручив їй наказ про відсторонення від роботи з підстав нездійснення щеплення від зазначеної хвороби.
Стверджувала, що у будь-яких документах, які підписані між сторонами, такого її зобов`язання не передбачено, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її з роботи з підстав нездійснення щеплення.
Наголошувала, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" не передбачено вакцинації проти COVID-19. Також зазначала, що як статтею 46 КЗпП України, так й іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав його нездійснення щеплення від COVID-19.
Стислий виклад заперечень відповідача
ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГ просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від
COVID-19 є обов`язковим для працівників закладу освіти. Станом на 08 листопада 2021 року позивач не надала ані документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, ані довідки про абсолюті протипоказання відповідно до Переліку медичних показань та застережень до профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 березня 2021 року № 595, ані негативного результату тестування. Тому наказом від 08 листопада 2021 року № 80-к/тр Заклад освіти відсторонив вчителя початкових класів ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до моменту пред`явлення сертифіката щеплення від COVID-19.
Вважав, що дії відповідача відповідають вимогам частини першої статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних захворювань", Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, постанові Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 1236).
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанці
Рішенням від 24 грудня 2021 року Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав незаконним та скасував наказ ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГ від 08 листопада 2021 року № 80-к/тр "Про відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19" в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Зобов`язав ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГвиплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Здійснив розподіл судових витрат. Рішення в частині скасування наказу та виплати заробітної плати за один місяць допустив до негайного виконання.
Додатковим рішення від 28 березня 2022 року Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді вчителя початкових класів ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГ.
Рішення в частині поновлення на роботі допустив до негайного виконання.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виснував, що:
- фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням;
- з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилося, а відтак відсторонення працівника, посада якого входить до переліку, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України належать повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ України самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції;
- профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до 08 листопада 2021 року є незаконними, як і вимога відповідача надати докази проведення стосовно позивача будь-яких медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень;
- враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання як на підставу його видання, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, суд виснував, що наказ є безпідставним та підлягає скасуванню. МОЗ України не затверджувало переліку інфекційних хвороб, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи;
- посилання в оспорюваному наказі відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, за змістом якої, серед іншого, керівникам потрібно забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти
COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, за будь-яких умов не може змінити процедуру відсторонення, визначену пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативним актом, тобто має меншу юридичну силу і не може змінювати правове регулювання, визначене законом;
- пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 потрібно розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення на необхідності дотримання закону, зокрема, за пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", яким і врегульовано процедуру такого відсторонення. В іншому випадку, з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування, Кабінет Міністрів України в постанові повинен був зазначити про це;
- постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 введено карантин, термін дії якого закінчився 28 лютого 2021 року, і в подальшому будь-яких постанов Кабінет Міністрів України, якими би встановлювався карантин на інший період, не постановляв. Внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 є неприйнятним за змістом закону, оскільки Кабінет Міністрів України вправі відповідно до вимог частини першої статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію шляхом внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії, не наділений.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 10 травня 2022 року Вінницький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГ, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 як працівник закладу загальної середньої освіти на період дії карантину підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Висновки суду першої інстанції про відхилення постанов Кабінету Міністрів України, які регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд визнав помилковими, зазначивши, що такі постанови є чинними та підлягають застосуванню.
Апеляційний суд зазначив, що на працівників ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 4 Жмеринської міської ОТГ поширюється дія Переліку, тому директор цього закладу як його керівник виконував вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивачки відсторонення від роботи, оскільки це безпосередньо передбачено законодавством, а тому підстав скасовувати наказ про відсторонення не існує.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність в оспорюваному наказі посилання як на підставу його винесення на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, як це передбачено у пункті 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Аналіз зазначеного пункту та пункту "e" частини першої статті 42 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" свідчить, що внесення головним санітарним лікарем подання про відсторонення працівників від роботи є заходом, спрямованим на припинення порушення санітарного законодавства на підприємстві, установі, організації, у разі невиконання вимог законодавства, з однієї сторони, особою, яка зобов`язана пройти обов`язкове профілактичне щеплення, а, з іншої, керівником, який допускає бездіяльність і самостійно не виконує приписів законодавства щодо відсторонення такого працівника від роботи.
Також апеляційний суд врахував, що під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання трудових обов`язків та не може виконувати роботу, тому, за загальним правилом, такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Держава, встановивши заборону працівникам освіти, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також дітей, які в ньому навчаються, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не зробила профілактичне щеплення, яке є обов`язковим, та не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 20 травня 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у подальшому доповнену, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 10 травня 2022 року, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2021 року та додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2022 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:
від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження №61-787св17), від 06 лютого 2020 року у справі № 334/4230/16-ц (провадження
№ 61-37443св18), згідно з якими обов`язок доведення законності оспорюваного наказу покладається на роботодавця;
від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц
(провадження № 61-902св18), відповідно до якого трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення;
- не сформульований Верховним Судом правовий висновок щодо застосування статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хворіб" в частині застосування відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19;
- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги обставини, які мають істотне значення для вирішення справи.
Заявник зазначила, що апеляційний суд не врахував, що законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення, які не були дотримані у спірних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення позивачки від роботи у неї не було достатнього часу для проходження у встановленому порядку вакцинації, у тому числі і для проходження медичного огляду перед щепленням.
На переконання заявника, щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень, визначених законом, а саме Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 31 травня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою від 16 вересня 2022 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_2 до АТ "Укрзалізниця" про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати.
Ухвалою від 27 квітня 2023 року Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі.
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
За обставинами справи позивач не погоджується з її відстороненням від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового щеплення або ненаданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти
COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вважаючи, що такі дії суперечать законодавству, яке регулює порядок та підстави відсторонення працівників у разі непроходження обов`язкової вакцинації.
Як на підставу касаційної скарги заявник послалася на те, що на момент подання касаційної скарги Верховний Суд не сформував правовий висновок щодо застосування статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хворіб" в частині застосування відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Тож Верховний Суд у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед ним завдання визначив основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, з`ясування підстав та умов, за яких працівник має проходити обов`язкове щеплення проти COVID-19 відповідно до закону, а також підстав для відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від проходження обов`язкової вакцинації.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22)).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом
41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти
COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";