Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 179/1374/20
провадження № 61-12738св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі за первісним позовом (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за первісним позовом - Магдалинівська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2022 року у складі судді
Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 16 листопада 2022 рокуу складі колегії суддів: Пищиди М. М.,
Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа - Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на земельну ділянку площею 5,350 га (пай № НОМЕР_5) в межах згідно з планом, що розташована на території Почино-Софіївської сільської ради. На момент відкриття спадщини крім позивача право на її прийняття мали також два рідні сини померлої - ОСОБА_1, ОСОБА_2 . Останній,
09 жовтня 2014 року надав до Магдалинівської державної нотаріальної контори заяву про те, що він не претендує на частку у спадковому майні, від ОСОБА_1 ніяких заяв не надходило.
Таким чином, враховуючи приписи статті 1272 ЦК України, спадкоємці
ОСОБА_3 і ОСОБА_6 фактично є такими, що не прийняли спадщину після смерті їх матері, відтак позивач отримав право на спадкування за законом належного спадкодавцеві майна.
Зазначав, що він звернувся до Магдалинівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на цілу частку майна його матері, проте постановою державного нотаріуса
Сушко В. Б. від 22 червня 2020 року йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нотаріусом було знайдено інформацію про наявність заповіту, який був посвідчений ОСОБА_7 - секретарем Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області 05 липня 2012 року за реєстровим № 14, на все майно на користь онуки - ОСОБА_4 .
Вважає дії нотаріуса Сушко В. Б. незаконними, а постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 червня 2020 року необґрунтованою, оскільки ОСОБА_4 своєчасно не звернулась до нотаріальної контори із письмовою заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту її відкриття. Крім того, посвідчивши заповіт від 05 липня 2012 року секретар сільради ОСОБА_7 вчинила дію, яка не входила до її посадових обов`язків, тому вказаний заповіт є нікчемним відповідно до вимог частини першої статті 1257 ЦК України.
Враховуючи зазначене, просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 5,350 га, яка розташована на території Почино-Софіївської сільської ради, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У січні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_1, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що на момент смерті
ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, але тривалий час і до дня смерті проживала разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що наприкінці 2011 року вона почала доглядати свою бабусю ОСОБА_5, приймала участь в її житті як онука, а саме: допомагала їй матеріально, купувала одяг, предмети домашнього вжитку, їду, лікувала тощо. Неодноразово вона лікувалася в медичному закладі, однак через її похилий вік стан здоров`я тільки погіршувався. З часом її бабуся стала безпорадною в зв`язку з похилим віком (на момент смерті їй виповнилось 89 років) та за станом здоров`я не змогла забезпечити умови свого життя, потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування. У зв`язку з чим, наприкінці 2011 року вона забрала бабусю до себе додому за адресою: АДРЕСА_1 .
Домоволодіння АДРЕСА_2 складається з трьох кімнат, в одній з яких проживала ОСОБА_5 .
В квітні 2014 року позивачка зі своїм чоловіком вирішили зробити ремонт в кімнаті ОСОБА_5 за кошти з продажу її домоволодіння в с. Почино-Софіївка та для зручності позивачка переїхала з бабусею до будинку матері чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 . Однак через декілька діб
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 там померла.
В червні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту спільного проживання, однак ухвалою суду від 28 грудня 2020 року заяву залишено без розгляду.
Враховуючи зазначене просить суд встановити факт постійного сумісного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_5 по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на земельну ділянку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області
від 20 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.
Встановлено факт постійного сумісного проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимогах ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за життя ОСОБА_5 заповідала усе своє майно онуці ОСОБА_4, що підтверджується заповітом від 05 липня 2012 року, який не визнавався недійсним.
Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджено факт постійного сумісного проживання ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 .
Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом, оскільки їй не було винесено постанову про відмову у прийнятті спадщини після померлої ОСОБА_5, а лише роз`яснено про пропущення встановленого шестимісячного строку для прийняття спадщини та рекомендовано звернутись до суду для поновлення терміну для прийняття спадщини.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Зупинено дію рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі
№ 323/3359/17, провадження № 61-15028св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували його доводи про те, що заповіт від 05 липня 2012 року на ім`я ОСОБА_4 є недійсним та відповідно не створює передбачених статтею 1223 ЦК України наслідків.
