ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 909/952/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - державного підприємства "Калуська Теплоелектроцентраль - Нова" (далі - Підприємство, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) - Качан А.А. (адвокат),
відповідача - комунального підприємства "Калуська енергетична компанія" Калуської міської ради (далі - Компанія, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, скаржник) - Шевчук П.В. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022 (головуючий - суддя Кобецька С.М.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 (головуючий - суддя Кравчук Н.М., судді Марко Р.І., Плотніцький Б.Д.)
у справі №909/952/21
за первісним позовом Підприємства
до Компанії
про зобов`язання Компанії укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції позивача,
та за зустрічним позовом Компанії
до Підприємства
про зобов`язання Підприємства укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції відповідача.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для укладення договору в редакції Підприємства або Компанії.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Підприємство звернулося до суду з позовною заявою про зобов`язання Компанії укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції Підприємства.
1.2. Компанія звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про зобов`язання Підприємства укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції Компанії.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №909/952/21, первісний позов задоволено повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Компанія, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №909/952/21, прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічні позовні вимоги.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції, скаржник у касаційній скарзі, враховуючи подані пояснення, із посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що попередніми судовими інстанціями порушено норми статей 7, 13, 79 ГПК України та не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №916/3945/19, оскільки суди фактично надали перевагу тільки доводам Підприємства та відхилили твердження і аргументи Компанії без жодного належного мотивування та правового обґрунтування. Суди попередніх інстанції хоч і посилаються на стандарт доказування "вірогідність доказів", проте не враховують висновку Верховного Суду у справі №916/3945/19, яка є подібною з цією справою.
4.2. Разом з тим, Компанія зазначає, що на підтвердження порушення норм матеріального та процесуального права суд апеляційної інстанції посилається на статтю 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та вказує Компанії про можливість врегулювання спору шляхом надсилання протоколу розбіжностей іншій стороні, зазначаючи, що відповіді надано не було чим автоматично було прийнято пропозицію про укладення договору, однак апеляційний суд посилається на статтю 181 ГК України у старій редакції, станом на 13.06.2021, коли дана стаття регулювала норми щодо вирішення договірних спорів шляхом укладення протоколу розбіжностей.
4.3. Крім того скаржник зазначає, що у судовій практиці відсутній висновок щодо питання застосування статті 181 ГК України в чинній редакції з урахуванням можливості надсилання протоколу розбіжностей задля врегулювання спору щодо подібних правовідносин, що потребує формування правових висновків задля забезпечення єдності судової практики Верховного Суду.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Калуської міської ради (далі - КМР) "Про концепцію теплопостачання" від 30.07.2020 №3319 визначено:
- теплогенеруючу компанію Підприємство виробником та централізованим постачальником теплової енергії для всіх категорій споживачів м. Калуша;
- комунальне підприємство "Водотеплосервіс" (далі - КП "Водотеплосервіс") теплотранспортуючою організацією, що здійснює транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, що є комунальною власністю територіальної громади м. Калуша.
6.1.1. Також вказаним вище рішенням встановлено, що відносини між Підприємством як теплогенеруючої компанії та КП "Водотеплосервіс" як теплотранспортуючої організації здійснюється виключно на договірних засадах.
6.2. Рішенням КМР від 13.09.2021 №800 внесено зміни у пункти 1.3., 1.4 рішення від 30.07.2020 №3319 та визначено:
- Компанію виробником, виконавцем, надавачем послуг з виробництва теплової енергії, постачання теплової енергії від квартальних котелень та теплотранспортуючою організацією, що здійснює транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, що є комунальною власністю територіальної громади м. Калуша з початком опалювального сезону.
6.2.1. Також вказаним вище рішенням встановлено, що відносини між Підприємством як теплогенеруючої компанії та Компанією як теплотранспортуючої організації здійснюються виключно на договірних засадах.
6.3. Листом від 11.08.2021 №557 КП "Водотеплосервіс" інформувало Підприємство про те, що транспортування теплової енергії споживачам м. Калуша під час проведення опалювального сезону 2021/2022 буде здійснюватись Компанією, у зв`язку з тим, що на підставі рішення КМР від 29.07.2021 №653 частину майна КП "Водотеплосервіс", зокрема об`єктів, які здійснюють транспортування теплової енергії передано Компанії та закріплено за ним на праві господарського відання.
6.4. Листом від 03.09.2021 №100-1344 позивач за первісним позовом адресував відповідачу за первісним позовом проєкт договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами з проханням підписати угоду в строк до 17.09.2021. Компанія договір не підписала, протоколу розбіжностей не надала, незгоди з умовами договору не висловила.
6.5. Натомість листом від 20.09.2021 №30 відповідач за зустрічним позовом надіслав Підприємству для підписання свій проєкт договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, встановивши строк для його підписання до 30.09.2021.
6.6. У відповіді від 30.09.2021 №100-1485 позивач за первісним позовом наполягає на укладенні договору в редакції Підприємства.
6.7. Суди попередніх інстанцій вказали, що з письмового листування сторін від 03.09.2021 №100-1344, від 20.09.2021 №30, від 30.09.2021 №100-1485 вбачається, що сторони не заперечують та визнають свій обов`язок щодо необхідності укладення договору для провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами. Проте, згоди щодо окремих умов договору між Компанією та Підприємством не досягнуто, позаяк кожна із сторін їх формує виходячи з власного тлумачення на свій власний розсуд.
