Постанова
Іменем України
19 квітня2023 року
м. Київ
справа № 202/55/22
провадження № 61-6407 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - комунальний позашкільний навчальний заклад "Дитяча юнацька-спортивна школа № 9 міжнародного гросмейстера О. С. Мороза";
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2022 року у складі судді Мачуського О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального позашкільного навчального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" (далі - КПНЗ "ДЮСШ № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза") про визнання протиправним наказу про відсторонення від посади та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що він працює у КПНЗ "ДЮСШ № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" на посаді старшого тренера-викладача з шашок.
01 грудня 2021 року його було ознайомлено з наказом від 01 грудня 2021 року № 69-к про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати через відсутність щеплення від COVID-19.
Вважав цей наказ незаконним, оскільки відсторонення працівника від роботи є обмеженням гарантованого статтею 43 Конституції України права кожного на працю. Лише в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, проте на момент видання оспорюваного наказу та на момент подання позовної заяви до суду відповідного указу Президента України, затвердженого Верховною Радою України, про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або на окремих її місцевостях, що було б підставою для встановлення окремих обмежень прав і свобод, не було. Наказ відповідача порушує міжнародні та національні правові стандарти у сфері захисту права на працю. Відсторонення працівника від роботи може відбуватися лише у порядку, встановленому законом, а саме: відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" у їх сукупності. При цьому, відповідач, видаючи наказ про відсторонення від роботи, керувався виключно статтею 46 КЗпП України та частиною другою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" Однак, закріплені в цих Законах правові норми не дають роботодавцю законної підстави для відсторонення працівника від роботи по причині відсутності щеплення від COVID-19, тим більше - без збереження заробітної плати.
Вказував, що відмова пройти вакцинування від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у вигляді письмового звернення була надана керівництву закладу. Ця відмова є його обміркованим та зваженим рішенням, прийнятим на підставі детального і всебічного вивчення питань, пов`язаних з вакцинацією, і цілком відповідає нормам чинного законодавства України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ директора КПНЗ "ДЮСШ № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" від 01 грудня 2021 року № 69-к про відсторонення його від роботи; зобов`язати відповідача допустити його до роботи з виплатою заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізувала свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей, а тому право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено, з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.
Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Керівник навчального закладу КПНЗ "ДЮСШ № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" діяв у межах покладених на нього обов`язків щодо забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", та правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів освіти на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби. Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено, що керівникам підприємств, установ та організацій належить забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
Таким чином, відсторонивши позивача від роботи, директор КПНЗ "ДЮСШ № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та статтею 46 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідження судами належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 202/55/22 із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року зупинено провадження в зазначеній цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_2 до АТ "Укрзалізниця" про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
14 грудня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову в справі № 130/3548/21.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року поновлено провадження в зазначеній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом пункту 6 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та виданої на виконання цього закону Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544), відсторонення осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, повинно відбуватись лише за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, що зроблено не було. Таким чином, відсторонення працівника від роботи може відбуватися лише у порядку, встановленому законом, а саме: відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" у їх сукупності.
При вирішенні спору суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, посилався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки" від 28 квітня 2021 року, офіційного перекладу якого Міністерство юстиції України не має, отже судом застосовано вільний переклад цього рішення, зокрема, пункту 306, що є неприпустимим.
Крім того, суд першої інстанції посилався на постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, у який зроблено висновок, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим. Разом з тим, фактичні обставини справи № 331/5291/19 є відмінними від справи, що переглядається.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 червня 2018 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду тренера-викладача з шашок КПНЗ "ДЮСШ № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза", а 02 вересня 2019 року - переведений на посаду старшого тренера-викладача з шашок зазначеного навчального закладу.
Повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 08 листопада 2021 року № 2 ОСОБА_1 проінформовано, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. Вказаним повідомленням ОСОБА_1 запропоновано до 01 грудня 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання. З повідомленням ОСОБА_1 ознайомлений 08 листопада 2021 року (а. с. 59).
Відповідно до наказу від 01 грудня 2021 року № 69-к, виданого директором КПНЗ "ДЮСШ № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза", ОСОБА_1, старшого тренера-викладача з шашок, відсторонено від роботи з 01 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. З наказом про відсторонення ОСОБА_1 не погодилася, про що зробив запис у наказі (а. с. 13).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.