Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 534/2181/16-ц
провадження № 61-11118св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми),
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Ульянов Руслан Анатолійович, на ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року у складі судді Куц Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Горішньоплавнівський міський ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)), в якій просила суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця.
Скарга мотивована тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебуває об`єднане виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 про стягнення з неї на користь ОСОБА_3 69 167,01 грн та на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/133/17 про стягнення з неї на його користь 7 210,00 грн.
Водночас вона мала зустрічні вимоги на підставі виконавчого листа від 26 грудня 2018 року № 2/534/13/17, на виконання якого у відділі відкрито виконавче провадження та на її користь стягнено 130 413,60 грн.
Зазначала, що за заявою від 12 жовтня 2021 року вона провела зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 76 377,01 грн, внаслідок чого її грошові зобов`язання перед ОСОБА_3, які виникли на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 та на підставі виконавчого листа від 29 липня 2019 року № 2/534/133/17, є припиненими повністю, отже, грошові зобов`язання перед нею є відповідно зменшеними на вказану суму.
12 жовтня 2021 року вона направила на адресу державного виконавця клопотання про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з повним виконанням відповідних грошових зобов`язань та врахування 76 377,01 грн як суми, на яку зменшились грошові зобов`язання ОСОБА_3 перед нею.
Однак, дотепер державний виконавець не прийняв ніякого рішення за цим клопотанням та не закрив відповідного виконавчого провадження.
Крім того, 02 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
Заява мотивована тими самими аргументами, що і скарга.
Просила суд визнати виконавчі листи від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 та від 29 липня 2019 року № 2/534/133/17 такими, що не підлягають виконанню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції, з висновками якої погодився апеляційний суд, мотивована тим, що Закон України "Про виконавче провадження" не містить заборони щодо можливості виконання судового рішення шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Також не містить обмежень щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення (стаття 602 ЦК України).
ОСОБА_1 у своїй скарзі просила зобов`язати державного виконавця закрити виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з повним виконанням грошових зобов`язань.
Проте Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає такої юридичної дії, як закриття виконавчого провадження, а згідно зі статтею 39 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні підстави закінчення виконавчого провадження на умовах зарахування однорідних вимог (або з підстав визначених у статті 601 ЦК України). \
Оскільки відсутні підстави закінчення виконавчого провадження на умовах зарахування однорідних вимог (або з підстав визначених у статті 601 ЦК України) і ОСОБА_1 не надала суду доказів повного виконання відповідних грошових зобов`язань за ВП № НОМЕР_1, то, відповідно, немає підстав для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та для зобов`язання усунути порушення прав заявниці.
Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів від 29 липня 2019 року № 2/534/35/18 та від 29липня 2019 року № 2/534/133/17 такими, що не підлягають виконанню, відмовлено.
Рішення судів мотивоване тим, що закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. З викладених заявником обставин та наданих документів суд не встановив підстав для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, а тому у заяві відсутні належні та допустимі докази про наявність обставин, передбачених статтею 432 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 листопада 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ульянов Р. А., засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу та визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця.
В іншій частині рішення судів заявник не оскаржує з огляду на норми пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, вони у касаційному порядку не переглядаються.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права; пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - не врахування правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/17770/17, від 18 червня 2019 року у справі № 914/891/16, у яких зроблено висновок, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому), від 08 вересня 2021 року у справі 761/33621/18, у якій зроблено висновки, що наслідком заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.