Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 172/172/18
провадження № 61-19075св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: малолітня ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5,
треті особи: Васильківська державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до малолітньої ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи: Васильківська державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_6 . Після його смерті їй стало відомо, що ним незадовго до смерті був складений заповіт, посвідчений 13 березня 2017 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 659.
ОСОБА_1 зазначала, що указаний заповіт був складений та підписаний за місцем проживання заповідача (с. Катеринівка). В той же час місце складання та посвідчення заповіту нотаріусом зазначено с. Васильківка. Однак у випадку посвідчення заповіту за місцем проживання заповідача місцем складання заповіту є його місце проживання, тобто за місцем, де заповідач здійснив вольове розпорядження на випадок його смерті. Отже, до заповіту внесена недостовірна інформація щодо місця складання заповіту, що свідчить про порушення вимог щодо форми заповіту та вимог щодо його посвідчення.
Крім того, датою виїзду нотаріуса до спадкодавця зазначено 13 березня 2017 року (понеділок) о 13 год. 35 хв. заповіт прочитано та підписано заповідачем, тоді як відповідно до графіку роботи Васильківської державної нотаріальної контори виїзним днем є четвер, а обідня перерва з 13 год. 00 хв. до 13 год. 45 хв.
Також є суперечливою інформація про те, що заповіт написаний заповідачем (рукописно), а вже потім на зворотній сторінці заповіту вказано протилежне, що заповіт записаний нотаріусом зі слів заповідача. Щодо часу підписання заповіту в заповіті зазначено: "Заповіт складено мною, ОСОБА_6, та власноручно підписано у присутності нотаріуса, у зв`язку з моєю хворобою у мене вдома, за адресою: АДРЕСА_1, о 13 год. 35 хв.". Тоді як на зворотній сторінці вказано інше: "Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписаний ним у моїй присутності о 13 год. 55 хв.". ОСОБА_6 двічі підписав заповіт з інтервалами між підписами в 20 хв., хоча заповіт містить лише один підпис заповідача.
Таким чином неможливо стверджувати, що заповіт підписаний власноруч ОСОБА_6 . Заповідач не прочитав заповіт вголос, що є порушенням, яке тягне за собою визнання заповіту недійсним.
Також ОСОБА_1 зазначала, що заповідач тяжко хворів, у зв`язку з чим приймав ліки, зокрема, німесил, трамадол, димедрол та анальгін. Зазначені лікарські препарати впливали на стан свідомості та здатність усвідомлювати свої дії. Також він навіть не мав сили піднімати рук не те, щоб писати.
У спірному заповіті вказано, що на випадок своєї смерті ОСОБА_6 заповідає земельну ділянку, площею 7,955 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ДП № ВСІ 1747, земельна ділянка, площею 7,955 га, кадастровий номер 1220781100:01:008:0024, належала ОСОБА_7, дружині ОСОБА_6 та її бабі.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла та після її смерті відкрилася спадщина, яка складалася із спірної земельної ділянки. Заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 було подано нею та ОСОБА_4 за правом представлення. Також спадщину було прийнята ОСОБА_6 на підставі частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) так як останній постійно проживав разом з померлою на час відкриття спадщини.
Таким чином, на момент складення оспорюваного заповіту вищезазначена земельна ділянка фактично знаходилась у спільній частковій власності ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/3 частці у кожного.
Отже у заповідача не було права заповідати повністю земельну ділянку, так як йому належала лише 1/3 частка.
Крім того, під час нотаріального посвідчення оспорюваного заповіту були присутні ОСОБА_3 та ОСОБА_8, що є порушенням вимог статті 8 Закону України "Про нотаріат", оскільки факт присутності інших осіб під час складання заповіту є психологічним тиском на заповідача.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статті 203, 215, 231, 255, 1247, 1248, 1257, 1266 ЦК України, просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, посвідчений 13 березня 2017 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 659 та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2020 року, з урахуванням ухвали від 19 квітня 2021 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналізуючи текст складеного та посвідченого заповіту ОСОБА_6, суд не вбачає жодних порушень або незрозумілостей щодо зазначення місця посвідчення заповіту: місцем посвідчення заповіту є с. Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області (де розташоване приміщення Васильківської державної нотаріальної контори як робоче місце державного нотаріуса Гордієнко І. В.), а місцем вчинення нотаріальної дії - АДРЕСА_1 (за місцем проживання особи, яка підписала заповіт). Отже, нотаріусом виконані вимоги чинного законодавства України щодо місця складання заповіту.
Суд відхилив твердження позивача щодо незрозумілості часу підписання заповіту, оскільки з пояснень нотаріуса цілком зрозуміло, що спочатку заповіт був складений та підписаний ОСОБА_6 о 13 год. 35 хв., а потім виготовлений на бланку та посвідчений нотаріусом о 13 год. 55 хв., з інтервалом 20 хв., які знадобилися для виготовлення тексту заповіту на нотаріальному бланку.
З матеріалів справи суд також не вбачає, що мали місце якісь інші порушення з боку нотаріуса під час посвідчення ним правочину в частині встановлення особи заповідача, перевірки його дієздатності тощо.
Також суд не прийняв до уваги твердження позивача, що під час складання та посвідчення заповіту в будинку ОСОБА_6 перебували сторонні особи, оскільки згідно пояснень нотаріуса ОСОБА_9, вона перебувала сам на сам із заповідачем ОСОБА_6, те ж саме підтвердила і свідок ОСОБА_8, отже, у суду немає жодних підстав вважати, що під час посвідчення заповіту було порушено вимоги статті 8 Закону України "Про нотаріат".
