Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 522/16362/16-ц
провадження № 61-10426св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
31 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 :
суму основного боргу за договором позики від 16 вересня 2010 року в розмірі 30 230,00 доларів США, проценти в розмірі 26 043,00 доларів США, пеню в розмірі 17 614,00 доларів США;
суму основного боргу за договором позики від 28 жовтня 2013 року в розмірі 320 000,00 доларів США, проценти в розмірі 183 487,00 доларів США, пеню в розмірі 157 983,00 доларів США;
суму основного боргу за договором позики від 16 січня 2015 року в розмірі 5 050 000,00 гривень, проценти в розмірі 2 290 624,00 гривень, пеню в розмірі 2 006 164,00 гривень.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 16 вересня 2010 року, 28 жовтня 2013 року та 16 січня 2015 року між ним та ОСОБА_3 були укладені договори позики, згідно з якими він (позивач) надав ОСОБА_3 у борг грошові суми в розмірі 30 230,00 доларів США; 320 000,00 доларів США; 5 050 000,00 гривень відповідно.
ОСОБА_3 у строки, встановлені договорами, грошові кошти не повернув, та, враховуючи той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, позичені грошові кошти витрачались в інтересах сім`ї, позивач просив стягнути суму боргу солідарно з обох відповідачів.
20 березня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договорів позики від 16 вересня 2010 року, 28 жовтня 2013 року та 16 січня 2015 року недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України, 65 СК України.
Посилалась на те, що дізналась про факт укладення вказаних договорів після звернення ОСОБА_1 до суду.
Зазначала, що між нею та ОСОБА_3 існує спір щодо поділу спільного подружнього майна, у зв`язку із чим укладення зазначених договорів спрямовано на те, щоб в подальшому недобросовісно і непропорційно розділити це майно. Згоди, як дружина ОСОБА_3, відповідно до частини другої статі 65 СК України на укладення договорів позики вона не надавала, у зв`язку з чим просила визнати їх недійсними.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договори позики, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 16 вересня 2010 року, 28 жовтня 2013 року та 16 січня 2015 року, недійсними.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики є недійсним з підстав його фіктивності.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та в цій частині ухвалено нове судове рішення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними задоволено.
Визнано недійсними договори позики, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 16 вересня 2010 року на суму 30 230,00 доларів США, що еквівалентно 749 999,00 гривень; від 28 жовтня 2013 року на суму 320 000,00 доларів США, що еквівалентно 7 929 600 гривень; від 16 січня 2015 року на суму 5 050 000,00 гривень.
У решті рішення залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив із того, що відповідно до пункту 8 статті 8 ЦК України, частини другої статті 65 СК України на здійснення правочину щодо отримання позики ОСОБА_3 мав отримати згоду дружини ОСОБА_5, оскільки отримані ним кошти за договором позики відповідно до частини третьої статті 61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання згоди ОСОБА_2 на укладення договору позики її чоловіком ОСОБА_3 в інтересах сім`ї. Сукупність дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідчать про їх недобросовісність при укладенні договорів позики, що відповідно до частини першої статті 203 ЦК України є підставою для визнання правочинів недійсними. За таких підстав суд дійшов висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню з інших підстав.
Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Скасовуючи рішення місцевого та апеляційного судів та направляючи справу на новий розгляд до місцевого суду в частині позовних вимог ОСОБА_1, касаційний суд виходив із того, що суди на порушення вимог процесуального закону не встановили усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали оцінку умовам договорів позики, платіжним документам та укладеним у подальшому договорам купівлі-продажу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 16 вересня 2010 року грошові кошти у загальній сумі 31 585,66 доларів США, що складаються з: суми основного боргу за договором позики 30 230,00 доларів США, процентів за користування чужими грошовими коштами за договором позики у розмірі 1 355,66 доларів США;
за договором позики від 28 жовтня 2013 року грошові кошти у загальній сумі 333 203,29 доларів США, з яких: сума основного боргу за договором позики 320 000,00 доларів США; проценти за користування чужими грошовими коштами за договором позики у розмірі 13 203,29 доларів США;
за договором позики від 16 січня 2015 року грошові кошти у загальній сумі 5 255 175,91 грн, з яких: суму основного боргу за договором позики у розмірі 5 050 000,00 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами за договором позики від 16 січня 2015 року у розмірі 175 175,91 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про справедливу сатисфакцію відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, суди виходили із того, що оскільки ОСОБА_3 при укладені договорів позики діяв в інтересах сім`ї та під час перебування в шлюбних відносинах із ОСОБА_2, а отримані кошти витрачались для задоволення спільних потреб сім`ї, відтак ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по зобов`язанням щодо повернення ОСОБА_1 позичених грошей повинні відповідати солідарно, у звязку із чим суди дійшли висновку про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошових коштів на підставі договору позики від 16 вересня 2010 року, договору позики від 28 жовтня 2013 року та за договором позики від 16 січня 2015.
При цьому судами зазначено, що вимоги щодо стягнення процентів за користування чужими коштами підлягають задоволенню не в повному обсязі, а вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс, від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, провадження № 61-1028св18, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 27 грудня 2019 року у справі № 641/6191/17, провадження № 61-39435св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що для стягнення заборгованості з ОСОБА_2 необхідно довести те, що грошові кошти дійсно були використані в інтересах сім`ї.
