Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 206/3502/20
провадження № 61-18498св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року у складі судді Приваліхіної А. І., додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року у складі судді Приваліхіної А. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Городничої В. С., Пищиди М. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування збитків.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 . ОСОБА_4, після смерті якої вона та її брат ОСОБА_5 (у 2018 році змінив прізвище на ОСОБА_5 ) є спадкоємцями першої черги.
Спадщина після смерті ОСОБА_4 складалася з квартири АДРЕСА_1 та грошового вкладу у АТ КБ "Приватбанк" у розмірі 62,11 дол. США.
У травні 2011 року нотаріусом Ленінського району м. Єкатеринбурга заведена спадкова справа № 50/2011.
18 грудня 2008 року секретарем Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Дорошенко Т. В. від імені ОСОБА_4 складений заповіт на користь ОСОБА_2 . На підставі вказаного заповіту 16 січня 2013 року приватним нотаріусом нотаріального округу м. Єкатеринбурга Перовим М. В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку ним зареєстровано у Єдиному державному реєстрі нерухомості Федеральної служби державної реєстрації, кадастру та картографії 21 листопада 2017 року, та вартість якої складала 9 416 062,15 руб, що з урахуванням поточного курсу рубля до гривні еквівалентно 3 512 191,20 грн.
21 листопада 2017 року спірна квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь третьої особи шляхом її дарування. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року заповіт від 18 грудня 2008 року визнаний недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину, що видане приватним нотаріусом Кравченок С. В. 27 березня 2012 року. Оскільки заповіт визнаний недійсним, позивач є спадкоємцем першої черги, фактично претендувати на частку майна не може через його відчуження, вважає, що має право на отримання компенсації від ОСОБА_2 у розмірі вартості 1/2 частки майна.
Позивач також вказувала, що за життя і до моменту смерті її мати мала у власності кв. АДРЕСА_2 . У серпні 2011 року під час оформлення спадщини вона дізналася, що зазначена квартира на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2010 року, укладеного за довіреністю від імені її матері ОСОБА_3, належить ОСОБА_2 . Після продажу квартири ОСОБА_3 не повернула довірителю грошові кошти у розмірі 80 000 грн від її продажу, тому на цей час вони зберігаються у неї без достатньої правової підстави, через що позивач вимагає повернення безпідставно набутого майна відповідно до своєї частки у спадщині у розмірі 50 %, тобто 40 000 грн. Крім того, вартість майна не була погоджена із довірителем, а тому визначення її вартості у розмірі 80 000 грн є заниженою та наносить шкоду й збитки довірителю у розмірі 320 000 грн, оскільки реальна вартість квартири на той час складала 400 000 грн. 04 травня 2020 року позивач направила ОСОБА_3 вимоги на повернення грошей та відшкодування збитків, на які відповіді не отримала, кошти їй не повернуто, завдану шкоду не відшкодовано.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
поновити позовну давність, визнавши причину її пропуску поважними;
стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 у розмірі 1 756 095,60 грн;
стягнути з ОСОБА_3 безпідставно набуте майно у розмірі 40 000 грн та збитки у розмірі 160 000 грн.
судові витрати покласти на відповідачів.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 мотивоване тим, що ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 управляти та розпоряджатися усім належним їй майном, що підтверджується довіреністю від 19 листопада 2010 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. На підставі вказаної довіреності ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 19 листопада 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Отроцюк О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4831. Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 вказаного договору, продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 82 040 грн й сторонами підтверджено факт повного розрахунку за продану квартиру. Вказана довіреність не оскаржена та не скасована, тобто на момент укладення правочину була чинною. Вказане свідчить, що ОСОБА_3 набула майно (грошові кошти у сумі 82 040 грн) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його передачі довірительниці. Грошові кошти відповідачці ОСОБА_3 не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору, які після його укладення остання передала довірительниці. Доказів, які б спростовували дану обставину, позивачем суду не надано.
Суд першої інстанції зазначив, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року скасовано рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2014 року, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, що укладений 19 листопада 2010 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4831, та відмовлено у задоволенні позовних вимог. Позивачем рішення апеляційної інстанції не оскаржувалося. Таким чином, вказаний договір купівлі-продажу квартири є дійсним, а тому підстави вважати, що ОСОБА_3 завдано довірительниці шкоду у вигляді продажу квартири за заниженою ціною, відсутні, через що відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог до ОСОБА_3 в частині стягнення збитків у розмірі 160 000 грн, через продаж квартири за заниженою ціною. Подані у своїй сукупності докази не дають суду достатніх підстав для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, положень статті 1212 ЦК України. За таких обставин, з урахуванням того, що позивачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження визнання укладеного правочину недійсним або його розірвання, суд зробив висновок, що позивачкою не доведено, в розумінні статті 1212 ЦК України, що оспорювана сума у розмірі 40 000 грн отримана відповідачкою безпідставно, а тому її доводи щодо безпідставного набуття ОСОБА_3 майна у розмірі 40 000 грн є такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, та спростовані матеріалами справи, через що підстави для задоволення позовних вимог до ОСОБА_3, в цій частині, відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, в частині стягнення безпідставно набутого майна у розмірі 40 000 грн, слід також відмовити.
