Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 211/159/14-ц
провадження № 61-6663св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Копійка Артема Андрійовича на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Ткаченко С. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 26 лютого 2018 року, просила визнати квартиру АДРЕСА_1, її особистою власністю; усунути перешкоди у здійснені користування вказаною квартирою шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 23 квітня 1993 року між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано 12 серпня 2011 року. На час укладання шлюбу вона виховувала доньку ОСОБА_3, 1984 року народження.
Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 переїхав мешкати у належну їй квартиру АДРЕСА_2 .
16 травня 1998 року вона продала вказану квартиру за 9 000,00 грн, а 27 травня 1998 року за 6 389,00 грн придбала квартиру АДРЕСА_1, залишок коштів у розмірі 2 611,00 грн вона витратила на ремонт придбаної квартири.
Вказувала на те, що вказана квартира купувалася за її особисті кошти.
Відповідач звертався до суду з позовом про розподіл майна подружжя, який за заявою відповідача ухвалою суду від 07 серпня 2013 року залишено без розгляду (справа № 211/3328/13-ц), що є підтвердженням тієї обставини, що ОСОБА_2 визнав, що спірна квартира належить особисто їй.
Зазначала, що у спірній квартирі відповідач не мешкає з серпня 2011 року, його речей та документів у квартирі немає. Домовленості про те, що протягом всього часу відсутності відповідача за ним зберігається право користування квартирою, між ними немає. Вона не перешкоджала відповідачу в проживанні в спірній квартирі та їй відомо, що він переїхав проживати до іншої жінки.
Наявність реєстрації відповідача у її квартирі позбавляє її можливості здійснювати право власності у повному обсязі, також на відповідача нараховуються комунальні послуги, які сплачує вона.
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та визнання права користування квартирою.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 23 квітня 1993 року між ним та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 12 серпня 2011 року.
Під час шлюбу вони за спільні сімейні кошти придбали 27 травня 1998 року квартиру АДРЕСА_3 .
До травня 2015 року він постійно проживав у спірній квартирі, потім відповідач змінила замок на вхідних дверях квартири, вказуючи, що вона є єдиною власницею квартири та не дозволяє йому нею користуватися. До того ж вона винесла і передала йому всі його особисті речі, у зв`язку із чим він був змушений проживати у знайомих, іншого житла він не має.
У травні 2015 року він дізнався, що його знято з реєстрації за вказаною адресою на підставі заочного рішення суду від 05 березня 2014 року у цій справі, яке у подальшому скасовано ухвалою суду від 02 липня 2015 року.
Зазначав, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними у рівних частках.
З урахуванням зазначеного та уточнених зустрічних позовних вимог, ОСОБА_2 просив зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому користуватися спірною квартирою та передати йому ключі від вхідних дверей квартири, визнати за ним та ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру по 1/2 частини за кожним та вселити його до спірної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_3 .
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_3, що є підставою для зняття його з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою - в решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2015 року заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю, шляхом зняття з реєстраційного обліку, скасовано.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 грудня 2015 року зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1, особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні користування квартирою АДРЕСА_3, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 243,60 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2021 року залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_1 придбала спірну квартиру у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 за кошти, отримані від продажу належної їй на праві особистої приватної власності квартири, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання цієї квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення їй перешкод у здійсненні користування спірною квартирою шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування цим житлом, оскільки ОСОБА_2 тривалий час не проживає у спірній квартирі та не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 перешкоджала йому у проживанні у цій квартирі, а збереження житлового приміщення за ОСОБА_2 позбавляє власницю квартиру - ОСОБА_1 охоронюваного законом права розпорядження власністю на свій розсуд.
При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 мав право користування спірною квартирою саме як член сім`ї власника, а після припинення сімейних відносин таке право ним втрачене, й збереження за ним права користування спірним житловим приміщенням можливе виключно за умови надання ним належних та допустимих доказів наявності у нього нерозривних зв`язків з даним житловим приміщенням та вчинення ним дій щодо збереження за собою цього житла. Натомість ОСОБА_2 не проживає за адресою спірної квартири з серпня 2011 року, тобто з моменту розірвання шлюбу між сторонами (рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 12 серпня 2011 року), що свідчить про вибуття останнього із спірного житлового приміщенням саме після припинення сімейних відносин з власницею квартири - ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_2 не надав суду обґрунтованого посилання ні на дату, коли він намагався вселитися у квартиру, ні на обставини, за яких йому чинилися перешкоди у вчиненні таких дій, ні на вжиті ним заходи задля усунення порушень його житлових прав до звернення позивачки ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, якщо такі існували.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Копійко А. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що квартира АДРЕСА_2, яку ОСОБА_1 придбала 11 листопада 1993 року, та квартира АДРЕСА_3, були набуті подружжям за час шлюбу та в результаті спільної сумісної праці.
