Постанова
Іменем України
25 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 537/2115/19
провадження № 61-9771св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Карго Пром", Публічне акціонерне товариство "Фідобанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року в складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Крюківського районного суду м. Кременчука з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго Пром" (далі - ТзОВ "Карго Пром"), Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк") про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 15 травня 2019 року вказаний позов направлено до Голосіївського районного суду м. Києва за підсудністю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 липня 2008 року між ВАТ "Ерсте Банк" (правонаступником його є ПАТ "Фідобанк") та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав в кредит у розмірі 55 500,00 доларів США, строком до 10 серпня 2018 року.
09 вересня 2011 між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ПАТ "Ерсте Банк" укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого первісний боржник ОСОБА_3 переводить на нового боржника ОСОБА_2, а остання приймає борг за вищевказаним кредитним договором,, який на момент підписання договору становить 59 169 доларів США.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 09 вересня 2011 року укладено іпотечний договір № 014/ZAWF3O/2/1, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Марченко Н. А., відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
22 грудня 2014 року між ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 014/6212/18802/2, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за невиконання боржником ОСОБА_2 усіх боргових зобов`язань за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 014/6212/2/18802.
У грудні 2018 року позивачам стало відомо про те, що 22 червня 2018 року між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "Карго Пром" було укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким Банк відступив новому кредитору права вимоги Банку до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 липня 2008 року, договором про надання споживчого кредиту від 22 грудня 2014 року, договором поруки від 22 грудня 2014 року, договором іпотеки від 09 вересня 2011 року.
Позивачі зазначають, що при укладенні цього договору порушено вимог статті 1079 ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки ТОВ "Карго Пром" не включено до державного реєстру фінансових установ.
Враховуючи наведене, позивачі просили визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 22 червня 2018 року, укладений між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "Карго Пром".
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що оспорюваний договір про відступлення прав вимоги за своїм змістом і правовою природою є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу. Сторонами під час укладення правочину дотримані вимоги законодавства. Позивачі не довели порушення їх прав або охоронюваних законом інтересів укладенням відповідачами оспорюваного договору, зокрема, що в результаті його укладення відступлення права вимоги, сторонами якого вони не є, змінився обсяг їх майнових зобов`язань.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
05 жовтня 2022 року ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в указаній справі, в якій, з урахуванням уточнення її вимог, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми частини третьої статті 512, статтю 1054, частини третьої статті 1079 та частини другої статті 1083 ЦП України, статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц.
Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Суд першої інстанції розглянув справу без її участі та участі іншого позивача, не повідомлених належним чином про час та місце розгляду справи, чим обмежив її право на подання доказів у справі.
Посилається на те, що в постанові апеляційного суду вказано, що в позові відмовлено ОСОБА_1, в той же час з апеляційною скаргою зверталася ОСОБА_1, що це дві різні особи з різними іменами. Таким чином апеляційна скарга саме заявника ОСОБА_1 апеляційним судом не розглянута. Тобто апеляційним судом ухвалено незаконне рішення за зверненням особи, яка фактично не зверталася.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У січні та лютому 2023 року ПАТ "Фідобанк" та ТзОВ "Карго пром" подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 11 липня 2008 року між ВАТ "Ерсте Банк" (правонаступником якого спочатку був ПАТ "Ерсте Банк", а потім - ПАТ "Фідобанк") та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 55 500,00 доларів США, строком до 10 серпня 2018 року.
09 вересня 2011 року між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ПАТ "Ерсте Банк" укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого первісний боржник ОСОБА_3 перевів на нового боржника ОСОБА_2, а остання прийняла борг за кредитним договором, розмір якого на момент підписання договору становив 59 169 доларів США.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 09 вересня 2011 року між ПАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 014/ZAWF3O/2/1, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Марченко Н. А. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
22 грудня 2014 року між ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 014/6212/18802/2, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання боржником ОСОБА_2 усіх боргових зобов`язань за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 014/6212/2/18802.
Національним банком України 18 липня 2016 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Фідобанк". Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19 липня 2016 року прийнято рішення № 1265 про початок ліквідації ПАТ "Фідобанк" з 20 липня 2016 року до 20 липня 2018 року включно.
25 травня 2018 року відбулися електронні торги з реалізації активу ПАТ "Фідобанк", а саме право вимоги, в тому числі і за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 014/6212/18802, укладеним із ОСОБА_2 . Згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-04-06-000178-a вказаний лот придбано ТОВ "Карго Пром" за 138 230,78 грн (том 1, а. с. 154).
22 червня 2018 року за результатами відкритих торгів (аукціону) між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "Карго Пром" укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого Банк відступив новому кредитору права вимоги Банку до позичальників, іпотекодавців та поручителів, зазначених у Додатку № 1 до договору, включаючи права вимоги до правонаступників божників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами іпотеки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з Додатком № 1 до цього договору.
За додатком № 1 до Договору про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги від 28 червня 2018 року, що є невід`ємною частиною цього договору, до нового кредитора ТОВ "Карго Пром" перейшло право вимоги до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 липня 2008 року, договором про надання споживчого кредиту від 22 грудня 2014 року, договором поруки від 22 грудня 2014 року, договором іпотеки від 09 вересня 2011 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
За статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.