Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 466/4209/17
провадження № 61-5277св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Львівська міська рада,
відповідачі: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна, ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Олег Іванович, ОСОБА_4, Львівське комунальне підприємство "Балатон-409", товариство з обмеженою відповідальністю "Карнеліт",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2022 року в складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року Львівська міська рада звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної У. В., ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І., ОСОБА_4, Львівське комунальне підприємство "Балатон-409" (далі - ЛКП "Балатон-409"), товариство з обмеженою відповідальністю "Карнеліт" (далі - ТОВ "Карнеліт"), про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що Львівській міській раді на праві комунальної власності належить нежитлове приміщення площею 69 кв. м, під індексами 5-13, 5-14, яке знаходиться у будинку АДРЕСА_1 .
07 червня 2016 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_4 на спірне нежитлове приміщення. Підставою для виникнення права власності вказано реєстраційне посвідчення, видане 29 травня 2012 року обласним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" та розпорядження Галицької районної адміністрації м. Львова від 16 квітня 2002 року № 312.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. 10 жовтня 2016 року зроблено запис про право приватної власності ОСОБА_3 на це приміщення.
11 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 3009 від 11 жовтня 2016 року внесено запис про право спільної часткової власності із розміром частки по 1/2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Позивач вказував, що внаслідок незаконного вибуття спірного нежитлового приміщення із власності Львівської міської ради порушено майнові права та інтереси територіальної громади м. Львова, оскільки Львівська міська рада не відчужувала вказане майно та не передавала його ОСОБА_4, жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності ОСОБА_4 на нежитлове приміщення, не існує.
Позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення площею 69 кв. м під індексами 5-13, 5-14, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на цей об`єкт нерухомого майна, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В.
У лютому 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до Львівської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична У. В., ОСОБА_3, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І., ОСОБА_4, ЛКП "Балатон-409", ТОВ "Карнеліт", управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. Просили визнати за ними право спільної часткової власності по 1/2 частці на нежитлове приміщення під індексами 4-13, 4-14, 4-15 площею 50,4 кв. м та нежитлове приміщення під індексами 5-13, 5-13а, 5-14 площею 47,7 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Львівської міської ради.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Львівська міська рада, якій територіальна громада, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегувала повноваження щодо здійснення права власності.
При цьому, Львівська міська рада, як власник спірного майна, не передавала спірне майно ОСОБА_4 шляхом видачі відповідного розпорядження або іншого відчуження, рішення на підставі якого реєструвалось право приватної власності на нежитлове приміщення не існує, тому нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, зокрема, що позивач має право витребувати спірне нежитлове приміщення в порядку віндикації у відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які є останніми набувачами майна. Однак Львівська міська рада звернулася до суду із позовом 12 червня 2017 року, але була обізнана про відчуження спірних нежитлових приміщень ще у 2009 році, а відповідач ОСОБА_1 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності. Будь-яких доказів поважності причин пропуску позовної давності позивач до суду не надала, позов поданий після спливу позовної давності, а тому суд відмовив у задоволенні позову з цих підстав.
Суд не взяв до уваги доводи Львівської міської ради, що лише у 2016 році з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про набуття права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частки на спірне нежитлове приміщення та про порушення права Львівської міської ради, оскільки такі спростовуються листом управління комунальної власності Львівської міської ради № 23025818 від 31 жовтня 2009 року, яким підтверджується обізнаність позивача про відчуження спірного нежитлового приміщення ОСОБА_4, однак знаючи про порушення прав територіальної громади, Львівська міська рада своєчасно не звернулася до суду з позовом.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційні скарги Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги Львівської міської ради задоволено частково.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 69 кв. м, під індексами 5-13, 5-14, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язано повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 69 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В.
У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної У. В. відмовлено.
