Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 288/29/20
провадження № 61-6968св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Паволоцька сільська рада Попільнянського району Житомирської області, Попільнянська селищна рада Житомирської області, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Безносик Алла Олександрівна, на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року у складі судді Зайченко Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Трояновської Г. С., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області (далі - Павлоцька сільська рада), Попільнянської селищної ради Житомирської області (далі - Попільнянська селищна рада), ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування державної реєстрації речових прав.
На обґрунтування позову посилався на таке.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3, який разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 більше 31 року проживали у домогосподарстві на АДРЕСА_1 та вели спільне господарство, набували у власність майно.
Житловий будинок, у якому вони проживали, належав до суспільної групи "колгоспний двір". Оскільки його батько був членом колгоспного двору, то він у встановленому порядку набув право власності на вказаний житловий будинок, який після його смерті увійшов до спадкової маси.
Він (позивач) прийняв спадщину після смерті свого батька, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.
Йому стало відомо, що земельна ділянка, на якій розташований зазначений житловий будинок, була передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Паволоцької сільської ради від 21 лютого 2011 року. 01 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на спірну земельну ділянку.
Проте технічна документація на зазначену земельну ділянку не містить його згоди на її вилучення й жодних рішень з цього приводу не приймалось.
В оспорюваному рішенні не зазначено кадастрового номера земельної ділянки, яка передається у власність ОСОБА_2 . Крім того, дата прийняття цього рішення містить виправлення на "21 лютого 2012 року".
Рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 прийнято раніше ніж надано дозвіл на розроблення проєктної документації від 29 серпня 2011 року.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати рішення Паволоцької сільської ради від 21 лютого 2011 року (виправлено на "21 лютого 2012 року"); визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, який виданий на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав суду доказів порушення його прав при винесенні оскаржуваного рішення Паволоцької сільської ради, а саме, що при передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 було передано земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні чи власності, а також того, що винесення оскаржуваного рішення сільською радою призвело до порушення його прав як законного користувача земельної ділянки.
Позивач не надав підтверджень того, що оскаржуване рішення Паволоцької сільської ради від 21 лютого 2011 року (виправленого на "21 лютого 2012 року") б/н "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність ОСОБА_2" прийнято на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає нормам законодавства.
Позивач не довів факту набуття права на спадкування спірної земельної ділянки після смерті ОСОБА_3, фактичного вступу в управління спадковим майном та переходу до нього права користування земельною ділянкою, домоволодінням на АДРЕСА_1, як і того факту, що його батько ОСОБА_3 набув право на частку у праві власності на житловий будинок, у праві власності чи користування спірною земельною ділянкою, а оскаржуване ним рішення порушує його права чи інтереси.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що він набув право на спадкування земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_2 згідно з оспорюваним державним актом.
Матеріали справи також не містять доказів того, що домогосподарство на АДРЕСА_1 увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_3 не перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 й відповідно до законодавства, чинного на час відкриття спадщини після смерті останньої, їхнє спільне проживання не створювало жодних правових наслідків для ОСОБА_3, який не мав права на спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розроблений на підставі норм Земельного кодексу України, які регулюють інші правовідносини, ніж надання земельної ділянки у власність, а тому оспорюваний проєкт розроблений з порушенням земельного та містобудівного законодавства та не містить затвердженої містобудівної документації.
Обставини, встановлені у справі № 288/1238/18, на які послалися суди попередніх інстанцій, не можуть вважатися преюдиційними у цій справі, оскільки предмет дослідження у цих справах різний.
Суди помилково взяли до уваги реєстрацію права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2, оскільки предметом спору у справі є земельна ділянка на АДРЕСА_3 . Зокрема проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_3 та державний акт серії ЯМ № 326747 на право власності на вказану земельну ділянку є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку. У матеріалах справи відсутні рішення органу місцевого самоврядування про зміну адреси земельної ділянки з АДРЕСА_4 .
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що права позивача не порушені. Спірне домоволодіння відносилось до категорії колгоспного двору, станом на день набрання чинності Законом України "Про власність" у ньому були зареєстровані та проживали дві особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується витягами із погосподарських книг, зокрема за 1967-1970 роки. ОСОБА_1 вступив у спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, що підтверджується довідкою Паволоцької сільської ради від 06 березня 2018 року № 146.
Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не був укладений шлюб, не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідно до частини першої статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам.
Суди не врахували, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не вступили у фактичне володіння й управління спадщиною за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач на підтвердження понесених судових витрат не надав суду розрахунку таких витрат, що позбавило позивача можливості заявити про неспівмірність заявлених витрат.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 920/1111/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 598/2190/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 369/8878/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, недослідження зібраних у справі доказів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Безносик А. О., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3, який проживав на АДРЕСА_1 . Витяг з погосподарських книг містить інформацію про те, що головою цього двору була ОСОБА_4, а членом домогосподарства зазначений ОСОБА_3 .
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 08 червня 2018 року у справі № 288/595/18 за заявою ОСОБА_2 встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а саме: що ОСОБА_4 є тіткою ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_4 до дня смерті була зареєстрована та проживала на АДРЕСА_1, разом з нею проживав і був зареєстрований співмешканець ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв його син ОСОБА_2 .
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2018 року у справі № 288/1238/18 у справі за позовом ОСОБА_2 до Паволоцької сільської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті своєї тітки ОСОБА_4 .
Цим же рішенням визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 4,1176 га, яка розташована на території Паволоцької сільської ради та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Суди також встановили, що рішенням Паволоцької сільської ради від 29 серпня 2011 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Рішенням Паволоцької сільської ради від 21 лютого 2011 року (виправлено на "21 лютого 2012 року") затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га, з метою передачі її у власність ОСОБА_2 .
На підставі зазначеного рішення 01 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташована на АДРЕСА_1 .
Долучена до матеріалів справи довідка, видана Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області від 13 березня 2020 року, містить інформацію про те, що у державному акті помилково вказана адреса розташування зазначеної земельної ділянки (" АДРЕСА_3" замість " АДРЕСА_2"). У національній кадастровій системі номер внесено правильно -"171".
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Невід`ємним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.