6.8. Здійснивши правову оцінку у кореляції договору на умовах викладених, як позивачем, так і відповідачем з правилами закону та вимогами нормативно правових актів, якими урегульовано спірні правовідносини сторін, врахувавши те, що законом не визначено ні примірної, ані типової форми договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що умови договору, викладені позивачем узгоджуються з вимогами законодавства та відповідають істотним умовам, що є необхідними для договорів даного виду.
6.9. Судами попередніх інстанцій вказано, що:
- предметом договору є послуга з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами м. Калуш, Івано-Франківської області;
- відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" предмет закупівлі (товари, роботи чи послуги), визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого наказом Мінекономіки від 15.04.2020 №708;
- у разі якщо предмет закупівлі не має в ієрархічній структурі Єдиного закупівельного словника відповідного коду, у електронній системі закупівель технічно реалізована можливість обрання замовником показника "99999999-9 - Не визначено";
- в цьому спірному випадку, код предмета закупівлі - послуга з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, відсутній в ієрархічній структурі Єдиного закупівельного словника, а тому правомірним визнано судом першої інстанції зазначення позивачем у пункті 1.1 договору коду послуги згідно з ДК 021:2015: 99999999-9, в той час, як визначений відповідачем код ДК 021:2015:09320000-8: Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (постачання теплової енергії) не відповідає відносинам сторін;
- спір між сторонами щодо обліку кількості прийнятої теплової енергії, оформлення актів-приймання передачі наданих послуг фактично відсутній проте, пунктами 2.4, 2.5, 2.6, 3.1, 3.2 договору позивачем доповнено та конкретизовано алгоритм дій сторін при оформленні первинних документів обумовлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і така деталізація, в тому числі з урахуванням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 №308, за переконанням суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не суперечить законодавству та призводить до порушення прав та обов`язків відповідача;
- визначені позивачем у пунктах 3.3, 4.2, 4.3, 5.6, 5.7, 6.1, 7.2, 8.2 облік, тариф, розмір і порядок відшкодування нормативних і понаднормативних втрат теплової енергії, втрат мережної води, збитків, штрафних санкцій відповідають рішенню Виконавчого комітету КМР від 31.05.2005 №235 "Про внесення змін до рішення Виконавчого комітету від 22.06.2004 №286 "Про затвердження норм втрат" від 31.05.2005 №235, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства "Про затвердження Порядку розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення" від 25.06.2014№179, постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії" від 21.08.2019№830, приписам статей 22, 1209, 1210 ЦК України, статей 224, 231 ГК України;
- у свою чергу відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували необхідність укладення спірного договору саме на його умовах, як і не спростував в тому числі нормами чинного законодавства аргументів позивача щодо укладення договору на умовах останнього;
-при цьому, у відповідь відповідачу на заперечення про неотримання адресованого позивачем листа від 03.09.2021 №100-1344 з проєктом договору суд зазначає, що згідно з інформацією у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником юридичної особи - Підприємства (ідентифікаційний код 36894559) є КМР. Місцезнаходження Підприємства, до проведеної 26.10.2021 державної реєстрації зміни юридичної адреси, було аналогічним місцезнаходженню КМР - вул. Івана Франка, 1, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300;
- у відповідності до пункту 1.1. Статуту Підприємства, затвердженого рішенням міської ради від 25.03.2021 №352 Підприємство утворене КМР, входить до сфери управління КМР, яка є представником власника - територіальної громади м. Калуша і безпосередньо підпорядковане виконавчому комітету КМР;
- за таких обставин, беручи до уваги вище викладене та приписи статті 93 ЦК України, які вказують на те, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку, то правових підстав стверджувати про те, що Підприємством не отримано листа від 03.09.2021 №100-1344 з проєктом договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами - немає;
- слід зазначити, що рішення КМР, яким відповідача визначено теплотранспортуючою організацією датовано 13.09.2021, і як наслідок у визначений позивачем строк до 17.09.2021 у відповідача були, як підстави, так і можливість підписати запропонований позивачем проєкт договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.02.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №909/952/21 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Від Підприємства 18.04.2023 до суду надійшли пояснення до відзиву на касаційну скаргу.
7.3. Протокольною ухвалою від 18.04.2023 Суд долучив вказані вище письмові пояснення до розгляду.
7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.7. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.9. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.10. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.11. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.12. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.14. Предметом розгляду у даній справі є первісні позовні вимоги про укладення договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, у редакції Підприємства, та зустрічні позовні вимоги про укладення відповідного договору у редакції Компанії.
8.15. Предметом розгляду у справі №916/3945/19 було стягнення заборгованості. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, щодо своєчасної оплати виконаних будівельно-підрядних робіт за договором реконструкції гуртожитку.
8.16. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій порушено норми статей 7, 13, 79 ГПК України та не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.09.2022 у справі №916/3945/19 такого змісту:
- відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;
- колегія суддів звертає увагу на те, що у статті 79 ГПК України впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів";
- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- суд зауважує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів;
- всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення;
- отже, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому;
- відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;