Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 757/50591/16
провадження № 61-8742св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Тетяна Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_4, ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_5, ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_5, на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Скляр О. С., про визнання договору іпотеки недійсним.
Позов обґрунтований тим, що 17 жовтня 2013 року для забезпечення виконання договору позики від 17 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та
ОСОБА_3, між нею та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
03 лютого 2016 року вона, ОСОБА_1, отримала від ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень за договором іпотеки та за цією вимогою сплатити в 30-денний термін суму боргу за договором позики від 17 червня 2009 року. У той же час, пунктом 1 договору іпотеки передбачено, що він укладений для забезпечення виконання договору позики від 17 жовтня 2013 року, проте такий договір позики ОСОБА_3 не укладався.
Листом від 10 березня 2016 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. з проханням надати копію договору позики від 17 жовтня 2013 року. У відповідь нотаріус їй повідомила, що вказаний договір укладено в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчувався, тому копію договору можна отримати у сторони правочину. Вважала, що наявні підстави для визнання договору іпотеки від 17 жовтня
2013 року недійсним, оскільки відсутнє основне зобов`язання.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просилавизнати недійсним договір іпотеки, укладений між нею та ОСОБА_2, посвідчений 17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. за реєстровим № 3457, про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 .
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., про встановлення факту описки, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення процентів за договором позики.
Позов обґрунтований тим, що 17 жовтня 2013 року між нею та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Щербак Т. В., реєстровий номер 3457, відповідно до умов якого ОСОБА_1, виступаючи майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17 жовтня 2013 року, укладеного між останнім та ОСОБА_2, передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яке належить їй на праві власності.
У пункті 1 договору іпотеки сторонами визначено, що предметом вказаного договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного
у пункті 3 вказаного договору, а саме предмета іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17 жовтня 2013 року щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми позики в сумі 3 787 800,00 грн з кінцевим терміном погашення до 17 червня 2014 року. Так, при посвідченні приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. договору іпотеки, укладеного 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, допущено описки, оскільки його укладено для забезпечення зобов`язань за договором позики від 17 червня 2009 року. Нормами чинного законодавства не передбачено внесення виправлень в текст нотаріально посвідченого договору, усунення таких описок є можливим лише шляхом укладення між сторонами договору про внесення змін до договору іпотеки, проте ОСОБА_1 заперечує проти укладення такого договору, що унеможливлює реалізацію права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки. Також зазначала, що заборгованість ОСОБА_3 за договором позики станом на 29 грудня 2016 року складає 9 901 380,00 грн, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 29 грудня 2016 року становить 354 000,00 євро, а проценти за користування позиковими коштами - 7 810 958,00 грн, що в еквіваленті станом на 29 грудня 2016 року становило 279 262,00 євро. Оскільки в зазначеному договорі іпотеки від 17 жовтня 2013 року не передбачається можливість задоволення іпотекодержателем своїх вимог щодо сплати процентів, тому вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_2 ставить виключно щодо основної суми боргу (354 000,00 євро), тоді як до відповідача ОСОБА_3 позивачка звертається з вимогою про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 279 398,00 євро.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Об`єднаний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення мотивоване тим, що відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки не встановлено, що правочин, який оспорюється, не відповідав вимогам законодавства, яке діяло на момент укладення іпотечного договору,
а також, що його складено з порушенням вимог закону щодо форми і змісту та не відповідало волі сторін правочину. Вимоги ОСОБА_2 також не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявлено представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 .
В апеляційному порядку рішення Печерського районного суду м. Києва
від 27 листопада 2019 року оскаржувалося лише в частині вирішення вимог за об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., про встановлення факту описки, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення процентів за договором позики, тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_6, задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року скасовано в частині вирішення об`єднаного позову ОСОБА_2 та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., про встановлення факту описки, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення процентів за договором позики задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, та складається з 4 (чотирьох) кімнат, жилою площею 73,10 кв. м, загальною - 98,20 кв. м та належить іпотекодавцю - ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Щербак Т. В. реєстровий номер 3454, зареєстрованого
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 жовтня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 184405880000, в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошей (з усіма змінами та доповненнями до нього), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17 червня 2009 року на суму 9 901 380,00 грн, що в еквіваленті станом на 29 грудня 2016 року становить 354 000,00 євро, шляхом продажу на прилюдних торгах.