Так, з 1989 року до моменту реєстрації шлюбу він з ОСОБА_1 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут, однакову прописку (реєстрацію) за адресою: АДРЕСА_4 . З метою забезпечення своєї фактичної родини власним житлом, він поїхав на заробітки до Красноградського краю в радгосп "Светлогорський", де працював робочим у період з 26 червня 1990 року по 25 жовтня 1990 року. Зароблені ним кошти були сплачені як перший членський внесок до Житлового будівельного кооперативу "Восток-32" (далі - ЖБК "Восток-32"). Подальші пайові внески до ЖБК "Восток-32" здійснювалися ним та ОСОБА_1 зі спільно зароблених коштів, що у подальшому надало їм право отримати у спільну власність подружжя квартиру АДРЕСА_2 .
Квартира АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 11 листопада 1993 року, була спільно набутим майном у період шлюбу, оскільки право власності на квартиру ОСОБА_1 набула вже перебуваючи у шлюбі з ним, який зареєстрований 23 квітня 1993 року.
ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про погашення позики на рахунок ЖБК "Восток-32" за рахунок її особистих коштів, тобто ОСОБА_1 не довела, що квартира АДРЕСА_2 є її особистою власністю, а також не довела, що грошові кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_2, вона сплатила саме у рахунок вартості квартири АДРЕСА_3, а тому не спростувала презумпцію спільності майна подружжя.
Висновки судів про те, що на момент видачі свідоцтва про право особистої власності на квартиру, сторони перебували у шлюбі близько шести з половиною місяців, тому наявність спільних коштів подружжя в розмірі достатньому для придбання вказаної квартири, виходячи з письмових матеріалів справи, судоми відкидаються, є безпідставними, так як ОСОБА_1, перебуваючи у шлюбі із заявником, та з його допомогою, спільною працею змогла внести кошти у ЖБК"Восток-32".
Врахування судами як доказу погашення позики на рахунок ЖБК"Восток-32" копії ощадної книжки на ім`я ОСОБА_4, виданої філією № 7714/0106 Ощадного банку СРСР в м. Кривому Розі, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки в ощадній книжці не зазначено, що зняті з рахунку кошти були спрямовані для погашення позики на рахунок ЖБК "Восток-32", ощадна книжка лише фіксує надходження та зняття грошових коштів, які могли бути витрачені на особисті потреби.
Суд апеляційної інстанції, без жодних поважних підстав, прийняв як доказ довідку Обслуговуючого кооперативу "Восток-32" (далі - ОК "Восток-32) від 18 жовтня 2021 року № 86, в якій вказано, що пайовий внесок за вказану квартиру сплачено ОСОБА_1 у повному обсязі в четвертому кварталі 1992 року, у томі числі й за додатково викуплені 5,64 кв. м загальної площі квартири. ОСОБА_1 не навела жодних доводів щодо неможливості надання цієї довідки до суду першої інстанції.
Також поза увагою судів залишились обставини того, що ОСОБА_1 у 1991 році видавався ордер на житлове приміщення № 40 серія К 32 на право заняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5, яка складалася із двох кімнат, а в свідоцтві про право власності від 11 листопада 1993 року ця квартира вже складається із трьох кімнат, тобто майно навіть збільшилось під час їхнього шлюбу.
Вказував на те, що ОСОБА_1 намагається позбавити його права на житло - спірну квартиру, яка є його єдиним житлом. Враховуючи його пенсійний вік, він не зможе придбати інше житло.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 127/19603/18 (провадження № 61-5293св20), від 10 липня 2019 року у справі № 756/2727/15-ц (провадження № 61-18639св18).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 квітня 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 12 серпня 2011 року у справі № 2-1545/11.
