Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 394/823/21
провадження № 61-6750св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Опорний заклад освіти "Торговицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Є. Ф. Маланюка" Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Опорного закладу освіти "Торговицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Є. Ф. Маланюка" Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області (далі - Опорний заклад освіти) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позову посилалася на таке.
Вона працює вчителем початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти.
02 листопада 2021 року адміністрацією закладу її було повідомлено про те, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України з 08 листопада 2021 року, для працівників закладів освіти щеплення від
СОVID-19 є обов`язковим.
Відповідно до наказу від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр, виданого Опорним закладом освіти, її відсторонено від роботи вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти з 09 листопада 2021 року без збереження заробітної плати.
Зазначений наказ виданий з грубим порушенням трудового законодавства, тому що вона не порушувала законодавства про працю, яке б стало підставою для відсторонення її від роботи, оскільки це не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а тому вважає, що відсторонення від роботи здійснено відповідачем незаконно.
З урахуванням викладеного просила визнати наказ від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр Опорного закладу освіти про відсторонення її від роботи незаконним та скасувати його, допустити її до виконання посадових обов`язків вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2021 року до дня ухвалення рішення у цій справі.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр Опорного закладу освіти про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Зобов`язано Опорний заклад освіти допустити ОСОБА_1 до виконання посадових обов`язків вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти.
Стягнуто з Опорного закладу освіти на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2021 року до дня винесення рішення у розмірі 38 359,29 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 суперечить вимогам Конституції України, Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ), оскільки відсторонення працівників у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, до яких віднесено дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2022 року рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що листом від 02 листопада 2021 року "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19" ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, з проханням надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.
Цим же листом було попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати за відсутності зазначених документів. 09 листопада 2021 року був виданий наказ № 223-к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Отже, позивачка мала достатньо часу для надання відомостей про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення.
Держава, встановивши правило про те, що працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, підлягають відстороненню від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників навчального закладу, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.
Отже, відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону № 1645-ІІІ та статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правомірно ухвалив рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивачки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2022 року скасувати, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2022 року залишити в силі.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153для неї визнано обов`язковим щеплення від COVID-19, оскільки позивачка працює у навчальному закладі, проте не з`ясував, який нормативний акт підлягає застосуванню у випадку суперечності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153та статті 30 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 та статті 1 Закону № 1645-ІІІ.
Суд апеляційної інстанції проігнорував, що законні підстави для відсторонення позивачки від роботи відсутні, а встановлений законом порядок відсторонення її від роботи у випадку відмови (ухилення) від вакцинації недотриманий. Як наслідок судом неправильно застосовано норму частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІдо спірних правовідносин.
Відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня її повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 - 02 листопада 2021 року до моменту відсторонення від роботи - 09 листопада 2021 року вона проходила медичний огляд, а медичний працівник (в усній або письмовій формі) наполягав на проведенні щеплення, а вона відмовилася або ухилялася від проходження обов`язкового щеплення. Таку підставу для відсторонення її від роботи, як відмова або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення у наказі, що оскаржується, не зазначено, а підставою для відсторонення вказано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 02 листопада 2021 року.
Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посиланням на статтю 46 КЗпП України та статтю 12 Закону № 1645-ІІІ,не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-ХІІ). щодо наявності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи.
Також помилковим є посилання на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, оскільки така не є релевантною до цієї справи.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що жодною нормою законодавства на неї не покладено обов`язку надання роботодавцю документів про вакцинацію та не визначено строків вакцинації проти COVID-19, а отже, відсторонення відбулося з підстав, які не передбачені законодавством, та на порушення частини першої статті 46 КЗпП України.
Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, відсутності висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах.
У вересні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Опорного закладу освіти, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що відсторонення позивачки від роботи було здійснено з дотриманням вимог законодавства, оскільки нею не було надано відомостей про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про протипоказання до проведення такого щеплення.
У цій справі предметом розгляду справи є законність наказу про відсторонення від посади, який винесений директором навчального закладу на виконання нормативно-правового акта. Питання правомірності введення Кабінетом Міністрів України відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням від профілактичних щеплень і запровадження підзаконними актами регулювання відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, не може бути предметом розгляду справи, оскільки виходять за межі цивільної юрисдикції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 працює вчителем початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти, про що свідчить запис у трудовій книжці позивачки від 21 серпня 1989 року НОМЕР_1 .
Листом від 02 листопада 2021 року за підписом директора Опорного закладу освіти Шевчук Н. повідомлено ОСОБА_1 про те, що з 08 листопада 2021 року для працівників закладів освіти щеплення від COVID-19 є обов`язковим і відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 висловлено прохання надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку закладу охорони здоров`я про абсолютні протипоказання. У разі невиконання вказаних вимог 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.
Зі змістом вказаного повідомлення позивачка ознайомлена 02 листопада 2021 року, про що свідчить її підпис.
Наказом від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр Опорного закладу освіти Сергієнко І. П. відсторонена від роботи вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у цій справі є правомірність відсторонення роботодавцем позивачки від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 у порядку, встановленому законом, та невиплати у зв`язку з цим заробітної плати.
Судове рішення оскаржується, в тому числі з підстави відсутності висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд констатує, що на час касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вже висловила висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, якому оскаржуване судове рішення відповідає.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Отже, для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див. пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня повідомлення позивачки про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 - 02 листопада 2021 року до моменту відсторонення від роботи - 09 листопада 2021 року вона проходила медичний огляд, медичний працівник (в усній або письмовій формі) наполягав на проведенні щеплення, а вона відмовилася або ухилялася від проходження обов`язкового щеплення, не заслуговують на увагу. Встановлено, що листом від 02 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що з 08 листопада 2021 року для працівників закладів освіти щеплення від COVID-19 є обов`язковим, проте остання не надала документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку закладу охорони здоров`я про абсолютні протипоказання, по суті ухилилася від проходження обов`язкового щеплення.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.