ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 466/2681/15-к
провадження № 51-2385км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140000000146, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Острів Сокальського району Львівської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 367 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, на строк 3 роки.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, п. 3 ч. 1 ст. 80 КК ОСОБА_6 звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Також указаним вироком задоволено цивільний позов прокурора та ухвалено стягнути із ОСОБА_6 2 589 740 грн на користь Львівської міської ради в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
За вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, працюючи відповідно до наказу начальника Головного управління юстиції у Львівській області від 13 серпня 2012 року №1131/К на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, будучи службовою особою, 26 березня 2013 року здійснив неналежне виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.
Так, ОСОБА_6 у березні 2013 року у приміщенні, що на АДРЕСА_2, не перевірив відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, повноту та відповідність вимогам законодавчих актів поданих ОСОБА_8 до реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції документів щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 4610137500:05:001:0075, що на АДРЕСА_3, прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 березня 2013 року № 1160519
і зареєстрував право власності ОСОБА_8 на цю земельну ділянку, хоча відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції Закону від 11 лютого 2010 року № 1848-VI, яка була чинною станом на березень 2013 року) за розглядом поданих документів повинен був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
При цьому також установлено, що зазначена земельна ділянка на час подачі ОСОБА_8 заяви про реєстрацію прав на неї перебувала в комунальній власності, у власність чи користування іншої особи, в тому числі ОСОБА_9, не передавалася, документи, що посвідчують такі права, останньому не видавалися.
Унаслідок таких дій ОСОБА_6 із власності територіальної громади м. Львова незаконно вибула земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 4610137500:05:001:0075, розташована на АДРЕСА_3, вартістю 2 589 740 грн, що у 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та згідно з приміткою до ст. 364 КК становить тяжкі наслідки.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2021 року вирок щодо ОСОБА_6 скасував, а кримінальне провадження закрив у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 09 грудня 2021 року скасував це рішення апеляційного внаслідок істотних порушень вимог КПК та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
01 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2019 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
Захисник ОСОБА_7, не погодившись із постановленими щодо ОСОБА_6 судовими рішеннями, звернулася до суду з аналогічними за змістом касаційними скаргами, у яких ставить вимогу про скасування вироку Шевченківського районного суду м. Львова
від 23 грудня 2019 року та ухвали Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року
у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та наводить доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Захисник стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки суд вибірково перевірив доводи апеляційної скарги та не звернув уваги на ряд аргументів захисника, зокрема доводи про незаконність рішення суду в частині задоволення судом першої інстанції цивільного позову в кримінальному провадженні.
Також звертає увагу, що у своїй апеляційній скарзі наводила доводи про відсутність правових підстав у прокурора звертатися до суду із цивільним позовом, про те, що цивільним позивачем у провадженні має бути Львівська міська рада, а належним відповідачем - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, з яким ОСОБА_6 станом на 26 березня 2013 року перебував у трудових відносинах. Також стверджує, що позивач не довів розміру майнової шкоди, а тому цивільний позов задоволено безпідставно.
Крім того, за версією сторони захисту, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:05:001:0075, розташована за адресою: АДРЕСА_3, на день ухвалення вироку перебувала у власності Львівської міської ради, а тому суд не мав підстав для стягнення із ОСОБА_6 збитків, які було відшкодовано шляхом повернення належному власнику земельної ділянки на підставі постанови Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року у справі № 466/1875/14.
Захисник вказує, що поза увагою суду апеляційної інстанції лишилися доводи про реєстрацію 01 березня 2022 року вказаної вище земельної ділянки за Львівською міською радою та відшкодування заподіяної шкоди на день постановлення апеляційним судом оскарженої ухвали, про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_6 вартості цієї земельної ділянки, рішення про повернення якої у власність територіальної громади м. Львова ухвалене судом цивільної юрисдикції до винесення вироку в цій справі.
Також захисник стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 2 ст. 367 КК. Вважає, що ОСОБА_6 було подано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а тому висновки суду про наявність підстав для відмови в державній реєстрації речових прав і про порушення п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є необґрунтованими. Свої твердження про правомірність дій ОСОБА_6 обґрунтовує правозастосовною практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо державної реєстрації права власності на іпотечне майно.
На переконання захисника, об`єктивна сторона злочину, інкримінованого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 367 КК, відсутня, оскільки не вбачає причинного зв`язку між його діянням та заподіяними наслідками.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор вважала, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, оскаржені судові рішення - скасуванню в частині вирішення цивільного позову прокурора з його направленням в суд першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства.
Захисник підтримала подані касаційні скарги, просила скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Засуджений підтримав доводи, викладені в касаційних скаргах, просив задовольнити вимоги сторони захисту.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Колегія суддів відхиляє доводи захисника про відсутність причинного зв`язку між діяннями ОСОБА_6 та заподіяними наслідками, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 367 КК, як необґрунтовані.
Визнавши ОСОБА_6 винуватим, суд першої інстанції оцінив докази з урахуванням вимог ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, розглянув провадження в межах висунутого обвинувачення, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, тобто у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Переглядаючи провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7, апеляційний суд не встановив неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, рішення цього суду залишив без зміни, при цьому належним чином обґрунтував свої висновки.
За змістом ч. 1 ст. 367 КК службова недбалість - це невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.
Частина 2 цієї статті визначає відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Таким чином, аналіз ст. 367 КК дає підстави вважати, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.
За змістом посадової інструкції головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, затвердженої наказом начальника Львівського міського управління юстиції від 27 грудня 2011 року № 61, на ОСОБА_6 покладено обов`язок встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, поданим документам.