ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 908/104/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Сухового В. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2023
(головуючий - Кощеєв І. М., судді - Орєшкіна Е. В., Чус О. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
до Приватного підприємства "Войніков і КО"
про стягнення 336 200,79 грн та витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна", позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного підприємства "Войніков і КО" (далі - ПП "Войніков і КО", відповідач) про стягнення 336 200,79 грн заборгованості за договором лізингу від 20.02.2018 № 00015743 та витребування у відповідача майна - автомобіль марки MAN TGХ 18.440 4x2 BLS, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, 2018 року випуску.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.01.2023 прийнято позовну заяву ТОВ "Порше Лізинг Україна" до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/104/23 у порядку загального позовного провадження.
Відкладено вирішення питання щодо розгляду справи № 908/104/23 до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні.
2.2. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції від 16.01.2023, ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Порше Лізинг Україна" не прийнято до розгляду та повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення місцевого господарського суду відповідно до частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Порше Лізинг Україна" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2023 в порядку письмового провадження та витребувано справу № 908/104/23.
3.2. 04.04.2023 справа № 908/104/23 надійшла на запит від Господарського суду Запорізької області до Верховного Суду.
3.3. Не погоджуючись із висновками апеляційного господарського суду, ТОВ "Порше Лізинг Україна" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу № 908/104/23 до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
ТОВ "Порше Лізинг Україна" вважає оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду незаконною, постановленою із порушенням норм процесуального права, зокрема статей 260, 255 Господарського процесуального кодексу України. Стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно і безпідставно повернув апеляційну скаргу заявнику на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, адже предметом апеляційного оскарження фактично була ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, яка є в переліку ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду згідно з пунктом 12 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України. Посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновку Верховного Суду, викладеного у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 07.12.2022 у справі № 908/859/22, від 01.11.2021 у справі № 2-41/2006.
3.4. На дату винесення цієї постанови відзиву від ПП "Войніков і КО" не надходило, однак вказане не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Переглянувши оскаржуване судове рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
4.2. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції, якою повернуто апеляційну скаргу позивача на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано на ухвалу, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
4.3. Проте до таких висновків апеляційний господарський суд дійшов всупереч статтям 255, 260 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
4.4. У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав-учасниць засновувати апеляційні або касаційні суди; там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (§ 25 рішення у справі "Delcourt v. Belgium" від 17.01.1970 та § 65 рішення у справі "Hoffmann v Germany" від 11.10.2001).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28.05.1985, § 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13.02.2001).
У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" від 01.03.2002).
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Беллет проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France) від 26.07.2007). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 вказаної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Стаття 254 Господарського процесуального кодексу України регулює право апеляційного оскарження.
Згідно з частиною 2 статті 254 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.