Стягнуто з ОСОБА_3 проценти за користування позикою згідно з договором позики від 17 червня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
у розмірі 7 810 958,00 грн, що в еквіваленті станом на 29 грудня 2016 року становить 279 262,00 євро. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що встановлення факту описки за рішенням суду не є ефективним способом захисту порушеного права, тому відсутні підстави для задоволення цієї вимоги. Вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення процентів за договором позики підлягають задоволенню, оскільки підписанням додаткового договору № 2 "Про внесення змін в договір позики грошей від 17 червня 2009 року" змінено кінцевий строк виконання зобов`язання на 31 грудня 2015 року, отже позовна давність спливає
01 січня 2019 року, в той час, як ОСОБА_2 звернулась до суду з цим позовом
30 грудня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності. ОСОБА_3 не спростовано факт неналежного виконання (порушення) ним основного зобов`язання, не надано доказів на спростування розміру заборгованості за договором позики грошей від 17 червня 2009 року, що є підставою для вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_2 щодо допущених у договорі іпотеки від 17 жовтня 2013 року описок. Вимоги ОСОБА_2
у частині стягнення з боржника ОСОБА_3 процентів за договором позики
від 17 червня 2009 року у визначеному позивачем розмірі є обґрунтованими.
Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд мотивував своє рішення тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що договір позики передбачає передачу в борг іноземної валюти, тому висновки про стягнення процентів за договором позики від 17 червня 2009 року
є помилковими. Крім того, апеляційний суд не перевірив доводів відповідачів про те, що ОСОБА_3 здійснював повернення коштів за договором позики, не дослідив наявні у матеріалах справи розписки, підписані ОСОБА_2, справжність яких позивач не заперечувала (т. 1, а. с. 212-220), не визначив розмір боргу за договором позики та передчасно відхилив вказані докази, не встановив чи наявні інші боргові зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представницею ОСОБА_6, задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року
в частині вирішення вимог за об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., про встановлення факту описки, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення процентів за договором позики скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Встановлено факт описки в договорі іпотеки, укладеного 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. за реєстровим номером 3457, а саме:
- в пункт 1 договору іпотеки замість слів "за договором позики грошей від 17 жовтня 2013 року" вважати правильним "за договором позики грошей від 17 червня 2009 року";
- замість слів "з кінцевим терміном погашення 17 червня 2014 року" вважати правильним "з кінцевим терміном погашення 17 червня 2013 року";
- в пункт 11 договору іпотеки замість "в разі невиконання іпотекодавцем строк до" вважати правильним " в разі невиконання боржником в строк до".
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором позики
від 17 червня 2009 року в загальному розмірі 3 787 800,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру
АДРЕСА_1, що складається з 4 (чотирьох) кімнат, жилою площею 73,10 кв. м, загальною - 98,20 кв. м та належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Щербак Т. В., реєстровий номер 3454, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 жовтня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 184405880000, шляхом продажу вказаної квартири
з публічних торгів відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження", встановивши її початкову вартість на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 відсотків за користування позикою є необґрунтованими. Вимоги про встановлення факту описки підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 позбавлена права в іншій, ніж судовий, спосіб захистити свої права, оскільки при нотаріальному посвідченні договору іпотеки нотаріусом допущено помилки
в тексті договору, укладеному між сторонами, і такі виправлення можуть бути внесені шляхом укладення договору про внесення змін, проте інша сторона, ОСОБА_1, не реагує на звернення щодо внесення таких виправлень. Вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором позики підлягають частковому задоволенню, оскільки ОСОБА_3 неналежним чином виконував умови договору позики, проте звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 можливе лише в межах вартості переданого в іпотеку майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У вересні 2022 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 02 лютого 2022 року, в якій просить змінити постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15, у постанові Верховного Суду
від 12 лютого 2020 року у справі № 520/12266/16. Крім того, представник заявниці зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо неможливості при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку
з неналежним виконанням боргових зобов`язань іпотекодавцем обмежувати право задовольнити свої вимоги іпотекодержателем виключно у межах суми заставної вартості майна, нівелюючи тим самим зміст забезпечувального зобов`язання
в цілому.
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 02 лютого 2022 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нову про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, щоапеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13,
від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі
№ 6-996цс17. Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 02 лютого 2022 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нову про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявниця зазначає, як підставу касаційного оскарження, відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 315 ЦПК України у подібних правовідносинах, а саме щодо права суду шляхом встановлення юридичного факту (факту описок у договорі) змінювати істотні умови договору, а також щодо правового розмежування та визначення понять описок, помилок у тексті договору, способи їх виправлення та їх відмінність від внесення змін у текст договору та від встановлення юридичного факту.
У грудні 2022 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_4,
в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки жодних описок в договорі іпотеки від 17 жовтня 2013 року допущено не було,
а ОСОБА_2 намагається видати два окремих грошових зобов`язання за одне, що призвело до прийняття апеляційним судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 в розмірі заставної вартості предмета іпотеки за договором іпотеки від 17 жовтня 2013 року, який не забезпечував виконання основного зобов`язання ОСОБА_3 за договором позики від 17 червня 2009 року у розмірі 354 000,00 євро.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив такі висновки.
Встановлені судами обставини
17 червня 2009 року між ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_2 (кредитор) укладено договір позики грошей, за умовами якого кредитор передав,
а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 354 000,00 євро, що еквівалентно 3 787 800,00 грн, у строк до 17 червня 2010 року (т. 1, а. с. 90).
