У х в а л а
20 квітня 2023 року
м. Київ
Справа № 2-2175/11
Провадження № 14-30звц23
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.
ознайомилася із заявою ОСОБА_1 (далі - заявниця) від 21 березня 2023 року про перегляд за виключними обставинами рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 16 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2016 року та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року (далі - заява)з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") до заявниці та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором
і за зустрічним позовом відповідачів до Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ТОВ "Кей-Колект", про визнання недійсним кредитного договору, припинення дії договору іпотеки, визнання недійсним договору факторингу, визнання недійсним договору поруки і
в с т а н о в и л а :
6 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду отримала звернення заявниці від 18 червня 2018 року (вх. № 2029/0/255-18) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у зв`язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Коваленко та інші проти України" (Kovalenko and Others v. Ukraine, заяви № 42466/10, № 31207/13, № 19799/14 і № 26610/17; далі - рішення ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Просила скасувати зазначену постанову й ухвалити нове рішення, згідно з яким скасувати рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 16 грудня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2016 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову заявниці, а справу у відповідній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У рішенні ЄСПЛ вказав на те, що тривалість провадження на національному рівні у справах заявників, зокрема заявниці, була надмірною та не відповідала вимозі розумного строку (§ 9). Крім того, як встановив ЄСПЛ, заявники не мали в їхньому розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг на надмірну тривалість проваджень на національному рівні (§ 10). З огляду на вказане ЄСПЛ постановив, що Україна порушила пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (§ 11) у зв`язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень (зокрема, щодо заявниці 1 рік, 4 місяці та 2 дні (з 27 липня 2011 року до 28 листопада 2012 року) та більше 5 років (з 13 березня 2013 року до ухвалення рішення ЄСПЛ). За ці порушення присудив заявниці 500 євро справедливої сатисфакції (пункт 4 додатку до рішення ЄСПЛ "Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції (надмірна тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту)").
16 жовтня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою відмовила заявниці у задоволенні її заяви. Мотивувала тим, що не можна застосовувати як додатковий (поряд із виплатою справедливої сатисфакції) захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ, що стосуються лише тривалості розгляду такої справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень. Повторний розгляд справи не відновить порушених прав заявниці, зумовлених тривалістю цивільного провадження у справі, та не усуне такого недоліку як відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від порушень строків розгляду справи.
21 березня 2023 року заявниця повторно подала до Верховного Суду заяву (вх. № 8593/0/220-23 від 27 березня 2023 року) у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ у тому ж рішенні у справі "Коваленко та інші проти України" порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Просить скасувати судові рішення трьох інстанцій і передати справу на новий розгляд до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу.
За змістом вказана заява фактично дублює заяву від 18 червня 2018 року. Відрізняється від останньої тим, що є обґрунтування дотримання заявницею десятирічного строку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 424 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Крім того, на відміну від раніше поданої заяви у повторній заяві заявниця вказала: "Не погоджуючись із таким судовим рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року про залишення моєї касаційної скарги без задоволення, мною було направлено в адресу Європейського суду з прав людини скаргу на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року".
7 квітня 2023 року суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановив ухвалу, згідно з якою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначену повторну заяву. Остання надійшла до Великої Палати Верховного Суду 12 квітня 2023 року.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
Інакше кажучи, не можна застосувати як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛперегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: 1) можна усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; 2) не стосуються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; 3) не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; 4) стосуються лише тривалості розгляду справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (див., зокрема, постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11 (пункт 81), від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11 (пункт 76), від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11 (пункт 85), від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12 (пункт 46), від 11 червня 2019 року у справі № 2-3244/09 (пункти 67-68)).