Підстав для застосування позовної давності немає, оскільки позовні вимоги в цій частині необгрунтовані.
Суд першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 зазначив, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог до ОСОБА_2 посилається на те, що заповіт, за яким відповідачу 16 січня 2013 року нотаріусом нотаріального округу м. Єкатеринбурга Свердловської області рф Перовим М. В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_1 рф, рішенням суду визнано недійсним. Однак, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_1 рф, що видане нотаріусом нотаріального округу м. Єкатеринбурга Свердловської області рф Перовим М. В. є чинним, не скасованим та не визнане судом недійсним. За таких обставин, з урахуванням того, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_1 рф, що видане нотаріусом нотаріального округу м. Єкатеринбурга Свердловської області рф Перовим М. В. недійсним, суд зробив висновок, що позивачем не доведено, в розумінні статті 1212 ЦК України, що квартира, 50% вартості якої позивачка просить стягнути з відповідача на її користь, отримана ним без достатньої правової підстави, а тому її доводи є такими, що не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, та спростовані матеріалами справи, через що підстави для задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 у розмірі 1 756 095,60 грн, відсутні.
Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 27 500 грн.
Додаткове рішення мотивоване тим, що враховуючи складність справи, заявлену позивачем ціну позову у розмірі 1 956 095,60 грн, велику кількість документів у справі та необхідність їх опрацювання, а також значення даної справи для відповідача ОСОБА_2, з урахуванням того, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування майна та відшкодування збитків, судом відмовлено, факт понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 27 500 грн відповідачем доведено, а не співмірність цих витрат під час розгляду справи по суті позивачем неспростована.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року залишено без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року залишено без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року задоволено частково.
Змінено додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року в частині розміру витрат на правничу допомогу, яка стягнута з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, зменшивши його з 27 500 грн до 12 025,13 грн.
В іншій частині додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 червня 2017 року у справі № 643/5851/17, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5, Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, третя особа ОСОБА_1, про визнання заповіту недійсним відмовлено. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що при складанні 18 грудня 2008 року заповіту, посвідченого секретарем Коробівської сільської ради Черкаської області Дорошенко Т.А. від імені ОСОБА_4, дотримані вимоги щодо його форми та посвідчення, заповіт складений у письмовій формі та посвідчений уповноваженою особою. Заповідач на свій розсуд вирішила долю належного і яке буде належати їй майна. 16 січня 2013 року нотаріусом нотаріального округу м. Єкатеринбурга Свердловської області РФ Перовим М. В. видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . Наведені обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 набув право на спадкове майно після смерті матері з належних правових підстав. Зазначене свідоцтво про право на спадщину є чинним, у встановленому законом порядку не скасовано. Тому висновок суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1, що видане нотаріусом нотаріального округу м. Єкатеринбурга Свердловської області РФ Перовим М. В., тому відсутні докази того, що квартира, 50% вартості якої позивач просить стягнути з відповідача на її користь, отримана останнім без достатньої правової підстави, є правильним, законним та обґрунтованим.
