Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 523/10217/20
провадження № 61-21462св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року в складі судді Дяченко В. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради, в якому просило визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою
АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку місця проживання за вказаною адресою.
Позов мотивовано тим, що 22 травня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсобанк", банк) та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
був укладений іпотечний договір, за умовами якого останні передали в іпотеку банку належну їм квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 за кредитним договором від 22травня 2008 року.
Пунктом 4.5.3 договору іпотеки встановлено застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
З 15 жовтня 2019 року АТ "Альфа-Банк" є правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АКБ СР "Укрсоцбанк".
Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" та на підставі пункту 4.5.3 договору іпотеки від 22 травня 2008 року АТ "Альфа-Банк" перереєструвало на себе право власності на передану в іпотеку квартиру.
У спірній квартирі, власником якої є АТ "Альфа-Банк", зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований в зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки.
Відповідачі втратили право власності на квартиру, а отже, відповідно
до статті 317 ЦК України втратили і право користування цим житлом, у зв`язку з чим, банк направив їм вимогу про добровільне звільнення житла
та виселення, проте ці вимоги відповідачі не виконали.
Незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у спірній квартирі, колишні власники продовжують користуватися нею
та відмовляються добровільно виселитися. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав нового власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися вказаним нерухомим майном.
Оскільки відповідачі не є власниками житла, своїми діями порушують законні права АТ "Альфа-Банк", то вони підлягають виселення у зв`язку з тим,
що незаконно проживають у квартирі без будь-яких правових підстав.
Позивач вважає, що він як власник має право вимагати усунення перешкод
у користуванні майном шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користуватись спірним житлом.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в задоволенні позову АТ "Альфа-Банк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що з урахуванням положень статті 40 Закону України "Про іпотеку", статті 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), відповідачі не підлягають виселенню без надання іншого житла, оскільки спірна квартира,
яка передавалась в іпотеку, була набута у власність відповідачами
не за рахунок кредитних коштів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року касаційне провадження
у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 361/4481/19 (провадження
№ 14-109цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року касаційне провадження
у справі № 523/10217/20 поновлено відповідно до частини першої статті 254 ЦПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме застосування судами норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16 (провадження № 61-12738св19), від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19 (провадження № 61-11931св20), від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19 (провадження № 61-6415св20).
Суди не врахували, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого житла, передбачене частиною другою
статті 109 ЖК України, застосовується у разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору або застереження
у ньому, виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотримання передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині третій статті 109 ЖК України процедури, зокрема у разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року
у справі № 754/14503/16 (провадження № № 61-12738св19).
Також заявник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду України у справах № 6-10723св08, № 6-2778св08, № 6-55662св10, відповідно до яких право члена сім`ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім`ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім`ї на користування цим будинком. Чинним законодавством не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку, суди попередніх інстанції залишили поза увагою, що предметом цього спору є не виселення, а визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Матеріали справи не містять жодного доказу, що спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідачів та станом на дату судового розгляду вони проживають у спірній квартирі постійно.
Суди застосували до спірних правовідносин норми матеріального права,
які не підлягали застосуванню, та дійшли помилкових висновків
про відсутність підстав для захисту прав банку як власника спірної квартири шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 травня 2008 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, за умовами якого останні передали в іпотеку банку належну їм на підставі свідоцтва про право власності від 19 березня 2008 року квартиру АДРЕСА_1
на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 за кредитним договором.
За умовами зазначеного іпотечного договору іпотекодавці виступили майновими поручителями за зобов`язаннями ОСОБА_7 з повернення кредиту в сумі 80 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 21 травня 2023 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 14 % річних та комісій, визначених умовами договору, а також сплати можливої неустойки (пені, штрафу).
Пунктом 4.5.3 договору іпотеки встановлено застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
З 15 жовтня 2019 року АТ "Альфа-Банк" є правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АКБ СР "Укрсоцбанк".
У порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" та на підставі пункту 4.5.3 договору іпотеки від 22 травня 2008 рокуАТ "Альфа-Банк" звернулось до державного реєстратора та 04 грудня 2019 року перереєструвало на себе право власності на передану в іпотеку квартиру.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно, з 04 грудня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за АТ "Альфа-Банк".
У спірній квартирі, власником якої є АТ "Альфа-Банк", зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований у зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки.
10 червня 2020 року АТ "Альфа-Банк" направило відповідачам вимогу про добровільне виселення, звільнення жилого приміщення та зняття
з реєстраційного обліку місця проживання у вказаній квартирі.
Зазначену вимогу відповідачі не виконали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право
на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення
або з порушенням прав інших громадян.
Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише
за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).
У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що: "одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна".
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.