Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 715/72/22
провадження № 61-8425св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2022 року у складі судді Цуркан В. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") про визнання зобов`язання припиненим.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 29 грудня 2005 року вона уклала кредитний договір з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"). 30 грудня 2005 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором укладений іпотечний договір № 376, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 .
24 жовтня 2019 року у зв`язку з невиконанням позивачем умов кредитного договору АТ "Альфа-Банк" зареєструвало за собою право власності на квартиру, яка була предметом іпотечного договору.
Позивач зазначала, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося виконання основного зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, однак відповідач відмовляється підтвердити припинення відповідних зобов`язань.
Враховуючи наведені обставини, позивач просила суд визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 376, який укладений між ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк".
Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим зобов`язання за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 376, що укладений між ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк".
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач задовольнив свої вимоги за рахунок предмету іпотеки, а залишок суми боргу, визначений самим відповідачем згідно з власними розрахунками, в повному обсязі прощений позивачу. Відсутні підстави вважати, що сума існуючого боргу за кредитним договором прощена лише частково.
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 травня 2022 року заяву АТ "Альфа-Банк" про перегляд заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2022 року залишено без задоволення.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено частково. Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 376 припинилися відповідно до положень частини п`ятої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що свідчить про відсутність боргу позивача перед АТ "Альфа-Банк" після 24 жовтня 2019 року.
З огляду на вказане, зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 376 не могло припинитися внаслідок прощення боргу, оскільки такий борг на день такого прощення не існував, що не врахував суд першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2022 року АТ "Альфа-Банк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами частини п`ятої статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 04 лютого 2019 року (чинній на момент виникнення правовідносин) та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах за подібних правовідносин (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що після звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість за кредитним договором не погашена в повному обсязі, а у кредитора залишилося право на стягнення заборгованості за рахунок іншого майна боржника, оскільки суми грошових коштів, вирученої від реалізації предмета іпотеки, недостатньо для задоволення усіх вимог іпотекодержателя (пункт 2.4.10 іпотечного договору, частина п`ята статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції станом на 24 вересня 2019 року). Суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Від позивача не надходили відзиву на касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк".
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 серпня 2022 року касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 715/72/22 із Глибоцького районного суду Чернівецької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2022 року матеріали справи № 715/72/22 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в незмінній частині та постанова апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що 29 грудня 2005 року ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", уклали кредитний договір № 376, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 26 000,00 дол. США зі сплатою процентів в розмірі 11,5 річних з кінцевим терміном повернення до 14 грудня 2020 року на придбання квартири АДРЕСА_1 .
30 грудня 2005 року з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", уклали договір іпотеки № 376, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з повідомленням АТ "Укрсоцбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням № 2247 від 11 липня 2019 року ОСОБА_1 попереджено, що в разі не сплати боргу за кредитним договором, розмір якого станом на 18 червня 2019 року становив 45 909 дол. США 09 центів, у тридцятиденний строк АТ "Укрсоцбанк" має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Також, ОСОБА_1 повідомлено, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", їй буде прощено (анульовано) залишок непогашеної заборгованості за кредитом.
У довідці про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 27 грудня 2019 року № 812 АТ "Альфа Банк" повідомило ОСОБА_1 про те, що 24 жовтня 2019 року банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 327 000,00 грн. Таким чином, після набуття банком права власності на предмет іпотеки, залишок заборгованості за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 376 (за основною сумою, процентами, пенею та штрафними санкціями) за офіційним курсом Національного банку України станом на 24 жовтня 2019 року склав: 2 472 657 грн 09 коп. У зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на дату державної реєстрації банком права власності на нерухомість ОСОБА_1 прощено (анульовано) залишок заборгованості за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 376.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 жовтня 2019 року № 186687206 за АТ "Альфа-Банк" зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Нормативно-правове обґрунтування
Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.
Зокрема, Закон України "Про іпотеку" як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.
Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України "Про іпотеку" (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.
Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.
Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).