Того ж дня на забезпечення виконання ОСОБА_3 умов договору позики грошей від 17 червня 2009 року останній передав в іпотеку ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності квартиру
АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б., за реєстровим
№ 3581 (т. 1, а. с. 210).
16 червня 2010 року додатковим договором № 1 "Про внесення змін до договору позики грошей від 17 червня 2009 року" ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пролонгували дію договору позики грошей та за спільною домовленістю визначили дату виконання - 17 червня 2013 року (т. 1, а. с. 91).
22 червня 2010 року додатковою угодою № 1 "Про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого Мельниченко Т. Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 17 червня 2009 року за № 3581" внесено відповідні зміни до договору іпотеки від 17 червня 2009 року (т. 2, а. с. 54).
17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. посвідчено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру
АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 3).
Того ж дня, 17 жовтня 2013 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 (іпотекодавець) передала,
а ОСОБА_2 (іпотекодержатель) прийняла в іпотеку квартиру
АДРЕСА_1 для забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17 жовтня
2013 року зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені між сторонами у майбутньому, укладеним між іпотекодержателем і боржником, щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми позики в сумі 3 787 800,00 грн з кінцевим терміном погашення
17 червня 2014 року (т. 1, а. с. 11, т. 2, а. с. 2).
20 березня 2015 року додатковим договором № 2 "Про внесення змін в договір позики грошей від 17 червня 2009 року" ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за спільною згодою внесено зміни щодо продовження дії договору позики грошей від 17 червня 2009 року, а саме: пункт 2 договору викладено у такій редакції: "Повернення коштів може бути здійснено в будь-якій країні світу будь-яким зручним для обох сторін способом - за домовленістю, не пізніше 31 грудня 2015 року в євровому еквіваленті" (т. 2, а. с. 52).
Правове обґрунтування
Щодо умов договору позики
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку
ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним
з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як
у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно з статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до універсального правила, викладеного в частині третій статті 6
ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони
в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які
є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності
з моменту його укладення.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Угода про внесення змін та доповнень до інших договорів застави вчинюється з дотриманням вимог статті 654 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється
в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Пунктом 7.1 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору здійснюється шляхом складання окремого договору.
Відповідно до пункту 7.2 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України договір про зміну або розірвання договору підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх наданих нотаріусу примірниках основного договору проставляється відмітка про його зміну або розірвання, у якій зазначаються номер за реєстром та дата посвідчення договору про зміну або розірвання, проставляється нотаріусом підпис і скріплюється його печаткою.
Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.
Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає
з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку", згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України "Про іпотеку").
Положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки
у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його
в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Суд першої інстанції, вирішуючи спір про встановлення факту описки, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення процентів за договором позики, виходив із того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності.
Так, суд першої інстанції вважав, що кінцевий строк виконання зобов`язання сторонами змінений на 17 червня 2013 року, а тому сторони могли здійснювати свої права і виконувати обов`язки до цього строку, оскільки після спливу строку, визначеного договором (17 червня 2013 року), укладені додаткові угоди про внесення змін до договору 17 жовтня 2013 року та 20 березня 2015 року щодо строку повернення позики є недійсними з моменту їх вчинення.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності не пропущено, а вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 відсотків за користування позикою не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими.
Апеляційний суд, встановивши, що будь-яких доказів на підтвердження факту існування між сторонами інших зобов`язань, в забезпечення яких міг би бути укладений договір іпотеки, матеріали справи не містять, дійшов висновку про внесення виправлень до договору іпотеки від 17 жовтня 2013 року, оскільки при нотаріальному посвідченні договору іпотеки нотаріусом допущено помилки
в тексті договору, укладеного між сторонами, а інша сторона договору -
ОСОБА_1 ухиляється від укладення договору про внесення змін, тож
ОСОБА_2 позбавлена права в іншій, ніж судовий, спосіб захистити свої права.
Оскільки між сторонами укладені додаткові угоди 17 жовтня 2013 року та
20 березня 2015 року про внесення зміни до договору позики щодо продовження строків повернення позики, тому такі дії підтверджують існування між сторонами зобов`язання за договором позики.
Крім того, здійснення таких дій, в розумінні частини першої статті 264 ЦК України, перериває перебіг строку позовної давності, який після переривання починає свій відлік спочатку, тому ОСОБА_2, звернувшись до суду з цим позовом 30 грудня
2016 року, не пропустила позовної давності.
Тож апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_3 кошти за договором позики в повному обсязі не повернуті, вважав, що наявні в матеріалах справи розписки про отримання грошей ОСОБА_2 не підтверджують повернення позичальником боргу саме в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 17 червня 2009 року, оскільки у цих розписках немає жодного посилання на договір позики від 17 червня 2009 року та його умови, дійшов висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах суми, визначено у договорі іпотеки.