Крім того, суд не вбачає жодних порушень з боку нотаріуса в тому, що посвідчення заповіту поза межами нотаріальної контори відбулося 13 березня 2017 року в понеділок, тоді як четвер виїзний день згідно з розкладом роботи Васильківської нотаріальної контори, оскільки жодним нормативним актом не забороняється вчинення нотаріальної дії поза межами нотаріальної контори, якщо воно відбувалося у робочий день.
Суд також відхилив твердження позивачки, що на момент укладання оспорюваного заповіту вищезазначена земельна ділянка фактично знаходилась у спільній частковій власності ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/3 частці у кожного, оскільки при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається згідно із статтею 56 Закону України "Про нотаріат".
Отже, суд вважав, що при посвідченні заповіту нотаріусом були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, заповіт складений уповноваженою особою, яка встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність.
Заповіт внесений до спадкового реєстру за № 659 у день його посвідчення, 13 березня 2017 року, всі відповідні записи про виїзд нотаріуса за місцем проживання ОСОБА_6 до журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням державної нотаріальної контори зроблені.
Також суд зазначив, що немає жодних підстав вважати, що ОСОБА_6 на день вчинення заповіту, 13 березня 2017 року, був неспроможний розуміти значення своїх дій та/або керувати ними. Так, свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, які не є родичами чи іншими заінтересованими особами у справі, однозначно стверджували, що ОСОБА_6 у період з лютого і до двадцятих чисел березня 2017 року був при тверезому розумі, повністю усвідомлював свої дії та керував своїми діями, не дивлячись на важке захворювання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Заповіт, складений ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, посвідчений 13 березня 2017 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 659, визнано частково недійсним в частині розпорядження 1/3 частиною земельної ділянки, площею 7,955 га, кадастровий номер 1220781100:01:008:0024, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, що за заповітом передана у спадок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оспорюваний заповіт укладений у належній письмовій нотаріальній формі. Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 13 вересня 2019 року № 2739-19 встановлено, що рукописні записи та підпис від імені ОСОБА_6 у оспорюваному заповіті від 13 березня 2017 року виконані самим ОСОБА_6 .
Також, суду не надані належні та допустимі докази того, що ОСОБА_6 за життя, на момент складання заповіту 13 березня 2017 року, страждав будь-яким психічним розладом, не розумів значення своїх дій і/або не міг керувати ними, тому судом не встановленні ознаки недійсності (нікчемності) оспорюваного заповіту.
Суду не надано висновку спеціаліста про те, що у зв`язку з наявним у ОСОБА_6 онкологічним захворюванням, перебігом цього захворювання та прийняттям медичних препаратів, які призначались хворому, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Клопотань про призначення відповідної експертизи судом позивачем не заявлено. Також суду не надано доказів того, що заповіт був вчинений ОСОБА_6 проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку іншої особи.
Однак спадкодавцю ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час складення ним оспорюваного заповіту від 13 березня 2017 року належала лише 1/3 частка земельної ділянки, площею 7,955 га, кадастровий номер, у зв`язку з прийняттям спадщини після його дружини ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, приймаючи до уваги, що позивач успадкувала після смерті ОСОБА_7 1/3 частину зазначеної земельної ділянки, наявні підстави для визнання частково недійсним складеного ОСОБА_6 заповіту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині незадоволених позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що висновок експертів від 13 вересня 2019 року № 2739-19 не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/3 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5.
Також суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги пояснення позивача, яка була допитана в судовому засіданні як свідок.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були батьками ОСОБА_12, що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_1, видане повторно 17 грудня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ворщівського районного управління юстиції Тернопільської області Україна (т. 1, а. с. 17).
Після одруження 16 червня 1979 року з ОСОБА_13, ОСОБА_12 змінила прізвище на ОСОБА_14 і після розірвання цього шлюбу в 2008 році залишила прізвище " ОСОБА_14", що підтверджує витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 02 березня 2018 року, свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2, виданого повторно 24 грудня 2008 року (т. 1, а. с. 18, 103).
ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_15 та ОСОБА_13 народилася дочка ОСОБА_16, що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 24).
У подальшому, ОСОБА_16 змінила прізвище на " ОСОБА_17", у зв`язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_18, що підтверджує свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4, видане 23 червня 2006 року Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського управління юстиції Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 25).
ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджують свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5, видане 06 квітня 2017 року Васильківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6, видане 25 січня 2017 року Васильківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (т. 1, а. с. 12, 13).
ІНФОРМАЦІЯ_6 у ОСОБА_15 та ОСОБА_13 народився син ОСОБА_4, що підтверджує свідоцтво на народження серії НОМЕР_7 (т. 1, а. с. 179).
Отже, ОСОБА_4 також є онуком ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та братом ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_7 у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_2, що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_8, видане 04 липня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Синельникове Синельниківського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 99).
Тобто, ОСОБА_2 є правнучкою померлих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 а також племінницею ОСОБА_1
ОСОБА_15, мати ОСОБА_1 та ОСОБА_4, померла ІНФОРМАЦІЯ_8, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_9, видане 12 листопада 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського районного управління юстиції у Дніпропетровській області (т. 1, а. с. 19).
ОСОБА_7 бабі ОСОБА_1 та ОСОБА_4, за життя належала земельна ділянка, площею 7,955 га, кадастровий номер 1220781100:01:008:0024, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, передана у власність на підставі рішення виконавчого комітету Богданівської сільської ради народних депутатів від 26 березня 1999 року № 7, що підтверджує державний акт на право приватної власності серії ДП ВС № 11747 (т. 1, а. с. 23).
Відповідно до копії спадкової справи № 311/17, заведеної Васильківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, після її смерті до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулися 14 червня 2017 року її онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 114, 117).