При відхиленні посилання в апеляційній скарзі на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року, яким визнано недійсним заповіт ОСОБА_4, що посвідчений Коробівською селищною радою Золотоніського району Черкаської області від 18 грудня 2008 року, та свідоцтво про право на спадщину, що видане ОСОБА_5 приватним нотаріусом Кравченкок С. В. після смерті ОСОБА_4, апеляційний суд зазначив, що його ухвалено на підставі висновку експертизи, який в подальшому було спростовано іншим висновком експерта, яким встановлено, що підпис в оспорюваному заповіті належить матері сторін у справі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що свідоцтво про право на спадщину видається на підтвердження існування права і його оспорення є неефективним способом захисту спростовуються положеннями статті 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Суд апеляційної інстанції при залишенні рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 вказав, що підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами до ОСОБА_3 було відчуження останньою на підставі довіреності від матері позивача квартири АДРЕСА_2 за занадто заниженою ціною. Як зазначила позивач, після продажу квартири ОСОБА_3 не повернула довірителю грошові кошти від її продажу, тому на цей час вони зберігаються у неї без достатньої на те правової підстави. Тому позивач просила суд стягнути з ОСОБА_3 безпідставно набуте майно у розмірі 40 000 грн та збитки у розмірі 160 000 грн. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 зазначених грошових сум. Як встановлено з матеріалів справи, мати позивача ОСОБА_4 за життя уповноважила ОСОБА_3 управляти та розпоряджатися усім належним їй майном, що підтверджується довіреністю від 19 листопада 2010 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. На підставі вказаної довіреності ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2 від 19 листопада 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Отроцюк О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4831. Зазначена довіреність не оскаржена та у встановленому законом порядку не скасована, тобто відповідач ОСОБА_3 мала повноваження на відчуження квартири, яка належала ОСОБА_4 . Стосовно посилань в апеляційній скарзі на те, що відповідач здійснила відчуження спірної квартири за заниженою ціною та не передала кошти довірителю, то вони були предметом дослідження у суді першої інстанції, їм дана належна правова оцінка. Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договору купівлі - продажу, продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 82 040 грн, сторонами підтверджено факт повного розрахунку за квартиру.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що договір купівлі-продажу спірної квартири був предметом дослідження у судовій справі. 20 січня 2014 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська визнано недійсним договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2, що укладений 19 листопада 2010 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4831. 12 березня 2014 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2014 року скасовано. З огляду на наведені обставини апеляційний суд вважав, що позивач не довела належними та допустимими доказами підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на її користь грошових сум в порядку статті 1212 ЦК України.
При зміні додаткового рішення суду першої інстанції апеляційний суд вказав, що відповідачем в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу подані квитанція № 1 від 19 жовтня 2020 року на суму 7 000 грн та платіжне доручення № Р24А881665569А80092 від 18 травня 2021 року на суму 5 025,13 грн. З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності складання процесуальних документів та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважала, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 27 500 грн є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат, тому зменшила їх розмір та стягнула з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в сумі 12 025,13 грн.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в частині стягнення витрат на правову допомогу; відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд грубо порушив процесуальні права позивача щодо надання заперечень, передбачених статтею 182 ЦПК України. Суд не звернув увагу, що відповідач відповідно до пункту 8 частини третьої статті 178 ЦПК України у відзиві не зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, що є підставою для відмови у їх відшкодуванні. Суд першої інстанції не взяв до уваги заяву позивача про зменшення судових витрат, зроблену нею під час судових дебатів, не відобразив її в своєму рішенні та не врахував кількість та об`єм виконаних робіт адвокатом Головашич Ю. О. з обґрунтованими підставами. Згідно договору від 19 жовтня 2020 року адвокат Головашич Ю. О. зобов`язалась здійснювати представництво у справі № 206/3502/20 та отримувати гонорар лише здійснюючи представницькі функції. Оскільки, на думку позивача, сторонами договору не узгоджені інші функції адвоката, крім представництва, вони не повинні враховуватись.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року; позов задовольнити, передати справу до Великої Палати Верховного Суду, судові витрати покласти на відповідача.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосована стаття 1301 ЦК України, оскільки у разі визнання заповіту недійсним, який був правовою підставою видачі свідоцтва про право на спадщину, видане ОСОБА_2 на спадкування квартири за адресою: АДРЕСА_3, звертатись про його скасування не є обов`язковим. Судам до правовідносин, які виникли між сторонами потрібно було застосувати правила реституції та статтю 1212 ЦК України. Заповіт ОСОБА_4 від 18 грудня 2008 року є нікчемним, оскільки спадкове майно перебувало за межами державного кордону, тому застосування зазначеного заповіту на території рф суперечить законодавству України.
Суди помилково послались на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 червня 2017 року у справі № 643/5851/17, у якій позивач не є стороною та безпідставно "обезцінили" значення рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року, зазначивши, що його ухвалено на підставі висновку експерту, який спростовується іншим експертним висновком без посилань на нього.
Помилковим є висновок про те, що ОСОБА_3 набула кошти за договором купівлі-продажу від 19 листопада 2010 року за наявності правових підстав (довіреності), а тому положення статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що факт не передачі ОСОБА_3 коштів за договором купівлі-продажу від 19 листопада 2010 року довірителю ОСОБА_4 повинен доводитися позивачем, а також про те, що ОСОБА_3 передала кошти ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження цієї обставини.
У січні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року залишити без змін.