На підставі свідоцтва про право особистої власності на квартиру від 11 листопада 1993 року, виданого на підставі рішення виконкому Довгинцівської районної Ради № 241/5 від 13 вересня 1991 року та зареєстрованого в БТІ м. Кривого Рогу за реєстром № 73-140-40, ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 16 травня 1998 року ОСОБА_1 продала належну їй на підставі свідоцтва про право особистої власності на квартиру від 11 листопада 1993 року трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Продаж квартири вчинено за 9 000,00 грн, які покупець передала продавцю до підписання цього договору.
Відповідно до пункту 5 вказаного договору, за даними паспорта продавця та по його свідоцтву, вказана квартира була придбана, коли продавець не перебувала у шлюбі. Договір купівлі-продажу цієї квартири зареєстрований на Товарній біржі "Нове століття" 16 травня 1998 року за № 1-238.
27 травня 1998 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна придбала квартиру АДРЕСА_3, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 74,30 кв. м, житловою площею 41,70 кв. м. Продаж квартири вчинено за 6 389,00 грн, які продавець отримав від покупця повністю при підписанні цього договору. Договір купівлі-продажу цієї квартири зареєстрований на Товарній біржі "Нове століття" 27 травня 1998 року за № 1-266.
04 червня 1998 року вказане нерухоме майно зареєстроване у Криворізькому міському БТІ за ОСОБА_1 на праві особистої власності, у реєстровій книзі під № 76 стор. 179 запис 179.
Згідно з актом від 19 грудня 2013 року, складеним комісією ЖБК "Восток-39" та завіреним підписом голови ЖБК "Восток-39", ОСОБА_2 з серпня 2011 року не проживає за адресою: АДРЕСА_6 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не у повній мірі.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_3 особистою власністю та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ майна подружжя
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про власність" (тут і далі, чинного на час виникнення спірних правовідносин) член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, набуває право власності на це майно.
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України (стаття 16 Закону України "Про власність").
Відповідно до статті 22 КпШС України (тут і далі - чинного на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідні положення містить і стаття 60 СК України.
Статтею 28 КпШС України передбачено, що у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Аналогічне положення містить стаття 70 СК України.
У підпункті а) пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 (зі змінами) "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" судам роз`яснено, що пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Поділ квартири у будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається у разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а у разі відсутності згоди - за рішенням суду (частина перша статті 146 ЖК України).
Аналогічне положення містить пункт 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186.
Положення законодавства закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відсутність судового рішення про визнання набутого за час шлюбу майна особистою приватною власністю одного із подружжя або інших достатніх доказів на підтвердження того, що таке майно набуте за рахунок особистих коштів одного із подружжя, дає підстави вважати, таке майно належним обом з подружжя на праві спільної сумісної власності у рівних частках.
У справі, яка переглядається, установлено, що 13 вересня 1991 року ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Довгинцівської районної Ради № 241/5 від 13 вересня 1991 року отримала ордер на житлове приміщення № 40 серія К32 - квартиру АДРЕСА_2, на сім`ю з двох осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_6 (дочка) (а. с. 63, т. 2).
Відповідно до копій квитанцій, які містяться в матеріалах справи, у період 1990 року по 1992 рік ОСОБА_5 погашала позику на рахунок ЖБК "Восток-32" (а. с. 68-70, т. 2), що також підтверджується даними, які містяться в ощадній книжці Ощадного банку СРСР, філіал № 7714/0106 в м. Кривому Розі на ім`я ОСОБА_4, рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою ОК "Восток-32" від 18 жовтня 2021 року № 86, ОСОБА_1 була членом ЖБК "Восток-32" (тепер - ОК "Восток-32") з 1991 року по 1998 рік, мешкала у квартирі АДРЕСА_2 . Пайовий внесок за квартиру сплачено ОСОБА_1 у повному обсязі в четвертому кварталі 1992 року, у тому числі й за додатково викуплені 5,64 кв. м загальної площі квартири (а. с. 149, т. 2).
Шлюб між сторонами зареєстровано 23 квітня 1993 року, тобто після виплати позивачкою пайових внесків за квартиру АДРЕСА_2 у повному обсязі.
16 травня 1998 року ОСОБА_1 продала належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_2, за 9 000,00 грн, а 27 травня 1998 року придбала квартиру АДРЕСА_3 за 6 389,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 довела, що придбала спірне нерухоме майно за особисті кошти.