Постанова
Іменем України
25 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 465/3716/18
провадження № 61-12396св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Львівська міська рада,
особа, яка не брала участь у справі, але звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення, ухваленого в цій справі - Львівська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Львівської міської ради,
особа, яка не брала участь у справі, але оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Оселя-78",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Мельничук О. Я., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначала, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, в якій вона проживала протягом тривалого періоду часу, утримувала її, забезпечувала її належний санітарний і технічний стан, а також провела ремонт.
Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 03 серпня 1998 року № 848 "Про самовільне встановлення металевого гаражу на АДРЕСА_2" їй було надано дозвіл тимчасово експлуатувати самовільно встановлений металевий збірно-розбірний гараж на подвір`ї будинку АДРЕСА_2 .
У 1999 році вона відремонтувала гараж, постійно ним користувалася та сплачувала витрати на його утримання.
На даний час у будинку АДРЕСА_2 створено ОСББ, проте земельна ділянка перебуває у комунальній власності міста, інтереси якої представляє Львівська міська рада.
Враховуючи наведене, позивачка просила визнати за нею право власності на нежитлове приміщення - гаражу, загальною площею 24,0 кв. м, яке розташоване на прибудинковій території будинку АДРЕСА_2 .
Заочним рішенням Франківського районного суду міста Львова від 23 листопада 2018 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на нежитлове приміщення, гараж площею 24,0 кв. м, розташований на прибудинковій території будинку АДРЕСА_2 .
22 травня 2019 року Львівська місцева прокуратура № 3 діючи в інтересах держави в особі Львівської міської ради подала заяву про перегляд заочного рішення Франківського районного суду міста Львова від 23 листопада 2018 року.
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 07 червня 2019 року заяву Львівської місцевої прокуратури № 3 задоволено, заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 23 листопада 2018 року скасовано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка ОСОБА_2 померла та до участі в справі в якості її правонаступника залучено ОСОБА_1 .
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 27 березня 2020 року замінено сторону позивача у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради на її правонаступника - ОСОБА_1
27 березня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій, посилаючись на положення статей 344, 392 ЦК України, просила визнати за нею:
право особистої власності на житлове приміщення (гараж), позначено під індексом В-1 загальною площею 24,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_2, частка 1/1;
право особистої приватної власності на житлове приміщення (гараж), позначено під індексом В-2 загальною площею 24,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_2, частка 1/1;
право особистої приватної власності на господарське приміщення, позначено під індексом В-3 загальною площею 2,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_3, частка 1/1.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03 квітня 2020 року уточнений позов ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1, задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення (гараж), позначено під індексом В-1 загальною площею 24,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_2, частка: 1/1, а також право особистої приватної власності на нежитлове приміщення (гараж), позначено під індексом В-2, загальною площею 24,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку
АДРЕСА_2, частка - 1/1.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у 1998 році ОСОБА_2 у встановленому законом порядку отримала погодження Львівських міських електричних мереж (лист від 28 серпня 1998 року № 297.115-1845), погодження архітектури Львівської міської ради, у встановленому законом порядку отримала проектні пропозиції (ескізний проект) на встановлення тимчасового збірно-розбірного металевого гаража, виконаний ліцензованою проектною організацією, довідку про реєстрацію місця проживання особи за формою Ф-2 та погодження органу місцевого самоврядування, зокрема Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.
Крім того, на момент отримання дозволу на влаштування гаража ОСОБА_2 мала автомобіль з ручним керуванням, а також була особою з інвалідністю. Фактичне користування ОСОБА_2 гаражем на два автомобіля розпочалося з 1999 року і на даний час ОСОБА_1 продовжує таке користування.
17 вересня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що її заява про уточнення позовних вимог містить позовну вимогу про визнання за нею особистої приватної власності на приміщення гаражу, позначено під індексом В-3 загальною площею 32,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_2, частка: 1/1. Проте ця вимога не була вирішена судом.
Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на приміщення гаражу, позначено під індексом В-3, загальною площею 32,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_2, частка - 1/1.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року виправлено допущені описки в додатковому рішенні Франківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2020 року у справі № 465/3716/18 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання права власності.
Постановлено вважати правильним в тексті додаткового рішення суду: "визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на господарське приміщення, позначене під індексом В-3 загальною площею 2,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_3, частка 1/1.", замість не вірно вказаного - "визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на приміщення гаражу, позначено під індексом В-3 загальною площею 32,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_2, частка: 1/1".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Оселя-78" (далі - ОСББ "Оселя-78"), як особа, яка не брала участь в справі, проте вважає, що її права порушені, оскаржила судові рішення в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСББ "Оселя-78" задоволено. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2020 року, додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 18 вересня 2020 року та ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2020 року скасовано. У задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи відсутня будь-яка технічна документація на об`єкти нерухомості, визнання права власності на які є предметом позовних вимог, так само як і відсутні відповідні документи (їх копії), які б давали право виконувати будівельні роботи щодо будівництва гаражів та належно затверджені проекти цих гаражів. Обидва гаражі, право власності на які визнано за ОСОБА_1, є самочинним будівництвом, здійсненим на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності Львівської міської ради та не була відведена для будівництва гаража. Крім того, щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на господарське приміщення, позначено під індексом В-3 загальною площею 2,0 кв. м, яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_3", то як у позовних заявах, так і в судових рішеннях, які оскаржуються, відсутні будь-які обґрунтування та мотивація як щодо цієї позовної вимоги, так і щодо її задоволення судом.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
08 грудня 2022 року ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у цій справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 344, 392 ЦК України у їх взаємозв`язку з положенням статті 376 ЦК України щодо можливості визнання права власності на нерухоме майно, яке втратило ознаки самочинного внаслідок прийняття відповідних рішень органом державної влади чи місцевого самоврядування та пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що справу розглянуто без залучення до участі у справі нового власника спірного майна - ОСОБА_3, незважаючи на наявність у матеріалах справи відповідних доказів.
Крім того, заявниця посилається на те, що ОСББ "Оселя-78" не є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій побудовано спірне майно, а тому апеляційний суд безпідставно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою вказаної особи, зазначивши що її права та інтереси порушені рішенням суду першої інстанції. Враховуючи наведене, апеляційний суд мав закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2023 року Львівська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 03 серпня 1998 року № 848 ОСОБА_4 надано дозвіл тимчасово експлуатувати самовільно встановлений металевий збірно-розбірний гараж на подвір`ї будинку АДРЕСА_2 без права приватизації земельної ділянки під гаражем та передачі гаража іншим особам, права отримання іншої земельної ділянки та компенсації витрат при зносі.
Пунктом 4 вказаного розпорядження визначено, що воно набуває чинності після затвердження Львівським міськвиконкомом. Докази затвердження Львівським міськвиконкомом згаданого розпорядження, а відтак і докази про його чинність у матеріалах справи відсутні.
Протягом тривалого періоду часу ОСОБА_1, разом із ОСОБА_2 проживали у квартирі АДРЕСА_1, утримували вказане майно, забезпечували його належний санітарний і технічний стан. З метою покращення житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 провела ремонт помешкання, а також відремонтувала гараж, який розташований на прибудинковій території вказаного будинку. Після ремонту у 1999 році гараж вміщував уже два автомобілі замість одного.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 посилалася на статті 344 та 392 ЦК України.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).