Зазначав, що у секретаря Почино-Софіївської сільської ради Рябцевої Т. М. були відсутні повноваження на посвідчення заповіту від 05 липня 2012 року на ім`я ОСОБА_4, реєстровий №14, оскільки протоколи засідань сесій та виконкому сільради про покладення на посадових осіб ради обов`язків посвідчувати нотаріальні дії відсутні. Тому, посвідчивши заповіт від 05 липня 2012 року, секретар сільради ОСОБА_7 вчинила дію, яка не входила до її посадових обов`язків.
Отже, заповіт ОСОБА_5, складений 05 липня 2012 року на ім`я
ОСОБА_4 є недійсним з моменту його складання та відповідно не створює жодних юридичних наслідків для особи, в інтересах якої він був складений, а за таких обставин державний нотаріус Сушко В. Б. не мав жодних підстав відмовляти позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на цілу частку майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . Вказаний заповіт є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, і додаткового спростування (визнання недійсним) такий заповіт не потребує.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_4 - адвокат Голубніченко В. О. просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що заповіт не є нікчемним, оскільки був оформлений та посвідчений згідно з чинним законодавством. Право відповідача за первісним позовом на спадкове майно позивачем не спростовано. Вважає, що наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та особистого тлумачення позивачем норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії
НОМЕР_1, виданого повторно 19 вересня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Магдалинівського РУЮ у Дніпропетровській області.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2
від 07 вересня 1950 року ОСОБА_5 є матір?ю ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до копії Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 034366 ОСОБА_5 (пай № НОМЕР_5) на підставі розпорядження голови Магдалинівської РДА № 711-р від 13 листопада 2002 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 5,350 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Почино-Софіївської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 10253.
Відповідно до Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину на цілу частку майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, оскільки в спадковому реєстрі є інформація про наявність останнього заповіту спадкодавця.
З матеріалів спадкової справи № 242/2014 вбачається, що ОСОБА_1 подав заяву на прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_5,
ОСОБА_2 подав заяву, якою він відмовився від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, мається заповіт на ім`я ОСОБА_4 та відповідь на усне звернення ОСОБА_4, якою останній повідомлено про пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, також міститься Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину.
Судами установлено, що за життя ОСОБА_5 заповідала усе своє майно онуці ОСОБА_4, що підтверджується заповітом від 05 липня 2012 року, складеним в с. Почино-Софіївка Магдалинівського району Дніпропетровської області та посвідченим ОСОБА_7, секретарем Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за № 14.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3, виданого Поливанівською сільрадою Магдалинівського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_8, батьками якої записані - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Згідно з копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 14 листопада 1997 року, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Магдалинівської РДА Дніпропетровської області, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, після одруження змінила прізвище на " ОСОБА_8".
З копії довідки № 07/11 від 11 січня 2021 року, виданої Почино-Софіївським старостинським округом № 11, вбачається, що ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, з 2012 року та по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем реєстрації не проживала, зі слів сусідів та родичів за станом здоров`я ОСОБА_5 забрала для догляду до себе додому її онука ОСОБА_4 в смт Магдалинівка.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Щодо первісного позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом
Звертаючись до суду з цим позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом, ОСОБА_1 посилався на те, що він, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину після померлої ОСОБА_5 у передбачений статтею 1270 ЦК України строк шляхом подання письмової заяви до Магдалинівської державної нотаріальної контори, на підстав якої 09 жовтня 2014 року заведено спадкову справу №242/2014, проте йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки нотаріусом знайдено інформацію про наявність заповіту, який був посвідчений Рябцевою Т. М. - секретарем Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області 05 липня 2012 року за реєстровим №14.
Позовні вимоги за змістом зводяться до доведення нікчемності заповіту, складеного ОСОБА_5 05 липня 2012 року, з тих підстав, що він посвідчений особою, яка не була на це уповноважена відповідно до вимог закону.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.