Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 130/2121/20
провадження № 61-1465св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство соціальної політики України, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Міністерства соціальної політики України на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 липня 2021 року в складі судді Грушковської Л. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б., Шемети Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства соціальної політики України, Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та просила: визнати незаконними підстави дострокового припинення контракту № 2 від 16 травня 2019 року, укладеного між нею та Міністерством соціальної політики України, зазначені в доповідній записці заступника Міністра соціальної політики Музиченка В. В. від 31 липня 2020 року № 83/0/229-20 та в листі Міністерства соціальної політики України від 03 серпня 2020 року № 11109/0/2-20; визнати незаконним її звільнення з посади директора Фонду соціального захисту інвалідів; скасувати наказ Міністерства соціальної політики України від 14 серпня 2020 року № 49кс "Про припинення терміну дії контракту з ОСОБА_1"; поновити її на посаді директора Фонду соціального захисту інвалідів; допустити рішення суду в частині поновлення на роботі до негайного виконання; стягнути з Фонду соціального захисту інвалідів середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2020 року до 15 вересня 2020 року у розмірі 21 222,49 грн, а також за період з 16 вересня 2020 року до дня ухвалення судом рішення про поновлення на роботі з розрахунку 731,81 грн за кожен день вимушеного прогулу; стягнути з Міністерства соціальної політики України моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.
На обґрунтування позову зазначала, що 16 травня 2019 року уклала з Міністерством соціальної політики України контракт № 2, за умовами якого її призначено на посаду директора Фонду соціального захисту інвалідів на термін з 16 травня 2019 року по 15 травня 2024 року. 25 серпня 2020 року вона ознайомилася з наказом Міністерства соціальної політики України від 14 серпня 2020 року № 49кс "Про припинення терміну дії контракту відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП", у якому підставами припинення контракту були зазначені: доповідна записка заступника міністра соціальної політики Музиченка В. В. від 31 липня 2020 року № 83/0/229-20; лист Міністерства соціальної політики України від 03 серпня 2020 № 11109/0/2-20; лист Міністерства соціальної політики України від 03 серпня 2020 № 11292/0/2- 20/24.
Її звільнення з посади директора Фонду соціального захисту інвалідів відбулося з грубим порушенням вимог законодавства про працю та умов контракту. Наказ № 49кс у порушення підпункту "а" пункту 5.4. контракту не містить посилань на пункти контракту, за невиконання чи неналежне виконання яких відбулося його дострокове припинення. У Міністерства соціальної політики України не було підстав для звільнення її з посади саме у зв`язку з систематичним невиконанням нею трудових обов`язків без поважних причин. Із попередженням про звільнення вона ознайомилася лише 25 серпня 2020 року, тому що з 27 липня 2020 року по 07 серпня 2020 року та з 11 серпня 2020 року по 21 серпня 2020 року перебувала на лікуванні, відтак була позбавлена можливості своєчасно спростувати підстави дострокового припинення контракту.
Незаконне звільнення в умовах запровадженого в Україні карантину призвело до позбавлення її єдиного джерела доходу і вона як одинока матір залишилась з малолітньою дитиною без засобів до існування. Це призвело до негативних переживань та душевних страждань, неможливості вести усталений (звичний) спосіб життя, погіршення його якості, а також до приниження честі, гідності, престижу і репутації, для відновлення яких необхідні значні додаткові зусилля та час.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора Фонду соціального захисту інвалідів та скасовано наказ Міністерства соціальної політики України від 14 серпня 2020 року № 49кс "Про припинення терміну дії контракту з ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з 25 серпня 2020 року.
Стягнуто з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року по 12 липня 2020 року включно в сумі 160 266,39 грн.
Стягнуто з Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Фонду соціального захисту інвалідів видано неповноважною особою. У наказі про припинення терміну дії контракту не визначено конкретних умов контракту, які не виконувала чи неналежним чином виконувала ОСОБА_1, звільнення відбулось без дотримання установленого пунктом 3 частини першої статті КЗпП України порядку.
Вимога про визнання незаконними підстав дострокового припинення контракту № 2 від 16 травня 2019 року, які зазначені в доповідній записці заступника міністра соціальної політики Музиченка В. В. від 31 липня 2020 року № 83/0/229-20 та в листі Мінсоцполітики від 03 серпня 2020 № 11109/0/2-20, не відповідає встановленим частиною другою статті 16 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів, є неефективною для захисту порушеного права ОСОБА_1 .
Позивачка звільнена з посади директора Фонду соціального захисту інвалідів 25 серпня 2020 року, відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з 26 серпня 2020 року, а не з 18 серпня 2020 року, як зазначила ОСОБА_1 у позовній заяві.
Внаслідок дострокового розірвання контракту позивачці заподіяно моральну шкоду, яка виявилась у моральних стражданнях та інших негативних явищах, зокрема: у приниженні її честі, гідності, престижу та ділової репутації як керівника, порушенні її нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя. Суд, з урахуванням тяжкості вимушених змін у сімейних і виробничих стосунках позивачки, ступеню зниження її престижу, ділової репутації, часу та зусиль, затрачених для відновлення попереднього стану, дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У січні 2022 року Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю та Міністерство соціальної політики України звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків щодо дати припинення трудових відносин між позивачкою та Міністерством соціальної політики України. Наказ від 25 серпня 2020 року № 190-к не скасовано, тому відсутні підстави для стягнення з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Допускаючи поновлення на роботі працівника, звільненого на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України без скасування наказу, на підставі якого його звільнено, а лише констатуючи його видання неповноважною особою, суди неправильно застосували статтю 235 КЗпП України.
Міністерство соціальної політики України на обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржило судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Міністерство соціальної політики України як уповноважений орган управління мало підстави для дострокового припинення терміну дії контракту зі ОСОБА_1 з урахуванням підпункту 5.4 пункту 5 контракту.
Суди не надали оцінку наданим Міністерством соціальної політики України доказам, які свідчать про ознаки кримінальних правопорушень у діях ОСОБА_1, численні розтрати, нецільове використання бюджетних коштів.
Позивачка належними та допустимими доказами не довела факт заподіяння їй моральної шкоди, її розмір, а також факт того, що дії та бездіяльність відповідача призвели до душевних страждань.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та витребувано її матеріали зі Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства соціальної політики України.
25 квітня 2022 року справа № 130/2121/20 надійшла до Верховного Суду.
Міністерство соціальної політики України направило відзив на касаційну скаргу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, в якому просило її задовольнити.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.