Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 520/17217/13-ц
провадження № 61-1165св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.
у справі за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на дитину, позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 з позовом в якому просила:
- стягнути з ОСОБА_3 на її користь неустойку (пеню) за несплату аліментів на доньку ОСОБА_2 за весь час прострочення станом на день ухвалення рішення у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів;
- позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_2 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала у шлюбі зОСОБА_3 з 26 червня 1999 року по 11 червня 2009 року. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_2 .
Позивач вказує на те, що на час звернення до суду припинені будь-які відносини з відповідачем, ОСОБА_3 повністю ухиляється від виховання та матеріального забезпечення доньки, не цікавиться станом її здоров`я, всі матеріальні витрати по догляду за дитиною їй доводиться оплачувати самостійно.
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 02 березня 2013 року стягнув з ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки у розмірі 500 грн щомісячно. Однак, відповідач аліменти не сплачує, у зв`язку з чим загальна сума заборгованості по сплаті аліментів станом на 01 лютого 2015 року становить 7 467,74 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 19 лютого 2015 року позов задовольнив, стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на дочку ОСОБА_2 в сумі 61 837,09 грн, позбавив ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_2 . Вирішив питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання доньки, не проявляє батьківської турботи, не цікавився ані здоров`ям, ані подальшою долею дитини, також суд прийшов до такого висновку посилаючись на те, що для вирішення питання про позбавлення батьківських прав велике значення мають не матеріальні обставини, а почуття та емоції, тому неможливо прийняти рішення суто механічно, лише враховуючи розмір грошових коштів, які витрачаються батьками на дитину. До обставин, що мають істотне значення відносяться умови, які кожен з батьків може створити для виховання й розвитку дитини. Велике значення має кількість часу, який кожен з батьків може та бажає приділити дитині.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 23 вересня 2020 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.
Одеський апеляційний суд постановою від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2015 року скасував, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на дитину в сумі 19 435, 48 грн. Рішення суду в цій частині виконане.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, апеляційний суд виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом (виключною мірою), необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, а належних та допустимих доказів свідомого (винного) ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків позивач не надала. Суд апеляційної інстанції також урахував те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, що свідчить про його інтерес до доньки.
Прийнявши до уваги, що у відповідача довгий час не було постійного доходу (заробітку), також він не мав витрат майнового характеру тощо у спірний період, які б вказували на те, що його матеріальний стан дозволяв сплачувати своєчасно та в повному обсязі щомісячні платежі по аліментам, зменшив суми неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Хижняк А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 26 грудня 2022року в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення районного суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 02 листопада 2022 року в справі № 679/1606/19, від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 337/3135/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також посилалися на те, що апеляційним судом не було надано оцінку тій обставині, що ОСОБА_1 на відміну від ОСОБА_3 завжди сумлінно ставилась до виконання своїх батьківських обов`язків, також апеляційний суд не надав належної оцінки думці дитини, по відношенню до якої було ініційовано процес позбавлення батьківських прав.
Представник заявників зауважує також на тому, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені помилковий, адже відповідач був обізнаний про свій обов`язок утримувати свою неповнолітню дитину, а заборгованість виникла з його вини.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2023 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в якому просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, оскільки позбавлення батьківських прав несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, у зв`язку з чим є крайнім заходом, який застосовується у виняткових випадках, за наявності достатніх і переконливих доказів, що характеризують особистості батька або матері, як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Вказує, що позбавлення батьківських прав можливе лише до особи, яка має правовий статус дитини.
Також посилався, що апеляційний суд правомірно зменшив розмір неустойки з 61 837,09 грн до 19 435,48 грн через відсутність доказів наявності у нього постійного доходу (заробітку), оскільки він протягом півтора року перебував на обліку як безробітний, де отримував допомогу на рівні розміру щомісячного платежу по аліментам.
Крім того, ОСОБА_3 подав заяву про поворот виконання судового рішення, оскільки Одеський апеляційний суд приймаючи постанову про зменшення суми неустойки (пені) за несплату аліментів не вирішив питання про поворот виконання рішення відповідно до статті 444 ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 30 січня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу із Київського районного суду міста Одеси .
23 лютого 2023 року цивільна справа № 520/17217/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 11 червня 2009 року.
Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу малолітня донька ОСОБА_2 залишилась проживати разом з матір`ю - ОСОБА_1 .
Згідно договору дарування від 15 червня 2006 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2, в інтересах якої при укладенні договору діяла ОСОБА_1 (у шлюбі ОСОБА_1 ) квартиру АДРЕСА_1 .
Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 27 травня 2010 року позов ОСОБА_6, яка діяла в інтересах ОСОБА_2, задовольнив, зобов`язав ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1, виселив будь-яких осіб з квартири, заборонив ОСОБА_3 та будь-яким третім особам доступ до квартири.
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 17 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2012 року, стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 500 грн щомісячно, починаючи з 02 березня 2012 року по 21 травня 2015 року.
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 24 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів відмовив.
Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 03 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2013 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання удаваним договору дарування, посвідченого 15 червня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 3265, яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; припинення обов`язку сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_2 з підстав дарування квартири.
ОСОБА_3 перебував на обліку як безробітний з 13 липня 2012 року по 24 січня 2014 року, що підтверджується довідкою Одеського міського центру зайнятості № 4022/11/03 від 18 листопада 2014 року
Згідно розрахунків заборгованості за аліментами, складених державними виконавцями Першого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції при виконанні виконавчого листа від 04 лютого 2013 року № 1512/3305/2012 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на дочку ОСОБА_2 в розмірі 500 грн щомісячно, починаючи з 02 березня 2012 року по 31 травня 2015 року, заборгованість за період станом на 01 вересня 2014 року становила 4 967,74 грн, на 01 листопада 2014 року - 5 967,74 грн, на 01 лютого 2015 року - 7 467,74 грн.
Згідно Висновку органу опіки та піклування Київської районної адміністрації від 14 січня 2015 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 у відношенні його неповнолітньої дочки ОСОБА_2 визнано недоцільним.
ОСОБА_3 характеризується позитивно, у 2014-2019 роках брав участь в антитерористичній операції як військовий медик, має нагороди, грамоти, подяки за сумлінне виконання службових та бойових обов`язків в районі проведення ООС, має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, з травня 2019 року є пенсіонером за віком.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06).
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", заява № 31111/04, § 57, § 58).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).