Постанова
Іменем України
21 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 169/10/22
провадження № 61-10200св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Волинської обласної державної адміністрації,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Турійське лісове господарство"
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 31 травня 2022 року в складі судді Тітівалова Р. К. та постанову Волинського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Турійське лісове господарство" (далі - ДП "Турійське лісове господарство"), про витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 лютого 2014 року № 37 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради.
Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року № 197 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0424 га з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради.
Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 встановлено, що спірна земельна ділянка до її передачі у власність ОСОБА_1 перебувала у постійному користуванні Державного підприємства "Турійське лісове господарство" (далі - ДП "Турійське ЛГ") та у визначеному законом порядку не вилучалася з користування цього господарства.
Посилаючись на те, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1, належить до земель лісового фонду, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 8013-8014 від 13 жовтня 2020 року, у зв`язку з чим ця земля не могла бути передана у приватну власність без її вилучення, прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду та витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0424 га з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905, яка розташована у межах Соловичівської сільської ради Ковельського (колишнього - Турійського) району Волинської області.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 31 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, позов задоволено повністю.
Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0424 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905, що розташована у межах Соловичівської сільської ради Ковельського (колишнього - Турійського) району Волинської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач довів належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Оскільки передача спірної земельної ділянки відбулася всупереч нормам земельного законодавства, то така земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави від добросовісного набувача ОСОБА_1 у порядку, визначеному статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Установивши, що про передачу відповідачці спірної земельної ділянки з порушенням вимог законодавства стало відомо лише під час досудового розслідування кримінального провадження 12018030000000520, зокрема з висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 8013-8014 від 13 жовтня 2020 року, суд зробив висновок, що саме з цього моменту почався перебіг позовної давності і це відповідає вимогам частини першої статті 261 ЦК України, тому строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.
Прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду із цим позовом на захист інтересів держави. При цьому орган державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних земельних правовідносинах, неналежно виконує захист інтересів держави.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
12 жовтня 2022 року ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Турійського районного суду Волинської області від 31 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в указаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/9158/16.
Крім того, заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Вказує, що суди неправильно встановили початок перебігу строку позовної давності, оскільки строк позовної давності у цій справі розпочинається не з того моменту, коли прокурором у ході досудового розслідування отримані висновки експертиз, а з моменту виявлення порушення під час прокурорської перевірки та внесення, у цьому випадку, відомостей до ЄДРДР, тобто з моменту початку досудового розслідування, оскільки вже тоді і прокурору, і Волинській обласній державній адміністрації стало відомо про порушення прав позивача.
Щодо висновку експертизи від 13 жовтня 2020 року, то такий висновок є лише одним із доказів у кримінальному провадженні, наряду з іншими доказами, має таку ж юридичну силу, потребує оцінки та може містити помилкові і навіть завідомо неправдиві відомості.
У позові не наведено жодної обставини та не зазначені причини, через які прокурор, Кабінет Міністрів України, Волинська обласна державна адміністрація чи ДП "Турійське лісове господарство" не змогли б у встановлений законодавством трирічний термін звернутися до суду з позовом за захистом порушених прав.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, щона підставі розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 лютого 2014 року № 37 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради (том 1, а. с. 53).
Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року № 197 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0424 га з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради (том 1, а. с. 54-55).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 03 вересня 2014 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на спірну земельну ділянку (том 1, а. с. 34).
Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 від 09 листопада 2018 року органами досудового розслідування встановлено, що спірна земельна ділянка до її передачі у власність ОСОБА_1 перебувала у постійному користуванні ДП "Турійське лісове господарство" та у встановленому законом порядку не вилучалася з користування цього підтприємства.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 8013-8014 від 13 жовтня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 повністю розташована в межах земель лісового фонду, які є в постійному користуванні ДП "Турійське лісове господарство" в межах Турійського лісництва на території Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області. Площа земельної ділянки, що перебуває в межах лісового фонду, становить 0,0424 га (том 1, а. с. 59-67).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо витребування земельної ділянки
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 1 ЗК України).
Положеннями статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
У статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі лісогосподарського призначення.
За змістом частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Згідно з частинами першою, другою статті 55 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (стаття 56 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких створено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою та другою статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Пунктом "ґ" частини 4 статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет, зокрема пунктом "б" частини першої статті 164 ЗК України передбачено, що складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).
Згідно з частиною першою статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.
Частина шоста статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.
Згідно з частиною дев`ятою статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, могли вилучатися для суспільних і інших потреб лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Згідно з частинами першою, другою статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що "в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою". Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, яка переглядається, суди установили, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення, належить до земель Ружинського лісництва та перебуває в постійному користуванні ДП "Турійське лісове господарство" із його постійного користування не вилучалася, розташована у кварталі 14, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Турійське лісове господарство", висновком судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 жовтня 2020 року Волинського відділення Львівського НДІСЕ та іншими письмовими матеріалами справи, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності і передання у приватну власність такої ділянки належало до повноважень Кабінету Міністрів України, який жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою не вчиняв.