Вказує, що судами не досліджено докази щодо позики від 16 вересня 2010 року.
У матеріалах справи міститься платіжний документ, який підтверджує зняття 16 вересня 2010 року ОСОБА_1 зі свого рахунку 270 030 грн, проте останній поклав на рахунок 123 000 грн, отже в остатку у останнього залишилось 147 300 грн, що не підтверджує обставину передання 240 240 грн.
Крім того, матеріали справи не містять доказів передання вказаних коштів ОСОБА_6 саме їй як покупцю автомобіля.
Щодо договору позики від 28 жовтня 2013 року заявник зазначає, що згідно вказаного договору грошові кошти у розмірі 2 557 760 грн надавались з метою придбання квартири.
Разом із тим, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру придбали лише через вісім місяців після того, як вони нібито отримали вказані кошти. При цьому вартість квартири складала 1 582 747 грн.
Відповідно до вказаного договору позики грошові кошти ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 готівкою. Факт передачі вказаних коштів підтверджується лише заявою ОСОБА_3, який визнав позовні вимоги, інших доказів передання коштів матеріали справи не містять.
Як на доказ суди послались на банківську виписку за 29 листопада 2013 року, яка підтверджує лише факт того, що ОСОБА_3 вніс на різні депозитні рахунки 340 664 доларів США, а потім зняв 299 900 доларів США. При цьому доказів того, що вказані грошові кошти було витрачено на придбання квартири матеріали справи не містять.
Також суди посилаються на те, що решта коштів з 2 557 760 грн після придбання квартири за 1 582 747 грн була витрачена на ремонт та сімейні потреби, проте доказів такого матеріали справи не містять.
Що стосується договору позики від 16 січня 2015 року, то суди не врахували, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що вказані кошти були використані на ремонт квартири окрім заяви ОСОБА_3, який є сином позивача.
Також заявник вказує, що у вказаній справі інтереси позивача представляв адвокат Мойсеєнко Р. М., який до цього в іншій справі представляв інтереси ОСОБА_3 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 від ОСОБА_1, у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 жовтня 1996 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1, виданим 26 лютого 1998 року Архівом РАГС Республіки Молдова та визнається сторонами.
16 вересня 2010 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) уклали договір позики (а. с. 6, т. 1), відповідно до якого ОСОБА_1 передав на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 30 230 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 239 100 грн.
Грошові кошти відповідно до пункту 1.1. договору позики від 16 вересня 2010 року надавалися "з метою задоволення сімейних потреб, а саме для придбання автомобіля Honda Civic 5D Executive". Строк дії договору позики становить 5 років (пункту 2.2 договору позики).
16 вересня 2010 року за заявою на видачу готівки № 15457710 ОСОБА_1 отримав з власного рахунку № НОМЕР_2 грошову суму у розмірі 239 100 грн.
Це підтверджує копія заяви на видачу готівки № 15457710 від 16 вересня 2010 року, надана акціонерним банком "Південний" 20 липня 2016 року (а. с. 10, т. 1).
Належність рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 підтверджується договором банківського рахунку від 02 вересня 2004 року, відповідно до якого АБ "Південний" відкрито на ім`я ОСОБА_1 поточний рахунок № НОМЕР_2 (а. с. 83, т. 1).
16 вересня 2010 року отримані з власного рахунку грошові кошти ОСОБА_1 були передані на виконання договору позики грошових коштів ОСОБА_3 .
Факт отримання грошових коштів підтверджується пунктом 1.2 договору позики від 16 вересня 2010 року та заявою ОСОБА_3 від 17 вересня 2015 року (а. с. 71, т. 1).
06 вересня 2010 року між ОСОБА_2 і ТОВ "ВіДі Дрім Моторз" було укладено договір купівлі-продажу № ДМхА-0002/251 від 06 вересня 2010 року (а. с. 26, т. 1). За вказаним договором купівлі-продажу ОСОБА_2 набуває у свою власність автомобіль Honda Civic 5D Executive, вартість автомобіля становить 250 240,00 грн. Договором купівлі-продажу (пункт 3.1.2 договору) передбачено, що останній платіж у розмірі 240 240,00 грн повинен бути сплачений до 30 вересня 2010 року.
22 вересня 2010 року ОСОБА_2 відповідно до квитанції № 15478819 (а. с. 36, т. 1) зарахувала на власний рахунок 240 240,00 грн та відповідно до платіжного доручення № 2 від 22 вересня 2010 року (а. с. 37, т. 1) ОСОБА_2 здійснила оплату за автомобіль по договору ДМхА-0002/251 від 06 вересня 2010 року.
Автомобіль Honda Civic 5D Executive відповідно до довідки з сервісного центру МВС України зареєстрований на ОСОБА_2, вказане не заперечується самою відповідачкою.
28 зовтня 2013 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) уклали договір позики (а. с. 7, т. 1), відповідно до якого ОСОБА_1 передав на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 320 000 доларів США, що на момент укладення договору еквівалентно 2 557 760 грн.
