ПОСТАНОВА
Іменем України
25 квітня 2023 року
Київ
справа №300/3800/22
адміністративне провадження №К/990/4135/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 300/3800/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання до вчинення дій, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ" на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року (суддя - Микитюк Р. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року (суддя-доповідач - Гінда О. М., судді: Ніколін В. В., Пліш М. А.),
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ" (далі - позивач, ТОВ "МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), у якому просив визнати протиправними та скасувати 176 рішень комісії ГУ ДПС про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та зобов`язати Державну податкову службу України їх зареєструвати.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 03 жовтня 2022 року позовну заяву ТОВ "МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ" залишив без руху та надав десятиденний строк для усунення недоліків поданої позовної заяви шляхом направлення платіжного документа про оплату судового збору в сумі 436656 грн (2481,00 грн x 176 вимог).
На виконання ухвали суду від 03 жовтня 2022 року позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив документ про сплату судового збору в сумі 24810 грн. Обґрунтовуючи такий розмір судового збору, позивач зазначив, що внаслідок протиправності дій відповідачів він позбавлений права вільно розпоряджатися своєю власністю, відповідно, предметом спору є відповідне майно і розрахунок судового збору має здійснюватися як щодо вимог майнового характеру, який обмежений 10 розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2022 році становить 24810 грн (2481,00 грн x 10).
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року, позовну заяву ТОВ "МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ" разом із доданими документами повернув позивачеві у зв`язку з не усуненням виявлених недоліків. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що висновок про порядок визначення розміру судового збору у цій категорії справ неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 520/10578/19, від 02 грудня 2021 року у справі № 280/5145/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 400/6051/21.
Не погодившись з такими висновками судів, ТОВ "МОНОЛІТ БУДІНВЕСТ" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви та постанову апеляційного суду, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову, є дуже значним та надто обтяжливим для позивача, сума судового збору значно перевищує максимальний розмір судового збору (10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та становить 57 % від загальної суми податку на додану вартість, реєстрація податкових накладних на які є предметом спору у цій справі. Отже, на переконання скаржника, надмірний формалізм судів призвів до неправомірного обмеження позивача у праві на доступ до суду.
08 березня 2023 року від позивача надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Клопотання обґрунтоване тим, що Закон України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) не встановлює граничного розміру ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру, однак, встановлює такий для позовних заяв майнового характеру. Зазначає, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/13737/19 від 25 серпня 2020 року (провадження № 12-36гс20).
На переконання позивача, вимога про скасування рішення про відмову у реєстрації податкової накладної розцінюється як немайнова вимога, проте, фактично, предметом у даному спорі є відповідне майно, щодо якого відповідачі не погоджуються з його правовим статусом, проте, судовий збір сплачується, як зі ставки немайнового характеру, що не відповідає змісту відносин. Також зазначає, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя.
Ухвалою від 27 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів позивача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
Від ГУ ДПС надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.
ДПС України не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Ключовим у цій справі є питання характеру заявлених позовних вимог (майнові чи немайнові), як наслідок, визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання цієї позовної заяви та порядок його розрахунку.
У постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 640/21330/18, 05 червня 2020 року у справі № 280/5161/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/10578/19, 05 лютого 2021 року у справі № 400/2863/19, від 02 грудня 2021 року у справі № 280/5145/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 400/6051/21 Верховний Суд сформулював висновок про те, що системний аналіз частини першої статті 6 Закону № 3674-VI, частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Відповідно, вимоги про скасування рішення відповідного контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов`язання її зареєструвати Верховний Суд визнає однією вимогою немайнового характеру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 зазначала, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з відмовою у реєстрації 176 податкових накладних, оскільки вважає, що надіслані йому квитанції не містили конкретної пропозиції щодо переліку документів, необхідних та достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригувань в ЄРПН. Тобто позивач оспорює законність рішення контролюючого органу, яке не містить вартісної оцінки. Жодних доводів, які б свідчили про наявність між сторонами саме майнового спору, тобто пов`язаного з визнанням/невизнанням права позивача на суми, визначені у податкових накладних, позовна заява не містить. Безпосередньо сам позивач зазначає, що ним подається позов немайнового характеру.
Важко не погодитися з доводами позивача, що реєстрація податкових накладних створює відповідні правові наслідки, пов`язані із сумами, які в них відображені, як для продавця (виконавця) товарів/робіт/послуг - обов`язок сплати вказаних у ній сум ПДВ до бюджету, так і для покупця (замовника) - право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту. Однак, вирішуючи питання законності рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної предметом перевірки є саме обставини, які стали підставою для відмови у її реєстрації, а не перевірка законності сум, зазначених у ній, та/або наявність підстав для їх сплати до бюджету/формування податкового кредиту.
Відповідно, доводи скаржника із посиланням на наслідки, пов`язані із реєстрацією податкових накладних, не можуть впливати ані на характер заявлених вимог, ані на порядок розрахунку судового збору.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) за подання до суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.