Зазначає, що суди в повному обсязі встановили всі обставини справи та надали їм відповідну оцінку, а позивач з огляду на зміст її касаційної скарги бажає лише переоцінити докази, які вже були оцінені судами, що не допустимо. Посилання позивача на те, що свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом рф із застосуванням українського законодавства є нікчемним і не може бути застосоване на території рф не заслуговує на увагу, оскільки використання складеного ОСОБА_4 заповіту на території рф та видача 16 січня 2013 року приватним нотаріусом м. Єкатеринбург Перовим М. В. ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_1 відповідає вимогам статті 71 Закону України "Про міжнародне приватне право" та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.
Позивачем порушена підсудність розгляду даної вимоги, оскільки позивач повинна звертатися з позовом за місцем знаходження квартири. Посилання позивача на те, що вказане свідоцтво скасуванню в судовому порядку не підлягає, визнання недійсним не вимагається, не заслуговує на увагу, оскільки законодавство України чітко зазначає, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду.
Посилання позивача на те, що апеляційний суд нібито "обезцінив" рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року та фактично знищив значення вказаного рішення не заслуговує на увагу, адже тоді виходить, що для суду вказане рішення повинно було мати заздалегідь встановлену силу, що суперечить статті 89 ЦПК України. Суди дослідили рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 червня 2017 року по справі № 643/5851/17; ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 жовтня 2017 року по справі № 643/5851/17; постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 28 січня 2019 року по справі № 643/5851/17, висновок додаткової почеркознавчої експертизи від 13 липня 2015 року за № 1/625 в сукупності та надали оцінку відповідним обставинам. Позивач просить застосувати реституцію та посилається на статтю 1212 ЦК України, проте заявляє вимоги про стягнення половини вартості квартири, що суперечить одне одному.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрите касаційне провадження у справі № 206/3502/20, витребувано з суду першої інстанції справу № 206/3502/20.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрите касаційне провадження у справі № 206/3502/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року.
У грудні 2021 року матеріали цивільної справи № 206/3502/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року, додаткового рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року відмовлено, зупинено виконання додаткового рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в частині розподілу судових витрат до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року касаційне провадження у справі № 363/3611/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судусправи №398/1796/20 (провадження № 61-432сво22).
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення касаційного провадження задоволено, поновлено касаційне провадження у справі № 206/3502/20.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 грудня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 462/9002/14-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка була матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_5
18 грудня 2008 року секретарем Коробівської сільської ради Черкаської області Дорошенко Т. А. від імені ОСОБА_4 складений заповіт, відповідно до якого все майно, що буде їй належати на день її смерті, вона заповідає своєму сину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
19 листопада 2010 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 укладений з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Отроцюк О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4831. Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 вказаного договору, продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 82 040 грн й сторонами підтверджено факт повного розрахунку за продану квартиру.
Згідно довіреності від 19 листопада 2010 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В та була чинною на момент укладення правочину, ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 управляти та розпоряджатися усім належним їй майном.
27 березня 2012 року приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Кравченок С. В. видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошовий вклад у розмірі 62,11 дол. США, що належали ОСОБА_4
16 січня 2013 року нотаріусом нотаріального округу м. Єкатеринбурга Свердловської області Перовим М.В. видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_1 .
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року у справі № 419/3259/12 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, третя особа: Головне управління юстиції у Черкаській області, приватний нотаріус Золотоніського району Черкаської області Кравченок С. В., про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину задоволено. Визнано заповіт ОСОБА_4 засвідчений Коробівською селищною радою Золотоніського району Черкаської області 18 грудня 2008 року недійсним. Визнано свідоцтво про право на спадщину видане приватним нотаріусом Кравченок С. В. ОСОБА_5 27 березня 2012 року після смерті ОСОБА_4 недійсним.
Рішенням Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року у справі № 419/3259/12 заяву ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровськ від 27 лютого 2014 року задоволено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року скасовано, в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 419/3259/12 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року відмовлено.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 червня 2017 року у справі № 643/5851/17, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 28 січня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5, Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, третя особа ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним відмовлено.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2014 року в справі № 204/3810/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, третя особа Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Отроцюк О. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2, укладений 19 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 4831.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року в справі № 204/3810/13-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2014 року, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2014 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, 3-я особа Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Отроцюк О. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовлено.
У справі № 204/3810/13-ц встановлено, що 19 листопада 2010 року між ОСОБА_4, від імені якою діяла ОСОБА_3, та відповідачем ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . При укладанні договору купівлі-продажу від імені продавця ОСОБА_4 діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_3 . Покупцем був особисто ОСОБА_5 . Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів існування зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.
12 січня 2018 року відповідач змінив прізвище з " ОСОБА_5" на " ОСОБА_5".
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частки в праві власності на квартиру
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 320/2233/18 (провадження № 61-2279св19).