Розподілено судові витрати.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про витребування майна та скасування реєстрації права власності на нього за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Однак, апеляційний суд дійшов висновку про непропущення позивачем позовної давності для подання позову. Апеляційний суд вказав, що наявна у справі копія листа управління комунальної власності Львівської міської ради № 23025818 від 31 жовтня 2009 року, яким нібито підтверджується обізнаність позивача про відчуження спірного приміщення ОСОБА_4, не може братися до уваги, оскільки становить собою незасвідчену належним чином копію документу невідомого походження, тобто є неналежним доказом, оскільки за відсутності його оригіналу встановити достовірність цього документа як доказу неможливо.
Право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, тобто під час державної реєстрації права власності на цей об`єкт приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О.І. за ОСОБА_4 30 березня 2016 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29933715 від 07 червня 2016 року, відтак саме з цього часу для позивача почався перебіг строк позовної давності за позовом, який подано до суду у червні 2017 року, тобто в межах позовної давності.
За таких обставин позовні вимоги про витребування спірного майна на користь позивача та відповідно про скасування державної реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної У. В. як неналежного відповідача у спірних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 червня 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2022 року.
У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2022 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 17 травня 2022 року ОСОБА_1 вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-117цс12, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15 та постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 372/1036/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 09 грудня 2020 року у справі № 354/619/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 461/7741/17. Зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме, не досліджені зібрані у справі докази і, крім того, судом відмовлено у задоволенні клопотання про застосування позовної давності у справі.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Львівській міській раді на праві комунальної власності належить нежитлове приміщення площею 69 кв. м, під індексами 5-13, 5-14, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 грудня 2013 року № 288394.
Підставою виникнення права комунальної власності було рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 грудня 2010 року № 1826, на виконання якого видано свідоцтво про право власності від 29 грудня 2010 року та витяг про державну реєстрацію прав № 28790614 від 26 січня 2011 року обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".
Відповідно до договору оренди № Ш-8559-13 від 05 лютого 2013 року, укладеного між управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради як орендодавцем та ТОВ "Карнеліт" як орендарем, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н .Б., нежитлове приміщення, що позначене в технічній документації під індексами 5-13, 5-14, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, передано в оренду на п`ять років (з 05 лютого 2013 року до 05 лютого 2018 року).
Договором № Ш-8559-13 (Д-13) від 06 грудня 2013 року, укладеним між управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ТОВ "Карнеліт", посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О. С., до договору оренди № Ш-8559-13 від 05 лютого 2013 року внесено зміни.
Чітко визначено його предмет, балансоутримувача приміщення та належність предмета оренди територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Від імені директора ТОВ "Карнеліт" діяла відповідач ОСОБА_1 .
Договір оренди № Ш-8559-13 (Д-13) із ТОВ "Карнеліт" розірваний рішенням Господарського суду Львівської області від 19 грудня 2018 року (справа № 910/10623/18).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме, щодо об`єкта нерухомого майна площею 69 кв. м у будинку АДРЕСА_1, 30 березня 2016 приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І. здійснив державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_4 . Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29933715 від 07 червня 2016 року. Підставою для виникнення права власності вказано дублікат реєстраційного посвідчення, виданий 29 травня 2012 року обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" та розпорядження Галицької районної адміністрації від 16 квітня 2002 року № 312.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 жовтня 2016 року № 31788881 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. цього ж дня зроблено запис про право приватної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_3 . Підставою виникнення права власності зазначено договір від 07 жовтня 2016 року № 794, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І.
11 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 жовтня 2016 року № 31862954 внесено запис № 16895922 про право спільної часткової власності із розміром частки 1/2 за ОСОБА_2 на спірне нежитлове приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 941137246101). Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11 жовтня 2016 року № 3009, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В.
11 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 жовтня 2016 року № 31863215 внесено запис № 16896130 про право спільної часткової власності, із розміром частки 1/2 за ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 941137246101). Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11 жовтня 2016 року № 3009, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України закріплює право на звернення до суду за захистом свого права і встановлені способи захисту, серед яких є визнання права, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За статтями 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем
і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
За статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване в нього.
За статтями 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Правові підстави, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача,
є вичерпними.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).