Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 369/3147/19
провадження № 61-897св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства,
відповідачі: Вишнева міська рада Бучанського району Київської області, яка є правонаступником Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Андрієнко А. М., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У березні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - Києво-Святошинська місцева прокуратура) в інтересах держави в особі Державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство"), Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Крюківщинська сільська рада), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що на підставі рішення Крюківщинської сільської ради від 27 грудня 2011 року № 10/13 ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЯМ № 315760 на право власності на земельну ділянку площею 0,0914 га, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . За договором купівлі-продажу від 12 серпня 2015 року ОСОБА_1 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 . Вказана ділянка частково накладається на земельну ділянку, яка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство", а її передача у власність фізичній особі відбулася з порушенням норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Лісового кодексу України (далі - ЛК України), поза межами компетенції сільської ради, без згоди постійного землекористувача, а також з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки. ДП "Київське лісове господарство" не було відомо про існування рішення Крюківщинської сільської ради від 27 грудня 2011 року № 10/13, так як це рішення прийнято без його участі. Про наявні порушення вимог закону і необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування, установ та організацій. Враховуючи викладене, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури просив: визнати незаконним і скасувати рішення Крюківщинської сільської ради від 27 грудня 2011 року № 10/13, на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯМ № 315760 на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0914 га, розташовану в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП "Київське лісове господарство" земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269, розташовану в адміністративних межах Крюківщинської сільської ради.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ДП "Київське лісове господарство" та Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, за умови належного виконання покладених на них державою функцій, повинно було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, починаючи з 2012 року. Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури пред`явив позов в інтересах держави в березні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності.
В апеляційному порядку справа переглядалася неодноразово.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП "Київське лісове господарство" задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Крюківщинської сільської ради від 27 грудня 2011 року № 10/13, на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯМ № 315760 на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0914 га з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради та належить на праві власності ОСОБА_2 . Витребувано на користь держави в особі ДП "Київське лісове господарство" з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0914 га з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП "Київське лісове господарство" 2015 року, проєктом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини Державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" 2004 року, планом лісових насаджень Васильківського лісництва виробничої частини Державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу. Крім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 20 грудня 2018 року № 599 спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 2004 та 2014 роки, частково відноситься до кварталу 1 виділу 19 Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство". Згідно з листами ДП "Київське лісове господарство" від 18 вересня 2017 року № 02-733 та від 17 жовтня 2018 року № 02-02/817 спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку у кварталі 1 виділу 19 Васильківського лісництва, постійним користувачем якої є ДП "Київське лісове господарство". При цьому з листа ДП "Київське лісове господарство" від 19 листопада 2018 року № 02-02/884 вбачається, що останнє не здійснювало/не надавало будь-яких погоджень/висновків на вилучення з постійного користування та зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269. Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, стосовно яких законом встановлені обмеження щодо їх використання в цивільному обороті, то рішення Крюківщинської сільської ради від 27 грудня 2011 року № 10/13, на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯМ № 315760 на право власності на земельну ділянку, є незаконним і підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає витребуванню на користь ДП "Київське лісове господарство" з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 . Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури довідався про порушення земельного законодавства сільською радою з листа директора ДП "Київське лісове господарство" від 18 вересня 2017 року № 02-733, в якому повідомлено Прокуратуру Київської області про здійснення будівельних робіт на земельних ділянках лісогосподарського призначення, тобто раніше, ніж уповноважений державою орган. При цьому висновок суду про те, що позовна давність підлягає обчисленню з моменту, коли про відповідне порушення дізнався саме прокурор, обґрунтовано тим, що ДП "Київське лісове господарство", Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не давали згоди на відчуження спірної земельної ділянки, не були учасниками відносин з прийняття сільською радою рішення про передачу земельної ділянки у власність фізичної особи, а також не були повідомлені про вилучення вказаної земельної ділянки.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року касаційну скаргу Крюківщинської сільської ради задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП "Київське лісове господарство" скасовано і залишено позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі ДП "Київське лісове господарство", без розгляду. Справу за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що позов у цій справі пред`явлений прокурором в інтересах ДП "Київське лісове господарство", яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень. Навпаки, за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань визначений прокурором позивач - ДП "Київське лісове господарство" є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Подібні правові висновки викладені в постановах Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 906/853/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19, від 04 січня 2021 року у справі № 911/1150/20. Наведене дозволяє дійти висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП "Київське лісове господарство". Тому позов, поданий прокурором в інтересах цього підприємства необхідно залишити без розгляду. Крім того, в цій справі прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, яке підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України та є його територіальним органом. Апеляційний суд не звернув уваги на зазначені обставини та не з`ясував, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, не перевірив наявності у Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року апеляційну скаргу прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України та є його територіальним органом. Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Тобто Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства є суб`єктом владних повноважень, інтереси якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні воно не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, відповідно, не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах. Відсутність у Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства права на розпорядження спірною земельною ділянкою не спростовано прокурором при апеляційному перегляді справи. Зазначені обставини є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі вказаного органу. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, однак не визначив дійсний зміст спірних правовідносин та їх учасників, а тому рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
16 січня 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені:
- в постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-50цс15, в постановах Великої Палати Верховного суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 369/1777/13-ц, від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц і № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16, про те, що планшет лісовпорядкування є документом, якийпідтверджує право постійного користування державним лісогосподарським підприємством спірною земельною ділянкою, а також - належність земельної ділянки до земель лісового фонду;
- в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15, з якої вбачається, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені;
- в постанові Великої Палати Верховного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 727/14197/18, за змістом яких сам факт не звернення до суду уповноваженого суб`єкта з позовом, який відповідав би вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом;
- в постанові Великої Палати Верховного суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 369/16040/18, аналіз яких свідчить про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, якої достатньо для виникнення у прокурора повноважень на звернення до суду;
- в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16, в якій визнано належними відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект" як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи;
- в постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 366/1866/17, в якій Верховний Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з висновком апеляційного суду про наявність підстав для залишення позову керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства без розгляду з тих підстав, що позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
У березні 2023 року Вишнева міська рада Бучанського району Київської області (далі - Вишнева міська рада), яка є правонаступником Крюківщинської сільської ради, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року, яке прокурор просить скасувати в касаційному порядку, було змінено апеляційним судом, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. В позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі ДП "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, прокурор просив витребувати спірну земельну ділянку на користь ДП Київське лісове господарство", яке є постійним користувачем цієї земельної ділянки лісогосподарського призначення, однак не обґрунтував належним чином наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та не зазначив, які права цього управління були порушені. Подібні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 369/5622/19 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 369/16415/18.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
08 березня 2023 року справа № 369/3147/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року клопотання Вишневої міської ради про заміну сторони у справі правонаступником задоволено, замінено відповідача Крюківщинську сільську раду правонаступником - Вишневою міською радою, залучено її до участі у справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що на підставі рішення Крюківщинської сільської ради від 27 грудня 2011 року № 10/13 ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЯМ № 315760 на право власності на земельну ділянку площею 0,0914 га, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу від 12 серпня 2015 року ОСОБА_1 продав вищевказану земельну ділянку ОСОБА_2, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Апеляційним судом також встановлено, що віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП "Київське лісове господарство" 2015 року, проєктом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини Державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" 2004 року, планом лісових насаджень Васильківського лісництва виробничої частини Державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.
Крім того, за інформацією Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 20 грудня 2018 року № 599 спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 2004 та 2014 роки, частково відноситься до кварталу 1 виділу 19 Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство".
Згідно з листами ДП "Київське лісове господарство" від 18 вересня 2017 року № 02-733 та від 17 жовтня 2018 року № 02-02/817 спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку у кварталі 1 виділу 19 Васильківського лісництва, постійним користувачем якої є ДП "Київське лісове господарство".
При цьому з листа ДП "Київське лісове господарство" від 19 листопада 2018 року № 02-02/884 вбачається, що останнє не здійснювало/не надавало будь-яких погоджень/висновків на вилучення з постійного користування та зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки лісогосподарського призначення із кадастровим номером 3222484001:01:008:0269.
Звертаючись до суду з цим позовом, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури посилався на те, що передача спірної земельної ділянки у власність фізичній особі відбулася з порушенням норм ЗК України та ЛК України, поза межами компетенції сільської ради, без згоди постійного землекористувача, а також з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки. Тому, на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури просив визнати незаконним і скасувати рішення Крюківщинської сільської ради від 27 грудня 2011 року № 10/13 та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП "Київське лісове господарство" спірну земельну ділянку.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, а також - в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 642/5966/18, на яку послався ОСОБА_3 в касаційній скарзі.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98).
У справі, яка переглядається, позов пред`явлено першим заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності фізичними особами - відповідачами.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Російської Федерації", пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі "Корольов проти Російської Федерації").
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.
За висновками ЄСПЛ підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).