Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 137/1417/21
провадження № 61-7556св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Кожухівський заклад дошкільної освіти "Сонечко" Хмільницької міської ради, Управління освіти, молоді та спорту Хмільницької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року у складі судді Верещинської Я. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кожухівського закладу дошкільної освіти "Сонечко" Хмільницької міської ради (далі - ЗДО "Сонечко") про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, посилаючись на те, що наказом від 12 квітня 2019 року № 4 вона була прийнята на посаду помічника вихователя в ЗДО "Сонечко". Наказом від 08 листопада 2021 року № 29-к її відсторонено з 09 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати через непред`явлення нею документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 - до усунення причин, що зумовили відсторонення.Вважає такий наказ незаконним, оскільки законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності в нього щеплення від СОVID-19, яке не є обов`язковим та не включене до переліку календаря щеплень. Крім того, в неї на утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей, а через недопущення до роботи порушено її право на працю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати наказ ЗДО "Сонечко" від 08 листопада 2021 року № 29-к в частині відсторонення її, помічника вихователя, від роботи; стягнути із ЗДО "Сонечко" на свою користь середній заробіток за весь час відсторонення від роботи, починаючи з 09 листопада 2021 року.
У відзиві на позовну заяву в. о. директора ЗДО "Сонечко" Тарасюк О. В. заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що працівники закладів освіти кожен день взаємодіють з великою кількістю людей, зокрема дітьми, які є найменш захищеною верствою населення, а тому можуть як самі інфікуватися гострою респіраторною хворобою COVID-19, так і наразити на небезпеку оточуючих їх осіб. Очолюючи заклад дошкільної освіти, вона неодноразово попереджала на нарадах працівників, у тому числі помічника вихователя ОСОБА_1, про те, що в разі не надання до 8 години ранку 08 листопада 2021 року документів про вакцинацію або відповідного медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 їх буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року. Враховуючи епідемічну ситуацію в країні, на виконання вимог чинного законодавства та наказу Управління освіти, молоді та спорту Хмільницької міської ради № 141-к вона видала наказ від 08 листопада 2021 року № 29-к про відсторонення від роботи працівників, які не надали відповідний сертифікат про проходження обов`язкового щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації. Цього ж дня, 08 листопада 2021 року, вона довела до відома помічника вихователя ОСОБА_1 зміст вказаного наказу, однак позивач відмовилася поставити свій підпис про ознайомлення з ним, про що складено відповідний акт. ОСОБА_1 була належним чином поінформована про необхідність проходження щеплення та усвідомлювала всі можливі наслідки відмови від вакцинації відповідно до чинного законодавства України. При цьому, враховуючи, що позивач є працівником закладу дошкільної освіти та не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, то вона як керівник зобов`язана була відсторонити її від роботи. За невиконання законодавчої вимоги щодо відсторонення працівників на відповідальних посадових осіб може бути накладено штраф від 34 000 грн до 170 000 грн.
У відповіді на відзив на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Заєць Б. В. просив відхилити цей відзив, посилаючись на те, що наразі Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ) та Всесвітня організація охорони здоров`я (далі - ВООЗ) не гарантують, що вакциновані особи не можуть захворіти на COVID-19, а також неодноразово пояснювали, що такі особи можуть бути розповсюджувачами хвороби. На прохання позивача надати їй сертифікат якості лікарі, що проводять вакцинацію, лише "розводили руками". У відзиві представник відповідача пояснює, що приймала оскаржуваний наказ через необхідність уникнення відповідальності у вигляді штрафу. Отже, керівником закладу прийнято рішення, спрямоване на порушення прав іншої особи з метою створення особистого привілейованого становища та уникнення відповідальності.
Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 08 лютого 2022 року до участі у справі як співвідповідача залучено Управління освіти, молоді та спорту Хмільницької міської ради.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один з передбачених законодавством випадків призупинення трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Таким чином, відсторонивши позивача від роботи, ЗДО "Сонечко" діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ)та статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). В оспорюваному наказі зазначені підстави та строк відсторонення. В даному випадку індивідуальне право (інтерес) ОСОБА_1 відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі співробітників та осіб, які користуються послугами закладу дошкільної освіти, мають право на безпечне виховання дітей і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Аргументи заявника про те, що її не повідомили про необхідність пройти щеплення проти COVID-19 або надати довідку про протипоказання до проведення профілактичних щеплень, а оскаржуваний наказ не містить відомостей з приводу її відмови або ухилення від проходження щеплення, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не посилалася на вказані обставини як на підставу позову та вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 не заперечувала факту своєї обізнаності з необхідністю проходження щеплення проти COVID-19. При цьому у відзиві на позовну заяву в. о. директора ЗДО "Сонечко" зазначила, що на нарадах та при особистих зустрічах вона неодноразово попереджала працівників, в тому числі позивача, що в разі ненадання ними документів про вакцинацію або відповідного медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 до 08 години ранку 09 листопада 2021 року їх буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. У відповіді на відзив ОСОБА_1 не спростувала вищезгадані пояснення відповідача з приводу її завчасної обізнаності щодо необхідності отримати щеплення проти COVID-19 до 09 листопада 2021 року, тобто не заперечувала проти цих фактів. Стверджуючи про те, що роботодавець не надав часу і можливості для проходження щеплення проти COVID-19, ОСОБА_1 не зробила таке щеплення і після видання оспорюваного наказу, хоча могла це зробити, і не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації. Наведене свідчить про явне небажання ОСОБА_1 виконувати вимоги чинного законодавства щодо обов`язковості щеплень. Доводи позивача з приводу того, що її фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення проти COVID-19, тоді як працівники закладів освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 лише на період дії карантину, відхилені судом, оскільки, як визначено пунктом 41-6 Постанови № 1236, строк відсторонення встановлюється до усунення причин, які його зумовили, що і було зроблено в даному випадку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону № 1645-ІІІ у подібних правовідносинах. Суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не дали їм належної правової оцінки та дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні позову. Оспорюваний наказ не містить відомостей на підтвердження її відмови здійснити щеплення в порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ. Акт відмови чи ухилення від проведення вакцинації роботодавцем не складався. Зі змісту наказу випливає, що її фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення від COVID-19, тоді як згідно з Переліком № 2153 працівники закладів освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, лише на період дії карантину. Законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності в нього щеплення від СОVID-19, яке не є обов`язковим та не включене до переліку календаря щеплень. Суди залишили поза увагою те, що тягар доведення наявності законної підстави позбавлення права на працю та законності оспорюваного наказу покладається на роботодавця. Відповідач не надав доказів того, які заходи ним спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками установи, що передбачено Переліком № 2153. Поза увагою судів залишилося й те, що з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від СОVID-19 до моменту її відсторонення від роботи в неї не було достатнього розумного часу для проходження у встановленому законодавством порядку процедури вакцинації, в тому числі для проходження медичного огляду перед щепленням.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Літинського районного суду Вінницької області.
26 вересня 2022 року справа № 137/1417/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 жовтня 2022 року провадження в цій справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Судусправи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року поновлено провадження в цій справі та призначено її до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що з 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 працює в ДНЗ "Сонечко" на посаді помічника вихователя.
08 листопада 2021 року начальник Управління освіти, молоді та спорту Хмільницької міської ради Оліх В. В. видав наказ № 141-к "Про відсторонення від роботи працівників закладів освіти Хмільницької міської ради", згідно з яким директори закладів дошкільної освіти повинні відсторонити працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень, від роботи без збереження заробітної плати з 09 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Наказом в. о. директора ДНЗ "Сонечко"Тарасюк О. В. від 08 листопада 2021 року № 29-к ОСОБА_1, помічника вихователя, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Цього ж дня, 08 листопада 2021 року, до відома ОСОБА_1 у присутності вихователя ДНЗ "Сонечко" Гордєєвої Н. В., кухаря Гаврищук Т. В. було доведено зміст вищевказаного наказу, проте позивач відмовилася поставити свій підпис про ознайомлення з ним, про що складено відповідний акт № 1.
Заробіток ОСОБА_1 за період з червня 2021 року по листопад 2021 року складає 30 249,09 грн, що підтверджується довідкою Управлінням освіти, молоді та спорту Хмільницької міської ради про доходи від 16 грудня 2021 року № 217.
ОСОБА_1 є матір`ю трьох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом в. о. директора ДНЗ "Сонечко" Тарасюк О. В. від 28 лютого 2022 року № 14-к помічника вихователя ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року у зв`язку із зупиненням дії наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153.
В постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), до розгляду якої було зупинено провадження в цій справі, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.
Конвенційні підстави обмеження права на повагу до приватного життя.
За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.
Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
Чи ґрунтувалося втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя на законі.
Позивачка працює в Акціонерному товаристві "Укрзалізниця", сто відсотків акцій якого належать державі. У грудні 2021 року роботодавець відсторонив її від роботи до надання підтверджувального документа про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до такої вакцинації. Суди першої та апеляційної інстанцій по-різному застосували норми матеріального права, які регулюють питання відсторонення від роботи працівників з підстав відсутності щеплення від COVID-19. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що застосування приписів законодавства України не має призводити до незаконного та непропорційного втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону.
Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом пункту "б" частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).
Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону № 2801-XII).
Статтею 284 Цивільного кодексу України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою статті 12 Закону № 1645-ІІІ відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року затверджено Перелік № 2153. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ "Укрзалізниця".
Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.
Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:
- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".
Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).