Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 130/3509/21
провадження № 61-6104св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Укрзалізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 березня 2022 року у складі судді Грушковської Л. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Онішука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") в особі виробничого підрозділу "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за період відсторонення від роботи.
Позов обґрунтовано тим, що він із 2003 року працює начальником відділення пожежного поїзда у Козятинському загоні воєнізованої охорони регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Наказом начальника загону від 08 грудня 2021 року № НОР.2.2/372 ОСОБА_1 відсторонено від роботи до моменту усунення ним причин відсторонення, тобто відсутності щеплення від COVID-19, або надання довідки про абсолютні протипоказання для проведення щеплення.
Позивач зазначав, що цей наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він порушує його конституційне право на працю. Щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, а тому відсторонення працівника є безпідставним. Відмова працівника від вакцинації не може вважатись порушенням трудової дисципліни, а відповідно і підставою для відсторонення працівника від роботи. Необхідною умовою проведення експерименту над людиною (будь-якого) є добровільна згода останньої.
На підставі зазначеного, ОСОБА_1 просив скасувати наказ від 08 грудня 2021 року про відсторонення від роботи, поновити на його на посаді та стягнути заробітну плату за період відсторонення від роботи.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ виробничого підрозділу "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 08 грудня 2021 року № НОР.2.2./372 "Про відсторонення від роботи". Поновлено ОСОБА_1 на роботі начальником відділення пожежного поїзда станції Жмеринка виробничого підрозділу "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця". Стягнуто із АТ "Укрзалізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 32 883,30 грн та на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. Допущено рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відсторонення позивача від роботи є втручанням у його право на працю, яке дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належить і наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, тому вимога відповідача не ґрунтується на вимогах закону і, як наслідок, наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи є незаконним.
Присуджуючи до стягнення 32 883,30 грн, суд першої інстанції виходив із того, що середньоденна зарплата позивача становить 576,90 грн (24 230,13 грн : 42); середньомісячна кількість робочих днів становить 21 робочий день за кожен місяць відсторонення ((20 робочих днів у жовтні + 22 робочих дні у листопаді) : 2), тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків складає 32 883,30 грн (576,90 грн х 57 днів).
В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" задоволено частково. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 березня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі відмовлено. В іншій частині рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 березня 2022 року залишено без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднесено за рахунок АТ "Укрзалізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Апеляційний суд частково погодився із висновками суду першої інстанції, зокрема, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не довів правомірність відсторонення позивача від роботи, у тому числі наявність у цьому конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не довів належними, допустимими доказами факт відмови чи ухилення його від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримався встановленого статтею 7, частиною другою статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (який має вищу юридичну силу ніж підзаконні нормативно-правові акти) порядку відсторонення позивача від роботи; суд першої інстанції правильно обрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу).
Проте апеляційний суд, посилаючись на норму статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), звернув увагу, що ОСОБА_1 не звільнений з роботи, разом з тим визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи передбачає поновлення права позивача на працю, тому вимоги позивача про поновлення на роботі є безпідставними та задоволенню не підлягають, що стало підставою для часткового скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У липні 2022 року АТ "Укрзалізниця" звернулося до Верховного Суду засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою (у серпні 2022 року подало касаційну скаргу у новій редакції на виконання ухвали Верховного Суду від 20 липня 2022 року) на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 березня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також судового збору, скасувати постанову апеляційного суду, якою рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Як підставу касаційного оскарження АТ "Укрзалізниця" зазначає неправильне застосування судами статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хворіб" в частині застосування відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах за подібних правовідносин (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, на думку заявника, судові рішення також суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник у своїй касаційній скарзі також зазначає, що:
- АТ "Укрзалізниця" входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, на яке є посилання в наказі Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням";
- застосувавши термін "медичні маніпуляції", суд першої інстанції викривив їх дійсний зміст і значення;
- вимагаючи інформацію про обов`язкове щеплення, роботодавець не вдався до збирання конфіденційної інформації та передусім - таємниці про стан здоров`я працівника, а зажадав лише ту, що являла собою вимушену необхідність;
- відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2";
- суд першої інстанції неправильно застосував статтю 235 КЗпП України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
- при вирішенні питання про тимчасове відсторонення позивача від роботи роботодавець не порушив статтю 43 Конституцію України, оскільки ОСОБА_1 не був позбавлений вибору - звільнитись за власним бажанням чи залишитись на роботі, прийнявши умови, пов`язані з вимушеними заходами профілактики від захворювання під час епідемії, до яких вдався відповідач, виконуючи свої обов`язки в межах чинного законодавства та переймаючись упередженням більшої небезпеки ніж тимчасове позбавлення ОСОБА_1 заробітку, тобто надаючи перевагу суспільним інтересам;
- позивач мав можливість і необхідний час для здійснення свого вибору, оскільки про необхідність щеплення він був попереджений ще 26 листопада 2021 року, що підтверджується заявою ОСОБА_1, приєднаною до позовної заяви, якій ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дали жодної оцінки, тобто проігнорували в інтересах позивача. Позивач, приєднавши до позовної заяви зазначений документ, визнав дату і факт попередження про необхідність щеплення, а також те, що мав для здійснення свого вибору достатньо часу (півтора місяця), проте жодних дій, спрямованих на проведення вакцинації або оформлення відмови, не вжив, виразивши своє вільне волевиявлення. Ігноруючи законну вимогу адміністрації, позивач у визначений йому термін для інформування щодо прийнятого рішення, станом на 08 грудня 2021 року, не повідомив жодним чином керівництво, що потягло за собою необхідність фіксування цього факту комісійним актом, який був доданий відповідачем до відзиву на позовну заяву, проте згаданий акт також був проігнорований судами, що свідчить про порушення статті 89 ЦПК України.
У вересні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця", в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін оскаржувані судові рішення, які є законними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, зокрема, запропоновано надати уточнену редакцію касаційної скарги, в якій уточнити вимогу касаційної скарги щодо оскарження рішення суду першої інстанції та доплатити судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області матеріали цивільної справи № 130/3509/21 та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2022 року матеріали справи № 130/3509/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 28 березня 2023 року про виправлення описки) поновлено касаційне провадження у справі № 130/3509/21.
Іншою ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач ОСОБА_1 із 2003 року працює начальником відділення пожежного поїзда АТ "Укрзалізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця", що підтверджується копією трудової книжки.
Згідно з наказом від 08 грудня 2021 року № НОР.2.2./372 "Про відсторонення від роботи" відсторонено ОСОБА_1 від роботи начальником відділення пожежного поїзда АТ "Укрзалізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" на час відсутності щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати.
08 грудня 2021 року ОСОБА_1 ознайомився з цим наказом.
Відповідно до довідки про доходи, виданої виробничим підрозділом "Козятинський загін воєнізованої охорони" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця"" від 08 грудня 2021 року, ОСОБА_1 за період із червня 2021 року до листопада 2021 року отримав заробітну плату в розмірі 90 397,76 грн.
Правове обґрунтування
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно з частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ "Укрзалізниця".
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 416, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;