Грошові кошти відповідно до пункту 1.1. договору позики від 28 жовтня 2013 року надавалися "з метою задоволення сімейних потреб, а саме для придбання квартири".
Строк дії договору позики становить 2 роки (пункт 2.2 договору позики).
Зазначену грошову суму було передано позичальнику ОСОБА_3 28 жовтня 2013 року на виконання договору позики грошових коштів від 28 жовтня 2013 року. Факт отримання грошових коштів підтверджується пунктом 1.2 договору позики від 28 жовтня 2013 року та заявою ОСОБА_3 від 30 жовтня 2015 року (а. с. 70, т. 1).
29 листопада 2013 року ОСОБА_3 вніс частину позичених коштів на власний рахунок, відкритий у пат "сбербанк". Дану операцію підтверджує виписка пат "сбербанк" від 15 липня 2016 року по руху грошових коштів на рахунках позичальника ОСОБА_3 (а. с. 9, т. 1).
03 червня 2014 року було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (а. с. 39, т. 1).
Сума договору відповідно до пункту 2 згаданого договору купівлі-продажу становить 1 582 747,00 грн. Факт придбання вказаної квартири та спільне проживання в ній відповідачів не зперечується ОСОБА_2 .
Решту позичених грошових коштів відповідно до письмових пояснень ОСОБА_3, викладених у відзиві (а. с. 51, т. 1), було витрачено на сімейні потреби та на ремонт придбаної квартири.
16 січня 2015 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) уклали договір позики (а. с. 8, т. 1), відповідно до якого ОСОБА_1 передав на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 5 050 000 грн.
Грошові кошти відповідно до пункту 1.1. договору позики від 16 січня 2015 року надавалися "з метою задоволення сімейних потреб".
Строк дії договору позики становить 1 рік (пункту 2.2 договору позики).
ОСОБА_1 сплатив на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 5 050 000 грн.
Договором позики визначалися строки передачі у борг грошових коштів, а саме з 16 січня 2015 року по 16 березня 2015 року. Передача грошових коштів підтверджується наступними письмовими доказами:
довідкою № В-026-05-1456 від 19 липня 2016 року, виданою начальником відділення № 26 ПАТ "БАНК ВОСТОК" (а. с. 16, т. 1), з якої вбачається, що 03 березня 2015 року ОСОБА_1 зі свого поточного рахунку № НОМЕР_3 здійснив переказ коштів в сумі 1 490 000 грн на користь ОСОБА_3 на його поточний рахунок № НОМЕР_4 ;
довідкою АБ "Південний" ф. 1134 про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_5 з 01 січня 2015 року по 19 лютого 2015 року (а. с. 76, т. 1) та платіжним дорученням № 4 від 18 лютого 2015 року (а. с. 15, т. 1), відповідно до яких 18 лютого 2015 року ОСОБА_1 зі свого поточного рахунку № НОМЕР_5 здійснив переказ грошових коштів в розмірі 2 560 000 грн на користь ОСОБА_3 на його поточний рахунок № НОМЕР_6 ;
довідкою АБ "Південний" ф. 1134 про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 з 01 січня 2015 року по 20 січня 2015 року (а. с. 77, т. 1) та платіжними дорученнями № 1447387 від 19 січня 2015 року (а. с. 13, т. 1) та № 1502421 від 19 січня 2015 року (а. с. 14, т. 1), відповідно до якої 19 січня 2015 року ОСОБА_1 зі свого поточного рахунку № НОМЕР_2 здійснив переказ грошових коштів в розмірі 148 444 грн та 851 556 грн на користь ОСОБА_3 на його поточний рахунок № НОМЕР_6 .
Факт належності вищевказаних поточних рахунків ОСОБА_1 та позичальнику ОСОБА_3 підтверджується:
договором банківського рахунку № 10/24859/Т від 17 березня 2014 року, відповідно до якого у ПАТ "БАНК ВОСТОК" відкрито на ім`я ОСОБА_1 поточний рахунок № НОМЕР_3 (а. с. 78, т. 1);
договором банківського рахунку № 10/25621/Т від 04 червня 2014 року, відповідно до якого у ПАТ "БАНК ВОСТОК" відкрито на ім`я ОСОБА_3 поточний рахунок № НОМЕР_4 (а. с. 80, т. 1);
договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування поточного рахунку фізичної особи від 16 жовтня 2001 року, відповідно до якого у АБ "Південний" відкрито на ім`я ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_5 (а. с. 82, т. 1);
договором банківського рахунку від 02 вересня 2004 року, відповідно до якого у АБ "Південний" відкрито на ім`я ОСОБА_1 поточний рахунок № НОМЕР_2 (а. с. 83, т. 1);
договором банківського рахунку від 07 травня 2008 року, відповідно до якого у АБ "Південний" відкрито на ім`я ОСОБА_3 поточний рахунок № НОМЕР_6 (а. с. 84, т. 1).
Позичені грошові кошти відповідно до письмових пояснень ОСОБА_3, викладених у відзиві (а. с. 51, т. 1), було витрачено на сімейні потреби та на ремонт квартири АДРЕСА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).